Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №910/3972/16
Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №910/3972/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3972/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - Мехреньгіна А.Б.

позивача - Мехреньгіна А.Б.

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

учасники справи:

позивач - Міністерство оборони України,

позивач - Київське квартирно-експлуатаційне управління

відповідач - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 12.12.2017

у складі колегії суддів: Калатай Н.Ф. (головуючого), Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 08.11.2017

у складі судді: Сташківа Р.Б.

за скаргою Міністерства оборони України на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 910/3972/16

за позовом Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5

про зобов'язання повернути житлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

1. Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України (а.с. 37-43 т. 2), в якій просило:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389);

- визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 у задоволенні скарги відмовлено.

3. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва.

4. В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що державним виконавцем не було в повній мірі використано надані йому законом повноваження та, як наслідок, формально винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 залишено без змін.

6. На підтвердження зазначеної позиції, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили наступне.

6.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016, у справі № 910/3972/16 позов задоволено повністю, відповідача зобов'язано повернути позивачу 1 в особі позивача 2 рівнозначне за площею, технічним станом та санітарними умовами житлове приміщення (квартиру) в новозбудованому будинку в місті Києві, а саме: 2-кімнатну квартиру, загальною площею 73,10 кв.м., жилою площею 31,50 кв.м.

6.2 На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ № 910/3972/16 від 02.09.2016 (далі Наказ).

6.3 З наявної у матеріалах справи копії виконавчого провадження № 775/10 слідує, що Наказ позивачем пред'явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Відділ ДВС), яким постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 52797389 від 02.11.2016 відкрите виконавче провадження з виконання Наказу.

6.4 29.11.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу ВП № 52797389, якою, з огляду на невиконання Наказу, на відповідача накладено штраф у розмірі 5 100 грн.

6.5 У зв'язку з повторним невиконанням рішення суду 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу ВП № 52797389, якою, з огляду на невиконання Наказу, на відповідача накладено штраф у розмірі 10 200 грн.

6.6 Крім того, з огляду на вказані обставини, 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС внесено повідомлення, яке адресовано до Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, про вчинення боржником кримінального правопорушення № 775/20.1/10 від 15.12.2016, в якому державний виконавець, з посиланням на те, що відповідачем не вжито заходів щодо належного виконання рішення суду у справі № 910/3972/16, просив розглянути питання стосовно відкриття кримінального провадження по факту умисного невиконання Наказу та про наслідки розгляду повідомлення та прийняте рішення просив повідомити Відділ ДВС у строки, передбачені Кримінального процесуального кодексу України.

6.7 Також 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС, з посиланням на пункт 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 52797389.

6.8 У обґрунтування поданої скарги позивач 1 зазначає, що Відділом ДВС не було вжито всіх заходів, для виконання рішення, а саме, всупереч пунктам 14, 16, 18 частини 3 статті 18 Закону, державний виконавець не скористався правом:

- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

6.9 Крім того, позивач 1 зазначив про те, що Відділ ДВС не здійснив інші повноваження, зокрема, всупереч статті 33 Закону не скористався правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

6.10 Суд першої інстанції в задоволенні вказаної скарги відмовив з тих підстав, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, встановлених статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

6.11 Також суд першої погодився з органом державної виконавчої служби про відсутність підстав для здійснення виклику посадових осіб боржника до державного виконавця, так як цими ж посадовими особами вже було особисто (за власним підписом) надано державному виконавцю письмові пояснення з питання виконання рішення. Щодо посилань стягувача на те, що орган державної виконавчої служби, всупереч статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», не скористався правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, - зазначив про те, що право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, надано державному виконавцю лише у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення - що скаржник перед судом не обґрунтував, які існували обставини, що ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, але державний виконавець їх не врахував, хоча був повинен.

6.12 Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Наказ містить зобов'язання відповідача вчинити певну дію, а тому його не може бути виконано без участі боржника, оскільки повернути стягувачу певне майно Наказом зобов'язано саме боржника, тобто Наказ вимагає вчинення саме боржником певної дії, а відтак, при його виконанні належить до застосування ст. 63 Закону, яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

6.13 Статтею 63 Закону встановлено, що:

- за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1);

- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2);

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3).

6.14 З наявної в матеріалах справи копії виконавчого провадження щодо виконання Наказу слідує, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, встановлених ст. 63 Закону.

6.15 Так:

- державним виконавцем відповідачу було направлено вимогу про виконання рішення № 775/20.1/10 від 02.11.2016 (а.с. 26 т.3);

- при здійсненні перевірки виконання вказаної вимоги боржником, державним виконавцем отримано від боржника письмові пояснення № 2432-02/957 від 23.11.2016 (а.с. 28-19 т. 3) щодо неможливості виконання рішення з довідкою про відсутність у боржника на обліку будь-яких житлових приміщень;

- постановою від 29.11.2016 накладено на боржника штраф, висунуто вимогу про виконання рішення протягом 10 робочих днів (оскільки рішення не містить вказівки, що підлягає негайному виконанню) та попереджено боржника про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду;

- при здійсненні повторної перевірки виконання рішення боржником, державним виконавцем було отримано від боржника другі письмові пояснення № 2432-03/1031 щодо неможливості виконання рішення з платіжним дорученням про добровільну сплату штрафу;

- постановою від 15.12.2016 на боржника накладено штраф у подвійному розмірі;

- направлено повідомлення до Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві № 775/20.1/10 від 15.12.2016 з проханням розглянути питання стосовно відкриття кримінального провадження по факту умисного невиконання Наказу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. Не погодившись із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, 05.01.2018 Міністерством оборони України до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через Київський апеляційний господарський суд подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу Міністерства оборони України та визнати неправомірними дії головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України в частині винесення Постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389), визнати недійсною Постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389).

8. Касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та ухвала Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та є такими, що підлягають скасуванню.

9. Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2018 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених в ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

10. 15.02.2017 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі. Правом на участь в судовому засіданні 20.03.2018 уповноваженого представника орган ДВС не скористався.

11. Відповідач, третя особа не скористалися своїми правами на подання відзиву на касаційну скаргу та на участь в судовому засіданні уповноважених представників.

Позиція Верховного Суду

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. від 29.01.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3972/16 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16; призначено до розгляду касаційну скаргу на 20.03.2018 об 11 год. 15 хв.; повідомлено учасникам про право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в порядку статті 295 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, у строк до 21 лютого 2018 року.

13. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

14. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

15. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Колегія суддів перевіривши доводи скаржника зазначає наступне.

17. Згідно частини 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

18. Згідно пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надсилання до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення у порядку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

19. Згідно статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

20. Згідно статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

21. Згідно статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

22. у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

23. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (справа "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66).

24. У справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

25. У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.

26. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

27. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

28. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004). При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (§ 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004).

29. Судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи відповідають дії державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження ВП № 52797389 приписам статей 10, 33 Закону України "Про виконавче провадження", статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

30. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

31. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

32. Оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону не відповідають.

33. Рішення суду має прийматися і цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

34. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не були дотримані.

35. Згідно пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

36. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального закону, а саме статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, неповно досліджено зібрані при розгляді скарги докази, всі обставини скарги в їх сукупності, а тому ухвала суду першої інстанції від 08.11.2017 та постанову суду апеляційної інстанції від 12.12.2017 слід скасувати, а справу № 910/3972/16 в частині розгляду скарги Міністерства оборони України на дії Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України слід направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

37. При новому розгляді суду необхідно з'ясувати чи відповідають дії державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження ВП № 52797389 приписам статей 10, 33, 63 Закону України "Про виконавче провадження", статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і надати їм належну правову оцінку з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі №910/3972/16 скасувати.

3. Справу № 910/3972/16 в частині розгляду скарги Міністерства оборони України на дії Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України направити на новий судовий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко