Історія справи

Постанова КГС ВП від 17.10.2023 року у справі №910/16997/21
Постанова КГС ВП від 13.12.2022 року у справі №910/16997/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/16997/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників:

прокурора - Єреп В. В.,

позивача - Смаляна А. В.,

відповідача - Лукомський П. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023

у справі № 910/16997/21

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області

до Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"

про стягнення 3 080 264,15 грн,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року прокурор в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області звернувся до господарського суду з позовом про стягнення із Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" (далі - ЗАТ "Українська будівельна компанія") 3 080 264,15 грн, з яких 2 292 633,00 грн - основний борг, 205 583,23 грн - пеня, 181 086,60 грн - 3% річних, 400 961,32 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем у порушення умов укладеного 01.09.2017 договору № 77 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина (далі - договір № 77) не виконано зобов`язання щодо своєчасної сплати пайового внеску у сумі 2 292 633,00 грн, у зв`язку з чим існують підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 191 052,75 грн основного боргу, 35 204,37 грн інфляційних втрат, 14 995,94 грн 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.12.2022 скасовано судові рішення в частині відмови в задоволенні позову, а справу у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В решті судові рішення залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 (суддя - Демидов В. О.) позов задоволено частково. Стягнуто із ЗАТ "Українська будівельна компанія" на користь Вишневої міської ради Бучанського району Київської області 2 101 580, 25 грн основного боргу, 205 583, 23 грн пені, 165 823, 32 грн 3 % річних, 357 319, 99 грн інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 (колегія судів у складі: Ходаківська І. П. - головуючий, судді - Владимиренко С. В., Євсіков О. О.) рішення суду першої інстанції змінено, п. 2 його резолютивної частини викладено у такій редакції: "2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" (02096, м. Київ, вул. Ремонтна, 8, код ЄДРПОУ 23728595) на користь Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 29; код ЄДРПОУ 34091724) суму основної заборгованості у розмірі 2 101 580 (два мільйона сто одна тисяча п`ятсот вісімдесят) грн 25 коп., пеню у розмірі 205 583 (двісті п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн 23 коп., 3 % річних у розмірі 165 823 (сто шістдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять три) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 365 756 (триста шістдесят п`ять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн 95 коп. та судовий збір у розмірі 42 581 (сорок дві тисячі п`ятсот вісімдесят одна) грн 16 коп.".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.08.2017 виконавчим комітетом Крюківщинської сільської ради прийнято рішення № 5/27 "Про укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина", за яким вирішено залучити ЗАТ "Українська будівельна компанія" до пайової участі шляхом укладення договору; визначено за будівництво житлового комплексу пайову участь у сумі 2 292 633,00 грн. Зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту необхідно сплатити ЗАТ "Українська будівельна компанія" рівними частинами щомісяця до 31.10.2018.

01.09.2017 між Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та ЗАТ "Українська будівельна компанія", яке виконує функції замовника будівництва "Будівництво житлового комплексу на вул. Балукова, 1 в с. Крюківщина Києво-Святошинського р-н. Київської області" (1-а черга будівництва) за адресою: 08136, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Крюківщина, вул. Балукова, 1, та діє від імені замовника будівництва Товариства з обмеженою відповідальністю "СТБУД" (далі - ТОВ "СТБУД") та інших учасників згідно з договором № 30-04/2015 про спільну діяльність від 30.04.2015 та на підставі ч. 4 ст. 1135 ЦК України, було укладено договір № 77 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина.

Згідно з п. 1 договору № 77 замовник зобов`язувався взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщини за будівництво житлового комплексу загальною площею 12 736,85 кв. м, яке знаходиться на вул. Балукова, 1, с. Крюківщина, Києво-Святошинського р-н, Київської обл. та перерахувати до спеціального цільового фонду с. Крюківщина на спеціальний рахунок сільського бюджету, відкритий в Державній казначейській службі України в Києво-Святошинському р-н., грошові кошти на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщини у розмірі, що дорівнює 2 292 633,00 грн. Розрахунок величини пайової участі (внеску) є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1).

У п. 2.1 договору № 77 сторони досягли згоди, що замовник зобов`язується перерахувати (частинами за календарним планом) кошти, зазначені у розділі I цього договору рівними частинами щомісячно після підписання цього договору, на рахунок цільового фонду с. Крюківщина з призначенням платежу: "надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту". Графік оплати коштів пайової участі (внеску) є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору № 77 останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання своїх зобов`язань за договором.

Зі змісту п. 4.1. договору № 77 вбачається, що підставою для звернення до суду із позовом про примусове виконання відповідачем обов`язку щодо примусового виконання умов договору виникає у позивача саме лише після настання обставини щодо невиконання відповідачем обов`язку щодо перерахування коштів в повному обсязі.

У додатку № 1 до договору № 77 наведено розрахунок величини пайової участі (внеску) ЗАТ "Українська будівельна компанія" у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури по об`єкту будівництва, за яким пайова участь становить 2 292 633,00 грн.

Згідно з графіком оплати коштів пайової участі (внеску) ЗАТ "Українська будівельна компанія" (додаток № 2 до договору) сторони відповідно до умов договору досягли згоди про те, що оплату за договором № 77 буде здійснено окремими частинами у такому розмірі й такі строки: щомісячно по 8,3% від загального розміру пайової участі у сумі 191 052,75 грн: до 30.11.2017, до 31.12.2017, до 31.01.2018, до 28.02.2018, до 31.03.2018, до 30.04.2018, до 31.05.2018, до 30.06.2018, до 31.07.2018, до 31.08.2018, до 30.09.2018, до 31.10.2018.

Відповідно до рішення Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 04.12.2020 № 1-01/ІІ8-19 "Про початок реорганізації Крюківщинської сільської ради та її виконавчого комітету, шляхом приєднання до Вишневою міської ради та її виконавчого комітету" розпочата процедура реорганізації Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Пунктом 3 зазначеного рішення визначено, що Вишнева міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Крюківщинської сільської ради.

Рішенням Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 08.04.2021 № 1-01/V8-4 "Про затвердження передавального акта Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" затверджено передавальний акт Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

08.04.2021 було складено акт № 8.16 приймання-передачі документів, у переліку якого зазначено, серед іншого, про передачу договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина від 01.09.2017 № 77 та претензії від 17.12.2018.

Вишневою міською радою як правонаступником прав та обов`язків Крюківщинської сільської ради за договором № 77 було направлено відповідачу листи-претензії від 09.03.2021 № 3/02-685, від 17.05.2021 № 3/02-1494, від 23.06.2021 № 3/02-1946 щодо виконання умов договору № 77 та перерахування коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина до місцевого бюджету ради.

Проте, вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, а грошові кошти не сплачено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язання щодо сплати коштів у сумі 2 292 633,00 грн за договором № 77 у строк до 31.10.2018 не виконав, чим порушив його умови та, що у нього існує заборгованість у сумі 2 101 580,25 грн (з урахуванням меж розгляду справи та задоволення позову в частині вимоги про стягнення 191 052,75 грн основного боргу рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2022 у цій справі). Встановивши невиконання відповідачем свого зобов`язання за договором № 77, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення пені. Здійснивши їх перерахунок, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 165 823, 32 грн 3% річних, 357 319, 99 грн інфляційних втрат, 205 583, 23 грн пені, заявлених в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 2 101 580,25 грн основного боргу, 165 823, 32 грн 3% річних, 205 583, 23 грн пені. Водночас, здійснивши власний перерахунок інфляційний втрат, збільшив їх стягнення з відповідача на користь позивача з 357 319, 99 грн до 365 756, 95 грн.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків щодо застосування ст. ст. 253, 254, 256, ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у подібних правовідносинах, які стосуються питань в частині визначення правомірності укладення договору про пайову участь третьою особою, яка не є замовником будівництва.

Скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права - ч. 3 cт. 6, ч. 4 cт. 11, ч. ч. 1, 2 cт. 13, ч. ч. 1, 2 cт. 14, cт. 253, ч. 3 cт. 254, ст. 256, ч. 1 cт. 260, ч. ч. 1, 5 cт. 261, ч. 2 cт. 509, cт. ст. 530 612 614 ЦК України, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) та порушено норми процесуального права - ст. ст. 76 86 227 236 ГПК України.

Відповідач у касаційній скарзі посилається і на те, що суди не врахували, що він в силу свого статусу не мав права відповідно до закону укладати договір № 77, а отже і не зобов`язаний його виконувати.

Зазначає про безпідставність не задоволення апеляційним господарським судом клопотання від 12.06.2023 № 179/01-2023 про зупинення провадження у справі № 910/16997/21 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/5997/23. Посилається і на те, що відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, апеляційний господарський суд зазначив зовсім іншу справу, ніж ту до якої просив зупинити провадження у цій справі відповідач.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.10.2023.

09.10.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Вишневої міської ради Бучанського району Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 05.10.2023, в якому остання просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін з підстав зазначених у цьому відзиві.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у подібних правовідносинах, які стосуються питань в частині визначення правомірності укладення договору про пайову участь третьою особою, яка не є замовником будівництва.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За ст. 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частинами 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено зобов`язання замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті: такий замовник зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

З аналізу вказаних норм матеріального права вбачається обов`язок замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та перерахувати до відповідного місцевого бюджету розміру внеску пайової участі, визначеного договором.

На підставі оцінки наявних у матеріалах справи документів, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідача існував обов`язок перерахувати кошти пайової участі до відповідного місцевого бюджету та, що наявність у нього як замовника такого обов`язку, з чим відповідач не погоджується, вбачається, серед іншого, і із умов договору про спільну діяльність № 30-04/2015, укладеного 30.05.2015 між ТОВ "СТБУД" (сторона -1), ЗАТ "Українська будівельна компанія" (сторона - 2), ТОВ "Агрофірма Крюківщина" (сторона - 3), ТОВ "Ай-Хаус-Жуляни" (сторона - 4), ТОВ "Морозов Хаус Груп" (сторона - 5), Морозом О. В. (сторона - 6), на який міститься посилання у договорі № 77 (а. с. 220-225, т. 1).

За приписами ст. ст. 509 526 ЦК України, ст. ст. 173 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені (ст. 258 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (аналогічний висновок викладено у п. 9.28 постанови Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права особи.

У постанові від 23.02.2023 у cправі № 911/3025/21 Верховний Суд зазначив, що відповідач взяте на себе зобов`язання зі сплати пайового внеску, покладеного на нього договором, виконав лише частково та допустив виникнення заборгованості, що стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом у цій справі; водночас, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 86 ГПК України, зазначеного враховано не було, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що право позивача є порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного окремого платежу за договором.

Надавши оцінку наявним у матеріалам справи доказам відповідно до ст. 86 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановили, що відповідач не здійснив жодного платежу згідно з графіком у строк до 31.10.2018 та що у відповідача виникла заборгованість у сумі 2 101 580, 25 грн (з урахуванням стягнення 191 052,75 грн основного боргу за рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2022 у цій справі, яке набрало законної сили), вимоги щодо стягнення якої було заявлено у межах позовної давності (прострочення настало з 01.11.2018, а з позовом прокурор звернувся до суду 12.10.2021), яку суди правомірно стягнули.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

У п. 4.2. договору № 77 сторони досягли згоди, що замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого розділом І цього договору сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми договору.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок, викладений у п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Встановивши не виконання відповідачем свого зобов`язання за договором № 77 у строк до 31.10.2018, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені згідно з п. 4.2 договору та 3 % річних, інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та, здійснивши власний їх перерахунок, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 205 583,23 грн пені, 165 823, 32 грн 3% річних та 365 756, 95 грн інфляційних втрат, змінивши в цій частині (інфляційних втрат) рішення суду першої інстанції, вимоги яких заявлені в межах позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності застосування ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у спірних правовідносинах фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до неправильного розуміння вказаної норми прав та незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та бажання ухвалення судового рішення на користь відповідача.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про скасування постанови апеляційного господарського суду з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування ст. 253, ч. 3 ст. ст. 254, 256, ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 2, 4 ст. 267 ЦК України). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Здійснивши аналіз оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не ухвалював його всупереч вказаним вище висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. Встановивши обґрунтованість позовних вимог та, що позов було подано в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач, задовольнив ці вимоги. Крім того, фактичні обставини у справі № 444/9519/12 і справі, яка переглядається, від яких залежить правильність застосування позовної давності, не є подібними.

Крім того, висновки апеляційного господарського суду про звернення прокурора з цим позовом у межах позовної давності (відсутні підстави вважати, що право позивача є порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного окремого платежу за договором) зроблені із урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у cправі № 911/3025/21, прийняту у подібних правовідносинах.

Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, то вони є безпідставними, адже апеляційним господарським судом було правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Щодо посилання скаржника на безпідставність не задоволення апеляційним господарським судом його клопотання від 12.06.2023 № 179/01-2023 про зупинення провадження у справі № 910/16997/21 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/5997/23, то необхідно зазначити, що в його задоволенні було відмовлено не безпідставно, а через відсутність підстав для задоволення, про що було зазначено у постанові. При цьому, апеляційним господарським судом досліджувалося питання наявності/відсутності підстав для зупинення провадження у цій справі до розгляду саме справи № 910/5997/23, а не справи № 914/700/21. Помилкове зазначення у тексті постанови суду апеляційної інстанції справи № 914/700/21 (абз. 7 тексту постанови (а. с. 21 на звороті, т. 5), замість справи № 910/5997/23, є опискою, яка може бути виправлена відповідно до вимог ст. 243 ГПК України.

Крім того, доводи у цій частині фактично зводяться до надання іншої оцінки клопотанню відповідача, ніж було зроблено апеляційним господарським судом, що не є компетенцією Верховного Суду з огляду на ст. 300 ГПК України.

Інші доводи скаржника щодо скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного господарського суду спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, а також зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції є прийнятою з дотриманням норм ст. 236 ГПК України, а тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Оскільки суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, то судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/16997/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.