Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.08.2019 року у справі №904/5638/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/5638/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Астапової Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2019 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької міської ради про визнання укладеною додаткову угоду до договору № 2016162 оренди земельної ділянки від
14.04.2016 у запропонованій позивачем редакції,

за участю представників:

позивача - Слюта В. В. (адвокат),

відповідача - не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "ЦГЗК") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Криворізької міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 14.04.2016 № 2016162 у запропонованій позивачем редакції.

1.2. Необхідність внесення змін до спірного договору оренди, позивач обґрунтував прийняттям Закону України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", згідно з яким статтю 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доповнено пунктом
284.4 такого змісту: "Плата за землю за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробку родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до ПК України".

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ПАТ "ЦГЗК" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 14.04.2016 № 2016162.

2.2. За умовами цього договору орендодавець на підставі рішення Криворізької міської ради від 24.02.2016 № 356 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, що пов'язані з користуванням надрами (код 11.01), для розміщення об'єктів центрального проммайданчика ПАТ "ЦГЗК" (ділянка № 1), розташовану у Тернівському районі м.

Кривого Рогу.

2.3. Відповідно до пунктів 2,4 договору в оренду передається земельна ділянка площею 333,6633 га, кадастровий номер 1211000000:07:583.

2.4. За змістом пункту 7 договору орендар вносить орендну плату з 01.01.2016 у сумі 17 147 612,84 грн виключно у грошовій формі. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється у зв'язку із проведенням щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар зобов'язується самостійно щорічно відповідно до інформації Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований у засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки.

2.5. Обчислення розміру орендної плати здійснюється на підставі статті 289 ПК України у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки згідно з витягом із технічної документації, наданим управлінням Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, та рішеннями міської ради від 24.06.2015 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу" № 3728, "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу" №
3727.

2.6. Відповідно до пункту 11 договору розмір та сума орендної плати переглядаються із внесенням змін до цього договору у разі: затвердження базової вартості 1 м2 земель міста та зміни базової вартості; зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів річної орендної плати за землю, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в разі зміни або скасування понижувального коефіцієнту; в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2019 (суддя Бондарєв Е. М. ) визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 14.04.2016 № 2016162, укладеного між ПАТ "ЦГЗК" і Криворізькою міською радою у запропонованій позивачем редакції.

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2019 (колегія суддів у складі: Чус О. В., Вечірко І. О., Кузнецов В. О.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що позивач орендує земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості, безпосередньо задіяні у процесі видобування корисних копалин. Фактів, які спростовують використання позивачем земельної ділянки з іншою метою, ніж за цільовим призначенням - видобування залізних руд, судом не встановлено, а доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

Прийняті до ПК України зміни в частині розрахунку плати за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобутку корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення змін до договору оренди з огляду на імперативність положень ПК України.

Суди зазначили, що запропоновані позивачем умови додаткової угоди до договору оренди повністю відповідають положенням пункту 274.1 статті 274, пункту 284.4 статті 284 і пункту 288.5 статті 288 ПК України.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. Криворізька міська рада у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статей 626, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 274, 284, 288 ПК України.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. ПАТ "КЦГЗК" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.

5.2. Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

6.4. Згідно зі статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

6.5. Статтею 30 Закону передбачено, що зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається в судовому порядку.

6.6. Стаття 284 ПК України регулює особливості оподаткування платою за землю.

Поняття плати за землю наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - є однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.

Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статтю 284 ПК України.

6.7. Таким чином, у пункті 284.4 статті 284 ПК України визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.

6.8. При цьому імперативні положення ПК України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18).

6.9. Отже, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин установлено спеціальну ставку плати за землю (відповідний висновок наведено також у постанові Верховного Суду від
16.07.2019 у справі № 904/3720/18).

6.10. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, основною діяльністю позивача є добування залізної руди (код КВЕД
07.10). Із цією метою позивач орендує земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості, безпосередньо задіяні в процесі видобування корисних копалин у виді залізної руди. Зазначені обставини підтверджуються спеціальним дозволом на користування надрами з видобування залізних руд та актом про надання гірничого відводу, наданими ПАТ "ЦГЗК".

6.11. Беручи до уваги наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що прийняття змін до ПК України у частині розрахунку плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на імперативність положень ПК України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18).

6.12. Аргументи скаржника стосовно недоведення позивачем надання підприємству спірної земельної ділянки саме для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, оскільки позивачеві було надано в оренду ділянку із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, пов'язаних із користуванням надрами, для розміщення об'єктів центрального проммайданчика, що відрізняється від виду використання земельних ділянок, зазначеного у пункті 284.4 статті 284 ПК України, колегія суддів вважає безпідставними, адже цільове призначення - "земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин" і "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами" не є тотожним, проте використання спірної земельної ділянки позивачем саме з метою видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин підтверджується наданими (як встановлено апеляційним господарським судом) ПАТ "ЦГЗК" доказами, а саме спеціальним дозволом Державної служби геології та надр України № 2438 від 11.04.2001, виданим позивачеві з метою користування надрами, та актом про надання ПАТ "ЦГЗК" гірничого відводу від 13.12.2016 № 3148 з метою розробки родовища залізистих кварцитів "Велика Глеюватка".

При цьому, як уже зазначалося, фактів, що спростовують використання спірної земельної ділянки з іншою метою, ніж за цільовим призначенням - видобування корисних копалин, судами попередніх інстанцій не встановлено, а доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

6.13. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника, що дія пункту 284.4 статті 284 ПК України, згідно з яким передбачено пільги щодо плати за землю відповідної категорії, не поширюється на орендарів земель комунальної власності, адже ці особи вносять плату за землю у формі орендної плати, а зазначені норми ПК України стосуються платників земельного податку, якими є власники або постійні користувачі земельних ділянок, зважаючи на таке.

Положення статті 284 ПК України регулюють особливості оподаткування платою за землю. Поняття плати за землю наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто плата за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком.

Таким чином, положення пункту 284.4 статті 284 ПК України визначають розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок визначених категорій. Імперативні положення ПК України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 904/3709/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18 і відступати від цього висновку колегія суддів не вважає за необхідне).

6.14. Верховний Суд погоджується із тим, що запропоновані позивачем умови додаткової угоди до договору оренди повністю відповідають положенням пункту
274.1 статті 274, пункту 284.4 статті 284 і пункту 288.5 статті 288 ПК України.

6.15. Посилання скаржника на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені в рішеннях у справах "Ятрідіс проти Греції" від 25 березня 1999 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року є недоречним, оскільки ці висновки стосуються сумісності заходу втручання, зокрема держави, у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у першій справі заявник звернувся до ЄСПЛ, вважаючи, що відмова органів державної влади повернути йому приміщення кінотеатру порушує право цієї особи на мирне володіння майном, а у другій справі заявник звернувся до ЄСПЛ, посилаючись на те, що в результаті скасування остаточного та обов'язкового рішення суду, винесеного на користь цієї особи, порушено право заявника на мирне володіння майном.

6.16. Безпідставними є твердження скаржника (із посиланням на рішення у справах "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації ", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України ", Суомінен проти Фінляндії", "Хаджинастасиу проти Греції") про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки із їх змісту вбачаються підстави, мотиви та обґрунтування, із яких виходили суди, задовольняючи позов.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

6.17. Стосовно інших доводів, наведених у касаційній скарзі, варто зауважити, що вони спрямовані на переоцінку доказів у справі, а це виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

6.18. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувані рішення та постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Рішення та постанова попередніх судових інстанцій відповідають нормам чинного законодавства і мають бути залишені без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2019 у справі № 904/5638/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір