Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.04.2016 року у справі №916/3170/14
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №916/3170/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3170/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури - Збарих С.М.,

позивача - Клібанська Л.І.,

відповідачів - Чернова Г.А.,

третьої особи - Тарановський Д.С.,

розглянувши у судовому засіданні у режимі відеоконференції матеріали касаційної скарги Одеської міської ради

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (судді: Бєляновський В.В., Величко Т.А., Лашин В.В.) і рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2017 (суддя Петров В.С.) у справі

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської обласної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради, Державної податкової інспекції в Приморському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області та Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський",

про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 № 410 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" у частині включення за № 10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 загальною площею 1130,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, та пункту 4 у частині доручення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на спірну будівлю; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 серії САЕ № 068436, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірну будівлю; визнати недійсним пункт 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4212-VІ "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" у частині включення до цього переліку за № 5 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 по вул. Ланжеронівській, 15, у м. Одесі; та визнання права власності на зазначені приміщення за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, на підставі статей 15, 16, 316, 321, 387, 392, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статей 43, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні приміщення, які є об'єктами культурної спадщини, є власністю територіальних громад області, проте Одеська міська рада неправомірно включила до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад області, та вийшла у такий спосіб за межі наданих їй повноважень і порушила право спільної власності територіальних громад області. Безпідставне, на думку прокурора, прийняття оспорюваних рішень відповідачами, оформлення свідоцтва про право власності на спірний об'єкт свідчить про невизнання відповідачами права власності територіальної громади області на ці приміщення.

У відзиві на позов Одеська міська рада просила залишити його без задоволення, посилаючись на те, що спірні приміщення є власністю територіальної громади м. Одеси, які утримуються за рахунок міського бюджету, оскільки відповідно до прийнятого Одеською обласною радою рішення від 25.11.1991 № 266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" (далі - рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ), яким затверджено відповідні переліки та актів приймання-передачі, комунальне майно було розмежовано між власністю Одеської обласної ради та власністю територіальної громади м. Одеси, спірна будівля, згідно з додатком № 2 (рішення Одеської міської ради від 11.01.1992 № 2) відійшла до комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Після нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2017 позов задоволено. Визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 № 410 у частині включення за № 10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 загальною площею 1130,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, та пункту 4 у частині доручення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на ці приміщення та антресолі. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 серії САЕ № 068436, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 загальною площею 1130,9 кв.м, основною площею 733,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15. Визнано недійсним пункт 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4212-VІ у частині включення до цього переліку за № 5 нежитлового приміщення третього поверху площею 49,2 кв.м, що становить 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 по вул. Ланжеронівській, 15, у м. Одесі. Визнано право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв.м, основною площею 733,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та дійшов висновку про порушення права власності територіальних громад області, від імені яких діє Одеська обласна рада, на спірні нежитлові приміщення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2017 було залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Одеська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеською апеляційного господарського суду від 14.12.2017 і рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2017 у цій справі та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, якими врегульовано процедуру передачі об'єктів нерухомого майна державної власності у комунальну власність під час розмежування державного майна. Зокрема, судами не встановлено, якими документами мають підтверджуватися ці обставини. Скаржник вважає, що суди не з'ясували наявності волевиявлення держави та підстав передачі у власність територіальної громад області пам'яток історії та культури.

На думку Одеської міської ради, суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки обставини, установлені у справі адміністративної юрисдикції № 22/401-06-11665А, не є преюдиційними при вирішенні цього спору і не спростовують того, що спірну будівлю було передано Одеській міській раді під час розмежування державного майна у 1992 році як об'єкт нежитлового фонду. Крім того, скаржник посилається на недослідження судами того, чи є об'єкт нерухомого майна із подвійною адресою: м. Одеса, вул. К. Маркса, 17, вул. Ласточкіна, 15, про який зазначено у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів від 26.01.1996 № 22, саме спірним об'єктом нерухомого майна.

Скаржник наголошує також і на відсутності доказів утримання спірного майна за рахунок обласного бюджету та розпорядження Одеською обласною радою цим майном.

Одеська міська рада акцентує, що на час розгляду справи була чинною реєстрація права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірні приміщення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що, на думку скаржника, виключає застосування положень статті 392 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник вважає неправильним застосування судом апеляційної інстанції положень статті 261 Цивільного кодексу України щодо визначення початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника є підставою для скасування оскаржуваних у справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311), якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 № 480 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одесі" затверджено перелік будівель і споруд, які підлягають взяттю під охорону держави як пам'ятки архітектури місцевого значення, згідно з додатком № 1, у тому числі й спірна будівля.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.09.1991 № 323 "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області" затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

До зазначеного переліку спірну будівлю окремо включено не було, так само як взагалі не визначено як окремий вид розмежованого майна пам'ятки архітектури місцевого значення, пам'ятки історії та культури.

Також 02.11.1991, 19.11.1991 Виконавчим комітетом Одеської обласної ради народних депутатів прийнято рішення № 461 і № 560 "Про віднесення об'єктів до комунальної власності Рад народних депутатів різних рівнів", в яких зазначено про прийняття пропозицій робочих груп узгоджувальної комісії облради щодо віднесення майна як до комунальної власності обласної ради, так і до комунальної власності м. Одеси.

У подальшому на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 на підставі зазначених рішень Виконавчого комітету Одеської обласної ради Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ, яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 та рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 № 266-XXI рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 11.01.1992 № 2 "Про порядок оформлення та передачі державного майна в комунальну власність міста" прийнято у комунальну власність міста державне майно згідно з додатком 1.

У додатку 1 до цього рішення визначено перелік об'єктів, які приймаються до передачі в комунальну власність міста, серед яких: у пункті 1 розділу І зазначено державний житловий та нежитловий фонд із матеріально-технічною базою та ремонтними організаціями, які пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цих фондів; у пункті 35 розділу IV зазначено пам'ятки архітектури, історії та культури на території міста без окремого наведення адрес.

На виконання рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 № 266-XXI обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово-комунального господарства за дорученням міськвиконкому без права зміни форми власності прийняло державне майно загальною залишковою балансовою вартістю 1 187 890 тис.руб. та іншими фінансово-господарськими показниками згідно з додатком, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.02.1992; сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної з передачі-прийняття державного майна, що фактично завершило процедуру розмежування.

Рішенням Одеської обласної ради від 12.05.1993 № 449-XXI "Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", серед іншого: до прийняття Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежовують право власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, прийнято в комунальну власність Одеської обласної ради нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які є державною власністю; заявлено прохання до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України прийняти відповідні нормативні акти, які забезпечують закріплення права власності на об'єкти національної культурної спадщини за суб'єктами власності, а також акти, які забезпечують створення відповідних державних органів охорони національної культурної спадщини, передбачені Міжнародною конвенцією про охорону культурної та природної спадщини; рекомендовано Одеській обласній державній адміністрації, міським, селищним та сільським радам народних депутатів за участі спеціально уповноважених органів охорони пам'яток сформувати єдину систему державних органів охорони об'єктів національної культурної спадщини, розробити узгоджену концепцію охорони історичної спадщини в Одеській області, а також підготувати обласній раді народних депутатів пропозиції зі створення ринкових механізмів охорони, відновлення та використання культурної спадщини; доручено секретаріату обласної ради народних депутатів разом з Одеською обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 01.09.1993 здійснити комплексну інвентаризацію нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб'єктів власності на ці об'єкти та оформлення відповідних документів, що закріплюють їх права та обов'язки із забезпечення схоронності пам'яток, податкові та адміністративні пільги, а також підготовки пропозицій з передачі нерухомих пам'яток історії та культури в комунальну власність ради народних депутатів базового рівня.

24.04.2003 Одеською обласною радою було прийнято рішення № 154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", у розділі 11 додатку до якого наевдено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

У пункті 11.1.59 цього переліку зазначено Прибутковий будинок Григор'євої, кафе Фанконі, 1912 / вул. Ланжеронівська, 15, ріг вул. Катеринінської/.

Однак 04.05.2005 рішенням Одеської обласної ради № 640-ІV задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 № 154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

Лише 22.09.2006 рішенням Одеської обласної ради № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01.09.2006, згідно з додатком 1.

У пункті 8 додатку 1 до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V вказано об'єкти культурної спадщини у редакції пункту 11 рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 № 154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", у тому числі спірну будівлю.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 № 410 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" відповідно до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", керуючись статтями 29, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.01.2003 № 6/5, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2008 № 919 "Про порядок підготовки та оформлення свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна" було вирішено затвердити перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси; у пункті 10 додатку до цього рішення зазначені спірні приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 загальною площею 1130,9 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15.

На виконання цього рішення 06.09.2010 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності серії САЕ № 068436, яким посвідчено, що об'єкт, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, у цілому дійсно належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

У подальшому 17.12.2013 Одеською міською радою було прийнято рішення № 4212-VІ "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", згідно з пунктом 1 якого за № 5 було вирішено внести до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, нежитлове приміщення третього поверху площею 49,2 кв.м, що становить 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, по вул. Ланжеронівська, 15, шляхом викупу орендарем за грошові кошти.

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, його вимоги звернено до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Як уже зазначалося, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 № 410 про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси в частині включення спірних приміщень; визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірні приміщення від 06.09.2010 серії САЕ № 068436, виданого територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради; визнання недійсним пункту 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4212-VІ щодо включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню; та визнання права власності на зазначене майно за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди дійшли висновку про порушення права власності територіальних громад області на спірні нежитлові приміщення. При цьому, як убачається зі змісту оскаржених рішення і постанови, суди виходили із того, що набуття позивачем права власності на спірне майно підтверджується, зокрема, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993, рішенням Одеської обласної ради 24.04.2003 № 154-ХХІV, рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V та обставинами установленими у справі № 22/401-06-11665А (ухвала Вищого адміністративного суду України від 06.02.2008) та у постановах судів касаційної інстанції господарської юрисдикції (постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2010 у справі № 30/95-09-3018, від 29.07.2009 у справі № 30/231-08-4792 та від 06.11.2008 у справі № 22/54-08-1109).

Проте наведені висновки господарських судів є передчасними через нез'ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи та зібраним у справі доказам.

Здійснюючи судовий розгляд, господарські суди достеменно не дослідили істотних обставин справи щодо змісту речових прав позивача на спірне майно, обставин послідовного набуття і оформлення такого права; не з'ясували і не встановили цивільно-правових підстав набуття як позивачем, так і відповідачем права власності на нежитлові приміщення, які є предметом спору у цій справі.

Господарські суди попередніх інстанцій формально послалися на судові рішення у справі адміністративної юрисдикції і постанови судів касаційної інстанції господарської юрисдикції та не звернули уваги на те, що преюдиціальне значення процесуальним законом (стаття 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017) надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки її не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017).

У свою чергу, відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Водночас господарськими судами при вирішенні спору не досліджено обставин утримання будівлі, в якій розташовано спірні приміщення (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 № 449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на спірну будівлю по вул. Ланжеронівській, 15, у м. Одесі, як пам'ятк історії і культури, у тому числі й станом на час прийняття оспорюваних рішень у цій справі.

Як убачається із матеріалів справи, Одеська міська рада упродовж розгляду спору наголошувала на тому, що позивачем не надано належних доказів приналежності спірного майна до комунальної власності територіальних громад області; утримання з 1993 року спірного майна, як і не доведено того, що позивач вчиняв будь-які дії щодо державної реєстрації своїх прав на спірне майно. Втім, ці доводи, всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у повному обсязі судами перевірено не було та не було зазначено мотивів, з яких суди відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Отже, висновок господарських судів попередніх інстанцій про порушення прав позивача у спірних правовідносинах є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів і доводів учасників справи.

Поза тим колегія суддів зазначає про необхідність урахування господарськими судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи і постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ураховуючи наведене, висновок господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з підстав пропуску строку позовної давності визнається передчасним, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2017 у справі № 916/3170/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак