Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №910/13547/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13547/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Ковальової Ю.О.,

відповідача - Абросімова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Діамантбанк",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Босий В.П.)

від 25.10.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Руденко М.А., судді - Сітайло Л.Г., Смірнова Л.Г.)

від 22.01.2018,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж",

до публічного акціонерного товариства "Діамантбанк",

про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манеж" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які існують між ТОВ "Манеж" і ПАТ "Діамантбанк", здійснивши списання коштів у розмірі 306 328,32 грн з поточного рахунку позивача на рахунок відповідача, зазначивши призначення платежу - погашення кредиту за договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами у справі були укладені договір банківського рахунку № 16-07-15-000435 від 15.07.2016 та договір кредитної лінії № 093 від 20.07.2016. ТОВ "Манеж" є одночасно боржником і кредитором ПАТ "Діамантбанк". Вказував на те, що відповідач ПАТ "Діамантбанк" перебуває у стані ліквідації, про що свідчить рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 2663 від 23.06.2017, а тому правовідносини між банком і його клієнтами, зокрема, позивачем регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Оскільки п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" допускає зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії ліквідації банку з дотриманням вказаних у цій статі умов (що має місце у цьому випадку), просив задовольнити позовні вимоги та здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які існують між ТОВ "Манеж" і ПАТ "Діамантбанк" шляхом списання коштів у розмірі 306 328,32 грн з поточного рахунку позивача на рахунок відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018, позов задоволено.

Зобов'язано ПАТ "Діамантбанк" здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які існують між ТОВ "Манеж" та ПАТ "Діамантбанк" шляхом списання коштів у розмірі 306 328,32 грн з поточного рахунку ТОВ "Манеж", відкритого в ПАТ "Діамантбанк", на рахунок останнього, зазначивши призначення платежу - погашення кредиту за договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016.

27.02.2018 ПАТ "Діамантбанк" звернулось з касаційною скаргою на вказані судові рішення, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що згідно з п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позичальнику банку, який одночасно є кредитором цього банку, надається право сплатити кредит за рахунок належних йому та розміщених в цьому банку коштів, але за умов, що вони передані в заставу за цим кредитом не менше, ніж за рік до дати початку процедури виведення фондом банку з ринку, однак вимога щодо обов'язковості передачі у заставу майнових прав за договором банківського рахунку дотримана не була. Оскільки майнові права на кошти, наявні на поточному рахунку позивача в заставу за кредитом не передавались, то зарахування зустрічних вимог не може бути здійснено. Господарські суди здійснили спрощене тлумачення ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та обмежилися лише висновком про те, що для припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог є достатньою наявність в договорах між банком та клієнтом умови щодо договірного списання коштів. Вказує на те, що судами не було застосовано той закон, який підлягає застосуванню до цих правовідносин та було порушено ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо черговості задоволення вимог кредиторів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що випадки та умови застосування порядку зарахування зустрічних вимог банка та боржника передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цей закон не містить умови про те, що майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках в банку повинні бути предметом застави за кредитним договором, натомість, з п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону вбачається, що якщо протягом одного року до моменту початку процедури виведення банку з ринку відбулась заміна предмета застави на майнові права на отримання коштів, які розміщені на поточних рахунках, зарахування зустрічних вимог не допускається. ТОВ "Манеж" було передано у заставу банку за договором кредитної лінії обладнання і приміщення, зміни предмету застави не відбулося, а тому вказана умова статті 46 Закону щодо застосування зарахування зустрічних вимог виконується. Посилався також на те, що договором банківського рахунку № 16-07-15-000435 від 15.07.2016, договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016 передбачено договірне списання коштів. Вказував на безпідставність доводів відповідача про порушення судами ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки кошти, що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "Манеж", відкритих у ПАТ "Діамантбанк", не є коштами одержаними в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, а також, що у випадку зарахування однорідних вимог, ці кошти не вийдуть за межі самого банку, а будуть перераховані на інший рахунок ПАТ "Діамантбанк" в якості погашення кредиту за договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016. Позивач зазначає, що судові рішення є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Судами з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, а тому ухвалені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Щодо доводів відповідача про те, що сторонами відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимога про обов'язковість передачі у заставу майнових прав за договором банківського рахунку дотримана не була, оскільки майнові права на кошти, наявні на поточних рахунках в заставу за кредитом не передавались, а тому зарахування зустрічних вимог не може бути здійснено з цих підстав, то необхідно зазначити, що ці доводи були предметом розгляду господарських судів, які прийшли до висновку про відсутність такої умови в законодавстві для необхідності зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому, згідно з ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якщо протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку, відбулась заміна застави, а саме відбулася заміна будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможного банку, зарахування зустрічних вимог не допускається.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016, позивачем було передано в заставу (іпотеку) нерухоме майно та обладнання, і на момент виникнення спірних правовідносин заміни застави не відбулося.

Щодо аргументів відповідача про спрощене тлумачення судами ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то вони є безпідставними, адже, господарськими судами було правильно застосовано до цих правовідносин норми матеріального права, зокрема, і ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ухвалено рішення при дотриманні норм процесуального права, що також спростовує доводи відповідача про незастосування до цих правовідносин того закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 236 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Недоречними є посилання відповідача на те, що суди при прийнятті рішення про задоволення позову обмежилися лише висновком про те, що для припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог достатньо наявності в договорах між банком та клієнтом умови щодо договірного списання коштів, оскільки, задовольняючи позов, господарські суди виходили не лише з наявності у договорах банківського рахунку № 16-07-15-000435 від 15.07.2016 та кредитної лінії № 093 від 20.07.2016 такої умови, а з ретельного дослідження всі наявних в матеріалах справи доказів, надання їм належної оцінки та з правильним застосуванням норм матеріального права.

При дослідженні доказів суди зазначили, що в договорах банківського рахунку № 16-07-15-000435 від 15.07.2016, кредитної лінії № 093 від 20.07.2016 сторонами було погоджено можливість списання грошових коштів позивача, які знаходилися на його рахунку (п. 1.1.3. договору № 16-07-15-000435; п. 7.7. договору кредитної лінії № 093). Вказана умова договорів є однією з важливих умов при задоволенні цього позову, однак це не свідчить про те, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходили лише з наявності цієї умови в договорах.

Також відповідачем не доведено, яким чином договірне списання коштів у вигляді зарахування зустрічних вимог особи, що одночасно є і кредитором, і боржником неплатоспроможного банку, який знаходиться на стадії ліквідації, могло порушити в цілому баланс інтересів інших кредиторів банку та черговості задоволення вимог кредиторів з урахуванням наявності можливості такого зарахування, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо доводів відповідача проте, що згідно з п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зарахування зустрічних вимог забороняється за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами, то необхідно зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки за п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі операції (зарахування зустрічних однорідних вимог) заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами, а відповідачем жодним чином не було доведено пов'язаність позивача і відповідача, тобто одну з умов, за якої зарахування зустрічних вимог не здійснюється в силу ст. 46 цього Закону, то безпідставними є його посилання на цей довід, як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Суд вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити в силі з таких підстав.

Задовольняючи позов, господарські суди правильно виходили з доведеності позивачем умов для зарахування ПАТ "Діамантбанк" зустрічних однорідних вимог, які існують між ТОВ "Манеж" та ПАТ "Діамантбанк", з огляду на таке.

15.07.2016 між ПАТ "Діамантбанк" (банком) та ТОВ "Манеж" (клієнтом) було укладено договір банківського рахунку № 16-07-15-000435, за умовами якого банк зобов'язується відкривати клієнту поточний рахунок/поточний рахунок в банківських металах № 26006300007835 в національній валюті та євро (поточний рахунок) на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України; приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунка та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України (послуги), за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку, чинними на момент надання зазначених послуг та здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку, у випадку надання клієнтом заяви про здійснення договірного списання коштів, що містяться на поточному рахунку, відкритому в банку та виконання умов, достатніх для належного використання банком свого права на договірне списання відповідно до п. 4.3. цього договору.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитної лінії № 093, укладеного 20.07.2016 між банком (кредитодавцем) та ТОВ "Манеж" (позичальником), кредитодавець 20.07.2016 відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію до 19.07.2017 у таких розмірах: 1 400 000,00 грн з 20.07.2016 по 19.05.2017; 933 333,34 грн - з 19.05.2017 по 19.06.2017; 466 666,67 грн - з 20.06.2017 по 19.07.2017.

Згідно з п. 2.1 договору № 093 в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник надає кредитодавцю в іпотеку/заставу визначене майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного: позичальник в термін до 20.07.2016 надає в іпотеку кредитодавцю частину нежитлової будівлі (літ. "НІV, пд"), а саме: приміщення підвалу з № ІІ, приміщення 1-го поверху за № 18, загальною площею приміщень 856,8 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 146/9, та належить на праві власності позичальнику; в термін до 20.07.2016 надає в заставу виробниче обладнання (складські стелажі) у кількості 42 одиниць, що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 146/9, та належить на праві власності позичальнику. Порука відсутня.

Згідно з рішенням правління Національного банку України № 394-рш від 22.06.2017 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2663 від 23.06.2017 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" (а.с. 42, т. 1).

06.07.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою № 43 від 05.07.2017, в якій просив в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог переказати грошові кошти у розмірі 306 453, 32 грн з поточного рахунку позивача № 26006300007835 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Листом № 290/01л від 18.09.2017 банк відмовив позивачу у здійснені зарахування таких коштів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. ст. 1066, 1074 ЦК України).

За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ст. ст. 202, 203 ГК України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За ч. 1 ст. 601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як встановлено господарськими судами, за договором кредитної лінії № 093 відповідач є кредитором, а позивач - боржником, і навпаки, за договором банківського рахунку № 16-07-15-000435 відповідач є боржником, а позивач - кредитором, що свідчить про те, що вимоги, які виникли між сторонами на підставі цих договорів, є зустрічними.

Грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмету виконання зобов'язань.

Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Адже гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції.

Зобов'язання, які виникли між сторонами на підставі договору кредитної лінії № 093 та договору банківського рахунку № 16-07-15-000435, є грошовими, а отже - однорідними.

Також, врахувавши, що на момент звернення до суду із цим позовом строк виконання грошових зобов'язань за обома договорами настав (за договором кредитної лінії № 093 від 20.07.2016 - 19.07.2017 (п. 1.1. договору); за договором банківського рахунку - у зв'язку з введенням в банку процедури ліквідації (Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб")), суди прийшли до правомірного висновку що у позивача виникло право вимагати від банку зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Випадки та умови застосування порядку зарахування зустрічних вимог банку до боржника передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто законом, який є спеціальним під час введення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

На момент звернення позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог (заява № 43 від 05.07.2017) відповідач перебував у стані ліквідації, що підтверджується рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 2663 від 23.06.2017 (а.с. 42, т. 1).

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент подання заяв про зарахування) заборонено зарахування зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язання за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання).

Проте ці обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Отже, п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є перешкодою для зарахування коштів, що знаходились на рахунках позичальника (який є одночасно і кредитором (договір банківського рахунку № 16-07-15-000435) і боржником (договір кредитної лінії № 093) в рахунок оплати його зобов'язань за договором кредитної лінії № 093.

Господарські суди, врахувавши вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та, встановивши, що позивач, який є боржником банку за договором кредитної лінії № 093, є одночасно кредитором банку за договором банківського рахунку, договірне списання з рахунків також передбачено і умовами договорів, укладених між сторонами, прийшли до правильного висновку, що у банку не було обмежень на договірне списання грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитним договором у вигляді зарахування зустрічних вимог (а не проведення інших операцій з цими грошовими коштами), а тому суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ТОВ "Манеж".

При цьому, судами правильно було зазначено, що під час запровадження в банку тимчасової адміністрації, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідач був позбавлений можливості зарахувати залишок грошових коштів з поточного рахунку позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (заява позивача № 24 від 25.04.2017, яка подавалась під час дії тимчасової адміністрації).

За таких обставин рішення господарських судів постановлені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового немає, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2018 року у справі за № 910/13547/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач