Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.06.2019 року у справі №916/2127/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2127/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

прокуратури - Гришина Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 (колегія суддів: Принцевська Н. М., Ярош А. І., Савицький Я. Ф. ) і рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2019 (суддя Петров В. С. ) у справі

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймонтаж ЛТД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "Нік Різот",

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У жовтні 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймонтаж ЛТД" (далі - ТОВ "Строймонтаж ЛТД") про витребування з незаконного володіння відповідача на користь позивача земельної ділянки (кадастровий номер 5122782600:04:001:0157) площею 1,20 га, розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Іллічівка (далі - земельна ділянка) на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

1.2. В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначає, що земельна ділянка належить до комунальній власності територіальної громади Красносільської сільської ради. Прокуратурою області установлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 р. по справі № 2-7523/07 за позовом Приватного підприємства "Нік Різот" (далі - ПП "Нік Різот") до Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Одеської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області про стягнення шкоди, визнання права власності на майно, зобов'язання вчинити певні дії, за ПП "Нік Різот" визнано право власності на земельну ділянку площею 1,20 га, яка розташована у с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області, з подальшим виданням державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.

Проте, вказане заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 р. скасовано ухвалою цього ж суду від 02.10.2009 р. у зв'язку з його переглядом, а справу передано до Комінтернівського районного суду Одеської області. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 22.02.2010 р. провадження у справі № 2-1161/10 в частині позовних вимог про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії закрито.

Таким чином, як зазначає прокурор, рішення, яке стало підставою для визнання права власності на вказану земельну ділянку та видачі відповідного державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, на даний час скасовано.

Водночас, ПП "Нік Різот", використовуючи державний акт на право власності на земельну ділянку, достеменно розуміючи, що рішення суду, яке стало підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, скасовано ще в 2010 році, передало в якості внеску до статутного капіталу ТОВ "Строймонтаж ЛТД" цю земельну ділянку.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.01.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
22.04.2019 у справі № 916/2127/18, відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області до ТОВ "Строймонтаж ЛТД" про витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з передчасності заявлених прокурором позовних вимог з підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України. При цьому місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, зазначив, що заступник прокурора та позивач спочатку мали ініціювати вирішення питання про визнання недійсними актів, на підставі яких відповідач та третя особа набували право власності на спірну земельну ділянку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 і рішенням Господарського суду Одеської області від 25.01.2019 у справі № 916/2127/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернувся заступник прокурора Одеської області із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2019 у справі № 916/2127/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов заступника прокурора Одеської області у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги заступник прокурора Одеської області зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме статті 388 Цивільного кодексу України, якою передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Водночас скаржник зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню - статтю 215 Цивільного кодексу України та не застосовано закон, який підлягав застосуванню статтю - 388 Цивільного кодексу України, що в розумінні статті 311 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у справі № 2-7523/07 було частково задоволено позов ПП "Нік Різот" до Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Одеської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", Відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області про стягнення коштів, визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії. Зазначеним судовим рішенням:

- розірвано договір оренди від 21.06.2006, зареєстрований за № 168, що був укладений між Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області та ПП "Нік Різот" на земельну ділянку площею 1,2 га у с. Іллічівка на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; в

- визнано за ПП "Нік Різот" право власності на земельні ділянки площею 1,2 га та 3 га для будівництва багатоповерхової житлової забудови в с. Іллічівка на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області;

- зобов'язано Відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області видати та підписати бланки державних актів на право власності на вказані земельні ділянки ПП "Нік Різот"; з

- зобов'язано Одеську регіональну філію ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" зареєструвати за ПП "Нік Різот" державні акти на право власності на вказані земельні ділянки.

4.2. На підставі вказаного рішення суду Відділом земельних ресурсів у Комінтернівському районі Одеської області 23.03.2008 видано ПП "Нік Різот" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №947420.

4.3. Згідно з зазначеним актом ПП "Нік Різот" є власником земельної ділянки (кадастровий номер 5122782600:04:001:0157) загальною площею 1,2 га, що розташована в с. Іллічівка, Красносільська сільська рада Комінтернівського району Одеської області, цільове призначення якої для будівництва багатоповерхової житлової забудови.

4.4. При цьому, господарські суди також установили, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.10.2009 у справі № 2-п-68/2009 про перегляд заочного судового рішення за заявою Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області було скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2007 у цивільній справі № 2-7523/07, а справу направлено за підсудністю до Комінтернівського районного суду Одеської області.

4.5. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 22.02.2010 у справі №2-1161/10 за клопотанням представника Красносільської сільської ради було закрито провадження у цивільній справі за позовом ПП "Нік Різот" до Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Одеської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", Відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області про визнання права власності на майно та зобов'язання вчинити певні дії.

4.6. Також господарські суди попередніх інстанцій установили, що 14.08.2013 державним реєстратором Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області була проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ТОВ "Строймонтаж ЛТД" на підставі державного акта серії ЯД №947420 від
23.03.2008, рішення № 7 від 04.02.2011, виданого засновником ТОВ "Строймонтаж ЛТД" ОСОБА_1, акта приймання-передачі земельної ділянки № 1 від 04.02.2011, укладеного між ПП "Нік Різот" та ТОВ "Строймонтаж ЛТД".

4.7. В результаті проведених реєстраційних дій ТОВ "Строймонтаж ЛТД" отримало свідоцтво про право власності № 8784453 від 02.09.2013 на земельну ділянку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі є вимога про витребування з незаконного володіння відповідача на користь позивача земельної ділянки (кадастровий номер undefined) площею 1,20 га, розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Іллічівка, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

5.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для витребування земельної ділянки на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №947420, виданий
23.03.2008 Відділом земельних ресурсів у Комінтернівському районі Одеської області, є чинним та у судовому порядку недійсним не визнавався, тому право власності на спірну земельну ділянку набуто ТОВ "Строймонтаж ЛТД" законно та правомірно.

5.4. Верховний Суд не погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій, вважає його передчасним та таким, що не ґрунтується на повному з'ясуванні усіх обставин справи з огляду на таке.

5.5. Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання державного акта) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

5.6. Згідно із частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання державного акта) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

5.7. Частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання державного акта) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5.8. Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. При цьому, визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.9. Верховний Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

5.10. Статтею 387 Цивільного кодексу України установлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.11. При цьому, відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статті 330 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

5.12. Згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зі змісту вказаних норм убачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

5.13. Судами попередніх інстанцій не враховано, що для правильного застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України необхідно установити: хто саме є власником чи володільцем спірної земельної ділянки на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна на момент вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника.

5.14. Верховний Суд зазначає, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 444/1786/15.

5.15. Отже при новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно установити наявність або відсутність згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель комунальної власності територіальної громади Красносільської сільської ради Комінтернівського (на цей час, як установлено апеляційною інстанцією, Лиманського) району Одеської області, а також установити наявність чи відсутність правових підстав для набуття права власності на спірну земельну ділянку першим власником - ПП "Нік Різот", про відсутність яких і заявлялось прокурором у позові.

5.16. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

5.17. Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2019 у справі № 916/2127/18 скасувати, справу № 916/2127/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв