Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.07.2018 року у справі №903/827/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/827/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю помічника судді Курмишевої А.Г. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Литвин П.В. - адвокат (свідоцтво від 17.06.2010 НОМЕР_1),

відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз",

представник відповідача - Волощук П.Ю. - адвокат (посвідчення від 12.07.2017 НОМЕР_2),

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2018

(суддя Шум М.С.) та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.05.2018

(головуючий - суддя Коломис В.В., судді: Тимошенко О.М. і Огороднік К.М.)

у справі № 903/827/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"

про стягнення 900 004, 26 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 400 533,10 грн. пені, 22 660,72 грн. - 3% річних та 476 810,44 грн. "інфляційних втрат".

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-175-В, укладеного публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (далі - Відповідач).

Рішенням господарського Волинської області від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.05.2018: позов задоволено частково; стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 198 328,43 грн. пені; 22 423,07 грн. - 3% річних; 476 810,44 грн. "інфляційних втрат"; 13 500,06 грн. судового збору; в частині стягненні 202 204,67 грн. пені та 237,65 грн. - 3% річних відмовлено; у задоволенні заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік відмовлено.

Дана постанова мотивована доведеністю порушення Відповідачем зобов'язання з оплати вартості за фактично поставлений природний газ, наявністю підстав для стягнення з Відповідача пені, 3% річних, "інфляційних втрат" та необхідністю зменшення розміру пені на 50%.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 зі справи № 903/827/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 198 328,43 грн., ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 525, 526, 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); відсутністю підстав для зменшення розміру пені.

У запереченнях на касаційну скаргу Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували статтю 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, врахували інтереси сторін, обґрунтовано взяли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання і те, що порушення відповідачем строків оплати були незначними, а заявлений до стягнення розмір пені є неспіврозмірним із наслідками, заподіяними даним порушенням, тому вважає, що суди попередніх інстанцій прийняли вірне та обґрунтоване рішення в частині зменшення розміру пені на 50 %.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

04.01.2013 Позивачем (продавець) та Відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-175 (далі - Договір), згідно з умовами якого Позивач зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, а покупець прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця (пункти 1.1, 1.2).

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцю та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

На виконання умов Договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв газ на загальну суму 7 312 300,42 грн., що підтверджується відмітками відповідача на актах приймання-передачі природного газу (т. 1, а.с. 39-53). Відповідач свої зобов'язання за Договором у частині оплати за отриманий природний газ виконав несвоєчасно, що спричинило звернення Позивача з позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня 2013 року - березня 2015 року. Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, Відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на підписання Позивачем актів із запізненням за період січень 2013 року - березень 2015 року.

Зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав, які заважали б або впливали б на виконання Відповідачем зобов'язання з оплати вартості газу у строк, встановлений пунктом 6.1 Договору.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим судом перерахунком), зазначаючи, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення "інфляційних нарахувань" та пені, дійшли висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 396 656,87 грн. пені, 22 423,07 грн. - 3% річних та "інфляційних втрат" у сумі 476 810,44 грн. є обґрунтованими.

Відповідачем заявлено про зменшення розміру пені на 90%.

Суди попередніх інстанції, задовольняючи дане клопотання частково та зменшуючи розмір пені на 50 %, виходили з факту виконання основного зобов'язання Відповідачем (на момент звернення до суду виконане в повному обсязі), стягнення додатково до суми боргу "інфляційних втрат" та відсотків річних. Крім того, порушення Відповідачем строків оплати були незначними, а заявлена до стягнення сума пені є неспіврозмірною із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов Договору.

З урахуванням викладеного суди вважали за можливе зменшити розмір пені на 50 % та стягнути з Відповідача пеню в сумі 198 328,43 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік, оскільки Відповідачем не надано доказів на підтвердження виняткових обставин, які могли б стати підставами для відстрочення виконання рішення.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Попередні судові інстанції з огляду на встановлені ними фактичні обставини справи, врахувавши факт погашення Відповідачем заборгованості з оплати отриманого від Позивача природного газу, фінансовий стан Відповідача, необхідність дотримання балансу майнових та інших інтересів сторін та засад справедливості і розумності, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку як про обґрунтованість позовних вимог, так і про можливість і допустимість зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях зі справи. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги та погоджується з відповідними аргументами, наведеними у запереченнях на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у справі № 903/827/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов