Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2842/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Литвин П.В. - адвокат (посвідчення від 17.06.2010 НОМЕР_1),

відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз",

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018 (суддя Кротінова О.В.) та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2018 (головуючий суддя - Радіонова О.О., судді Стойка О.В. і Бреславець Л.М.)

зі справи №905/2842/17

за позовом Компанії

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" (далі - Товариство)

про стягнення 9 235 735,51 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 9 235 735,51 грн., з яких: 3 968 424, 47 грн. основного боргу, 2 338 739, 28 грн. пені, 387 661,73 грн. - 3% річних та 2 540 910,03 грн. "інфляційних втрат".

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 24.01.2013 №13-382-В (далі - Договір) у частині оплати вартості поставленого природного газу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.03.2018: позов задоволено частково; закрито провадження в частині стягнення 1 005 000 грн. основного боргу; зменшено розмір пені до 1 169 369,64 грн.; стягнуто з Товариства на користь Компанії 6 957 698,30 грн., з яких: 2 963 424,47 грн. основного боргу, 1 169 369,64 грн. пені, 387 661,67 грн. - 3% річних, 2 437 242,52 грн. "інфляційних витрат"; надано Товариству відстрочку виконання рішення суду строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання відповідним судовим актом законної сили; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу мотивовано тим, що відповідачем частково сплачено вартість поставленого природного газу за лютий 2015 року в сумі 1 005 000 грн., тому в цій частині провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України; за перерахунком суду, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 387 661, 73 грн., а в частині стягнення "інфляційних втрат" - у сумі 2 437 242, 52 грн. Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення на 50% заявленої до стягнення суми пені та про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців з моменту набрання відповідним судовим актом законної сили.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2018: апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення; рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018 у справі №905/2842/17 змінено шляхом доповнення мотивувальної та резолютивної частин; абзац п'ятий резолютивної частини згаданого рішення змінено після слів: "строком на 6 (шість) місяців" словами: "з дня ухвалення такого рішення"; в іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018 у справі №905/2842/17 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення місцевого господарського суду мотивована тим, що в силу частини п'ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вірним є надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення строком на шість місяців з дня ухвалення такого рішення, а не з моменту набрання таким судовим актом законної сили.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 1 169 369, 64 грн. та в частині надання відповідачу відстрочки виконання рішення на шість місяців, Компанія звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у згаданих частинах та прийняти в цих же частинах нове рішення, яким позовні вимоги Компанії про стягнення неустойки в сумі 1 169 369, 64 грн. задовольнити, а у наданні відповідачу відстрочки виконання рішення місцевого господарського суду від 29.03.2018 у справі №905/2842/17 відмовити. У касаційній скарзі Компанія також просила покласти судові витрати на відповідача.

Касаційну скаргу мотивовано: прийняттям попередніми судовими інстанціями судових рішень в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального права, в тому числі статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 331 ГПК України; відсутністю підстав для зменшення розміру пені та надання відповідачу відстрочки; тим, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки; тим, що обставини, наведені відповідачем у клопотанні про відстрочення виконання судового рішення, не є виключними обставинами в розумінні статті 331 ГПК України для надання відстрочки виконання судового рішення, а є лише способом для затягування виконання рішення суду у справі №905/2842/17.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає, що доводи касаційної скарги є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Відповідно до умов укладеного Компанією (продавець) та Товариством (покупець) Договору:

- продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 №12);

- приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3);

- акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4);

- оплата за газ здійснюється покупцем виключного грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу (пункт 6.1 у редакції додаткової угоди від 31.12.2013 №5).

Згідно з наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за січень-вересень 2015 року у загальному обсязі 1015,009 тис.куб.м на суму 8 061 813,15 грн.

Оскільки відповідачем не було своєчасно та у повному обсязі виконано зобов'язання з оплати поставленого газу, це стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Після порушення провадження у справі №905/2842/17 відповідачем було частково сплачено заборгованість за зобов'язаннями лютого 2015 року в розмірі 1 005 000 грн., тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини першої 231 ГПК України.

Позовні вимоги про стягнення основного боргу за поставлений газ за Договором підлягають задоволенню частково, в сумі 2 963 424,47 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 437 242, 52 грн. "інфляційних витрат" та 387 661, 67 грн. - 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Також позивачем була заявлена до стягнення пеня в розмірі 2 338 739,28 грн.

Відповідачем заявлені клопотання про відстрочення виконання судового рішення на один рік та про зменшення розміру пені.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оцінивши надані докази та обставини справи в їх сукупності, а також обставини, на які посилалася сторона у своєму клопотанні щодо тяжкого матеріального становища підприємства, неможливості здійснення господарської операції, суди попередніх інстанцій частково задовольнили клопотання відповідача, зменшивши розмір пені на 50%, а тому сума пені, яка підлягає стягненню, складає 1 169 369,64 грн.

Частково задовольняючи клопотання відповідача та надаючи відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що основними споживачами природного газу, що постачається відповідачем, є установи і організації, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів; підприємство постійно працює за збитковими тарифами та знаходиться у важкому фінансовому становищі, із завданням йому значних збитків, у тому числі внаслідок проведення антитерористичної операції у Донецькій області; додатковий фінансовий тягар у вигляді примусового стягнення 3% річних та "інфляційних витрат" може призвести до банкрутства відповідача і поставити під загрозу можливість відновлення його становища та, як наслідок, - подальшої реалізації газу установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені та надання відстрочки виконання рішення суду на шість місяців. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 331 ГПК України встановлено, що: за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для, зокрема, відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо; розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Апеляційний господарський суд з огляду на встановлені фактичні обставини справи, оцінивши надані докази та обставини справи в їх сукупності, а також обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні, щодо тяжкого матеріального становища, неможливості здійснення господарської операції, врахувавши, що: Товариством частково погашено заборгованості з оплати отриманого від Компанії природного газу; основними споживачами природного газу, що постачається відповідачем, є установи і організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів; підприємство постійно працює за збитковими тарифами та знаходиться у важкому фінансовому становищі, із завданням йому значних збитків, у тому числі внаслідок проведення антитерористичної операції у Донецькій області; додатковий фінансовий тягар у вигляді примусового стягнення 3% річних та "інфляційних витрат" може призвести до банкрутства відповідача і поставити під загрозу можливість відновлення становища та, як наслідок, подальшої реалізації газу установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, - дійшов неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку як про часткову обґрунтованість позовних вимог, так і про можливість і допустимість зменшення заявленої до стягнення суми пені та надання відстрочки виконання судового рішення строком на шість місяців з дня ухвалення такого рішення.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зменшення суми пені та надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Крім того, аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях зі справи. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги та погоджується з відповідними аргументами, наведеними у відзиві на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2018 у справі № 905/2842/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов