Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/8581/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Новак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укрсервіс Мінтрансу" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Сітайло Л.Г., Зеленін В.О.)

у справі №910/8581/17

за позовом Державного підприємства "Укрсервіс Мінтрансу"

до Міністерства інфраструктури України

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Державне підприємство "Укрсервіс Мінтрансу" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - Відповідач) про спонукання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем, як довірителем за договором доручення від 11.11.2002 № 00/030-2002 (далі - Договір доручення), укладеним із Позивачем (повіреним), було порушено господарське зобов'язання щодо прийняття звіту повіреного №4, складеного за результатами фактично виконаних робіт із реконструкції адміністративного будинку по проспекту Перемоги, 14 у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 позов задоволено, зобов'язано Відповідача виконати умови договору доручення № 00/030-2002 від 11.11.2002, а саме - прийняти звіт повіреного №4 (акт виконання доручення), в редакції Позивача.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що витрати, заявлені у звіті №4 та понесені Позивачем у зв'язку з реконструкцією адміністративної будівлі по проспекту Перемоги, 14 на суму 79 450 172,49 грн документально підтверджені, заперечення чи зауваження до виконаних робіт Відповідачем не надано, відтак позов підлягає задоволенню. Також, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з прийняття звіту №4 настав 02.02.2017 та з цього часу Відповідач зобов'язаний був прийняти наданий Позивачем звіт №4, а отже Позивач звернувся з позовом в межах строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що в порушення умов Договору доручення Позивачем належним чином не передано вказані у звіті №4 роботи по реконструкції будівлі, а тому наразі відсутні підстави для зобов'язання Відповідача прийняти вказані роботи. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що Державним бюджетом України на 2017 рік не передбачено відповідних видатків для Відповідача. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно строку позовної давності.

02.02.2018 Позивач подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі фактичні обставини справи, в той час, як постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, та невірного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції: не звернув увагу та не надав оцінку документам, наявним в матеріалах справи, на відсутність яких посилався Відповідач в апеляційній скарзі; не долучивши додаткові докази до матеріалів справи, про неможливість вчасного подання яких, Позивачем було заявлено ще в суді першої інстанції, не зазначив про прийняття чи відхилення цих доказів та їх оцінку у постанові; відсутні в матеріалах справи документи не можуть свідчити про відсутність підстав прийняття звіту №4, оскільки такі підстави підтверджуються і іншими первинними документами. Також, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції принципу верховенства права та рівності всіх учасників судового процесу перед законом та порушення норм матеріального права при проголошенні суми судового збору у судовому засіданні під час оголошення вступної та резолютивної частин постанови.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін. У відзиві Відповідач повністю погоджується з висновками і мотивами, викладеними в оскаржуваній постанові, а також зазначає про правомірність неприйняття апеляційним господарським судом додаткових доказів.

06.04.2018 на адресу суду надійшло клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що генеральний директор ДП "Укрсервіс Мінтрансу" не має можливості бути присутнім в судовому засіданні, у зв'язку із залученням в іншому судовому засіданні, яке призначено на 11.04.2018 о 10:10 год.

Розглянувши клопотання Позивача, колегія суддів Касаційного господарського суду не знайшла підстав для його задоволення, оскільки явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.11.2002 між Міністерством транспорту України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України (далі - довіритель), та Державним підприємством "Укрсервіс Мінтрансу" (далі - повірений), був укладений договір доручення № 000/030-2002.

Згідно з п. 1.1 договору повірений приймає на себе зобов'язання вчиняти від імені і за рахунок довірителя такі дії: здійснювати фінансування робіт по реконструкції будівлі за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 14; проводити контроль за виконанням таких робіт по реконструкції; здійснювати приймання та підписання актів виконаних робіт у генпідрядної організації та всіх інших структур, які будуть задіяні у реконструкції. Повірений зобов'язаний виконувати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя (п. 1.3 договору).

По закінченню робіт по реконструкції будівлі, все одержане у зв'язку із виконанням цього доручення повірений в місячний термін передає довірителю по акту виконання доручення (п. 2.4 договору).

Про виконання доручення повірений зобов'язаний представити звіт не пізніше 30 днів з дня закінчення роботи, який довіритель зобов'язаний прийняти (п.п. 4.3, 3.2 договору).

Додатковими угодами, в тому числі № 4 від 29.04.2016 сторони продовжили строк дії договору до 30.04.2019.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 № 474: наказом Мінтрансу від 28.08.2002 № 594 доручено ДП «Укрсервіс Мінтрансу» організацію робіт щодо підготовки проектно-кошторисної документації, супроводження робіт по реконструкції з подальшою експлуатацією інженерних комунікацій та систем адміністративної будівлі; наказом Мінтрансу від 11.11.2002 № 798 доручено ДП «Укрсервіс Мінтрансу» від імені Мінтрансу та за рахунок фінансових внесків підприємств транспортно-дорожнього комплексу, що належать до сфери управління Мінтранса, здійснювати фінансування робіт по проектно-кошторисній документації та робіт по реконструкції адміністративної будівлі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 56 затверджено акт Державної комісії від 19.01.2004 про прийняття в експлуатацію закінченої реконструкції адміністративної будівлі.

Наказом Мінтрансу від 16.03.2004 № 210 сформовано статутний фонд (капітал) ДП «Укрсервіс Мінтрансу», шляхом внесення до нього адміністративної будівлі балансовою вартістю 14 788 135,60 грн та інших основних засобів балансовою вартістю 614 531,56 грн, закріпивши їх за підприємством на праві господарського відання.

Після прийняття Відповідачем звітів №№1-3, наказами Мінтрансу від 30.03.2004 № 259, від 30.03.2004 № 260, від 19.07.2004 № 653, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.07.2006 № 786 статутний фонд (капітал) ДП «Укрсервіс Мінтрансу» збільшено на загальну суму 383 892 332,80 грн (вартість робіт по реконструкції адміністративної будівлі; сума обладнання та інвентаря, придбаного і використаного при облаштуванні в результаті реконструкції адміністративної будівлі).

Звертаючись з позов, Позивач зазначає, що у період з лютого 2004 по серпень 2004 ДП "Укрсервіс Мінтрансу" за допомогою субпідрядних організацій виконало пусконалагоджувальні, будівельно-монтажні, демонтажні роботи, озеленення та благоустрій території у будівлі Міністерства транспорту України по проспекту Перемоги, 14, на загальну суму 79 450 172,89 грн, що підтверджується наданими позивачем доказами - первинними документами. У зв'язку з понесенням витрат на вказану суму та на виконання п.3.2 Договору доручення, Позивач склав звіт №4.

У зв'язку з тим, що Відповідач не приймає звіт повіреного №4 та не призначає нову спільну комісію для прийняття даного звіту, Позивач звернувся з даним позовом.

Пунктом 3.1 Договору доручення визначено, що повірений зобов'язаний дати довірителю докладний звіт з додатком документів, що підтверджують його, як фінансово, так і іншого характеру.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач 26.01.2017 направив Відповідачу лист №34/58-01, в якому порушував питання про призначення спільної комісії для прийняття звіту повіреного №4 на суму 79 450 172,89 грн та відшкодування йому витрат, понесених з виконання робіт, пов'язаних з реконструкцією адміністративної будівлі.

Однак, в порушення п. 3.1 Договору доручення жодних документів, які б підтверджували звіт №4 до вказаного листа Позивачем додано не було.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що копії документів на підтвердження звіту №4 надано лише до суду під час розгляду справи. Крім того, копіями первинних документів, долученими Позивачем до справи, не підтверджена заявлена у звіті №4 вартість робіт на загальну суму більш ніж 21 млн грн.

Враховуючи встановлені обставин, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що оскільки Позивачем в порушення умов Договору доручення належним чином не передано вказані у звіті №4 роботи, здійснені на виконання доручення, тому відсутні підстави для зобов'язання Відповідача прийняти вказаний звіт.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини щодо договору доручення на момент укладання договору в даній справі (11.11.2002) були врегульовані главою 34 Цивільного кодексу Української РСР, а в подальшому, при виконанні умов договору главою 68 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Статтею 1007 ЦК України визначено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Позивачем у позові не зазначено норм Цивільного кодексу України та положень Договору доручення, якими передбачено право повіреного вимагати від довірителя прийняття звіту в певній конкретній редакції.

Зокрема, Цивільним кодексом України не передбачено обов'язку довірителя прийняти звіт. Хоча в Договорі доручення сторонами й передбачено такий обов'язок довірителя, проте не регламентовано порядок прийняття звіту, а саме, які дії повинен вчинити довіритель для прийняття звіту повіреного, а також не врегульовано вимоги щодо змісту чи редакції звіту.

З системного аналізу норм глави 68 ЦК України і умов Договору доручення слід дійти висновку, що надання звіту і виправдувальних документів не є актом прийому-передачі послуг, а тому не вимагає прийняття довірителем звіту, зокрема, шляхом його підписання, в тому числі в певній редакції, чи створення комісії для його прийняття.

Позивач помилково ототожнює надання звіту повіреного з прийомом-передачею робіт чи наданих послуг, що оформляється актом. Ні законом, ні Договором доручення не передбачено форми звіту, а звіт повіреного за своєю природою не є актом прийому-передачі послуг.

Таким чином, оскільки приписами глави 68 ЦК України не встановлено порядку прийняття звіту, так само як і умовами договору не регламентовано порядок прийняття звіту, Позивачем не доведено обставин, що довірителем порушено умови договору щодо прийняття звіту, в тому числі в редакції Позивача, тому такі вимоги не можуть бути задоволені.

Водночас, за наявності між сторонами договору спору у зв'язку з відшкодуванням повіреному витрат, пов'язаних з виконанням доручення, належним способом захисту права повіреного є пред'явлення позову з вимогами майнового характеру на підставі ст. 1007 ЦК України та договору, а не зобов'язання довірителя прийняти звіт в редакції повіреного.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним посилання апеляційного господарського суду на те, що Державним бюджетом України на 2017 рік не передбачено відповідних видатків (коштів) для Мінінфраструктури, з огляду на те, що заявлена Позивачем вимога є вимогою немайнового характеру.

Також колегією суддів не приймається посилання апеляційного господарського суду на ст. 174 Цивільного кодексу України, оскільки в даній справі предметом розгляду є виконання Мінінфраструктури свого зобов'язання за цивільно-правовою угодою, що не стосується зобов'язань держави в розумінні статті 174 Цивільного кодексу України.

Хоча апеляційний господарський суд припустився даних помилок, однак, це не вплинуло на правильність висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо посилання скаржника на ненадання апеляційним господарським судом оцінки додатково поданим до суду апеляційної інстанції документам, то вони не приймаються колегіє суддів, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) до розгляду приймаються докази подані у встановлений законом або судом строк.

Питання дослідження доказів, що підтверджують звіт №4 стосується встановлення фактичних обставин справи та виходить за межі касаційного перегляду.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції принципу верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед судом, не приймаються колегією суддів, оскільки вирішення спору на користь тієї чи іншої сторони не є порушенням вказаних принципів.

Відповідно до вступної та резолютивної частини оскаржуваної постанови з Позивача стягнуто на користь Відповідача 1 760 грн судового збору за подання апеляційної скарги, відтак не знаходять свого підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування судом норм матеріального права при оголошенні вступної та резолютивної частин постанови.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрсервіс Мінтрансу" - залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №910/8581/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.