ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2712/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (колегія суддів: Істоміна О.А. - головуючий, Барбашова С.В., Попков Д.О.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2019 (суддя Присяжнюк О.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Онопрієнка Володимира Миколайовича

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям,

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області,

про внесення змін до договору

за участю:

позивача: Онопрієнко Л.М. (адвокат)

відповідача-1: Федорчук О.В. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям (далі - відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - відповідач-2), Фізична особа-підприємець Онопрієнко Володимир Миколайович просить внести зміни в п.1.2. та п.10.1 договору оренди 6579-Н від 26.09.2018, укладеного між відповідачем-2 та позивачем, виклавши їх в наступній редакції: п.1.2. майно передається в оренду з метою розміщення солярію на площі 25,65 кв.м., торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 59,35 кв.м.; п.10.1. цей договір укладено строком на 7 (сім) років, що діє з 26 вересня 2018 р. до 26 вересня 2025 р.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 було порушено порядок погодження умов договору оренди нерухомого майна, який передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Так згідно статті 9 вказаного закону укладення договору вважається з Міністерством охорони здоров`я України погодженим на тих умовах, які були запропоновані відповідачем-2 у відповідності до заяви позивача. Згідно статті 17 вказаного закону термін договору оренди не може бути меншим, ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного суду від 04.02.2020, позов задоволено частково. Внесено зміни в п.1.2. та п.10.1 договору оренди №6579-Н від 26.09.2018 в наступній редакції: п.1.2. майно передається в оренду з метою розміщення солярію на площі 25,65 кв.м., торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 59,35 кв.м., п.10.1. цей договір укладено строком на 2 (роки) 11 (одинадцять) місяців, що діє з 26 вересня 2018 р. до 26 вересня 2021 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивачу під час підписання договору оренди №6579- Н від 26.09.2018 не було достовірно відомо про те, що була порушена процедура погодження умов договору оренди як з боку Міністерства охорони здоров`я України так і зі сторони Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, позивачу не було відомо, що на одні і ті ж звернення з приводу погодити умову договору Міністерством охорони здоров`я України було надано різні відповіді-погодження, що призвело до грубого порушення законних прав та інтересів позивача як орендаря, посадові особи органів державної влади діяли не узгоджено та всупереч нормам чинного законодавства України. Вказане порушило законні сподівання на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності, законні очікування на легітимність, добросовісність та належне урядування орендодавця у спірних відносинах.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи інших учасників справи

3.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям (відповідач-1) подало касаційну скаргу на прийняті судами рішення, просило скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, неправильне застосування судами норм матеріального права.

В скарзі відповідач-1 зазначає, що задоволення поданого позову суперечить приписам законодавства, а саме статті 80 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017, яка передбачає, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Суди у справі застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постанові Верховного Суду у справі №905/1266/17, №905/1227/17, №905/1620/17, №913/152/18. Також зазначає, що він відповідно до наказу Фонду державного майна України від 16.05.2019 є правонаступником відповідача-2 - орендодавця до спірним договором оренди і оскільки протягом місяця після закінчення терміну дії договору (26.09.2019) він направив лист про заперечення щодо продовження дії вказаного договору (03.10.2019), то він відповідно не був продовжений і припинив свою дію.

3.2. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, де просив відмовити у її задоволенні і залишити оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що вони є законними, обґрунтованими і прийнятими з урахуванням правових позицій Верховного Суду щодо спірних правовідносин, викладених у постановах. В скарзі позивач зазначає, що Харківський національний медичний університет - балансоутримувач спірного майна запропонував орендодавцю передати спірні нежитлові приміщення в оренду з метою розміщення солярію, Міністерство охорони здоров`я України - орган, уповноважений управляти майном, надало згоду на укладення договору оренди для розміщення солярію зі строком дії 2 роки 11 місяців. Позовна заява подана до суду до закінчення строку дії договору оренди і договір було продовжено, саме відповідач-2 був орендодавцем майна.

4. Мотивувальна частина

4.1. Як встановлено судами, позивач з 2009 року орендує у Харківського національного медичного університету частину нежитлового приміщення розташованого у підвальному приміщенні триповерхової будівлі з триповерховою надбудовою в центральній частині та двома 4-х поверховими прибудовами Науково - дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань ХНМУ площею 50,0 кв.м, розміщене за адресою: місто Харків, вул. Трінклера, 6, що перебуває на балансі Харківського національного медичного університету, в цілях передбачених зареєстрованими видами діяльності орендаря: розміщення солярію.

21.02.2018, після закінчення терміну договору оренди №25/14 від 02.06.2014, позивач звернувся до Харківського національного медичного університету з заявою про передачу йому в оренду цього ж самого індивідуально визначеного нерухомого державного майна, але зі збільшенням площі 78,7 кв.м. з метою розміщення солярію та торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів.

4.2. Предметом касаційного перегляду є судові рішення у спорі про внесення зміни у договір оренди нерухомого майна №6579 від 26.09.2018 шляхом викладення їх в наступній редакції: п.1.2. майно передається в оренду з метою розміщення солярію на площі 25,65 кв.м, торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 59,35 кв.м, п.10.1. цей договір укладено строком на 7 (сім) років, що діє з 26.09.2018 до 26.09.2025.

4.3. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції свої висновки мотивував тим, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області цілком законно та правомірно, з урахуванням норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" була проведена процедура порядку укладення договору оренди відповідно до листа-згоди Міністерства охорони здоров`я України за №10.4-12/464/14370 від 08.06.2018; від Міністерства охорони здоров`я України - власника майна, як органу що має право розпоряджатись спірним майном, до орендаря за спірним договором, позивача по справі, не надходило жодного листа про те, що Міністерство охорони здоров`я України має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.

4.4. Отже, судами було встановлено, що 26.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ФОП Онопрієнко В.М. (орендар) був укладений та підписаний договір оренди №6579-Н державного окремого індивідуально визначеного майна - нежитлових приміщень.

4.5. На доводи першого відповідача, викладені у апеляційній скарзі, щодо того, що мета використання цього об`єкту орендарем не відповідає за своїм змістом освітньому призначенню, суд апеляційної інстанції зазначив, що проректором з адміністративно-господарської роботи Харківського національного медичного університету була видана довідка від 15.03.2018 №217/012, відповідно до якої начальнику Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області запропоновано передати в оренду нежитлові приміщення з метою розміщення солярію та торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів; листом від 08.06.2018 №10.4-12/464/14370 «Щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна» МОЗ України також надав згоду на укладення договору оренди на зазначені вище приміщення з метою використання - розміщення солярію та торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів; спірні приміщення знаходяться в Науково- дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань ХНМУ, орендоване приміщення має окремий вхід, освітній процес в зазначеному приміщені не ведеться.

4.6. За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах норми чинного законодавства, у їх системному поєднанні, дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються, працюють у навчальному закладі.

4.7. Однак такі висновку суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що спірні у даній справі правовідносини виникли 21.02.2018, коли після закінчення терміну договору оренди позивач звернувся до Харківського національного медичного університету з заявою про передачу йому в оренду цього ж самого індивідуально визначеного нерухомого державного майна, але зі збільшенням площі на 78,7 кв.м з метою розміщення солярію та торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів.

Відповідно до положень статті 80 Закону України «Про освіту» №2145, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням (ч.4).

Подібна за змістом норма містилася і у Законі України «Про освіту» №1060, згідно якої об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (стаття 63 ч.5).

У своїй постанові від 27.11.2018 зі справи № 905/1227/17 Велика Палата Верховного Суду застосовуючи до подібних правовідносин вказані положення Закону України «Про освіту» №1060 зробила правовий висновок про те, що надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Отже виходячи із положень статті 80 Закону України «Про освіту» №2145, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, які є подібними за змістом статті 63 ч.5 Законі України «Про освіту» №1060, яку Верховний Суд застосував до подібних правовідносин у справі № 905/1227/17, без урахування висновку якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») як суд першої інстанції, так і апеляційної, встановивши, що спір стосовно оренди нерухомого майна виник з приводу використання його для розміщення солярію та торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, не врахували положень Закону України «Про освіту» №2145, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, щодо того, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

4.8. Щодо висновків судів про наявність у позивача законних сподівань на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності, щодо наявності у нього законних очікувань на легітимність, добросовісність та належне урядування орендодавця у спірних відносинах слід зазначити наступне.

У справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви № № 68385/10 та 71378/10, рішення від 26.06.2014, пункт 35 Європейський суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Із обставин даної справи, що переглядається у касаційному порядку, вбачається, що виходячи із наведених вище норм права так і усталеної судової практики очікування позивача для отримання задоволення своїх вимог не були засновані на законі та судовій практиці, а у державного органу наявне право виправити свою помилку.

Таким чином вказані висновки судів у цій частині є незаконними.

4.9. Разом з тим, із встановлених судами обставин справи вбачається, що 18.06.2018 від Міністерства охорони здоров`я України Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області був отриманий лист від 08.06.2018 №10.4-12/464/14370 "Щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна", яким надано згоду на укладення договору оренди на зазначені вище приміщення з метою використання - розміщення солярію на площі 25,65 кв.м, торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 59,35 кв.м; строк дії договору оренди встановити - 2 роки 11 місяців.

16.07.2018 від Міністерства охорони здоров`я України був отриманий ще один лист від 03.07.2018 №10.4-12/503/16730 "Щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна", в якому було зазначено, що комісія вирішила частково погодити укладання договору оренди, а саме розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 59,35 кв.м строком на 1 рік, а в розміщенні солярію на площі 25,65 кв.м вирішено відмовити у зв`язку з невідповідністю мети навчального закладу.

Приймаючи судові рішення по суті спору суди попередніх інстанцій виходили у тому числі і із вказаних листів Міністерства охорони здоров`я України.

Відтак оскільки оскаржені судові рішення були прийняті про права, інтереси та (або) обов`язки власника майна - Міністерства охорони здоров`я України, що не був залучений до участі у справі, а згідно статті 300 частини 4 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 цього Кодексу, згідно пункту 8 якої судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, судові рішення у справі підлягають скасуванню із передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4.10. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2019 скасувати, а справу Господарського суду Харківської області №922/2712/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов