Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №910/13756/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13756/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної іпотечної установи

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Привалов А.І.)

від 12.10.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Смірнова Л.Г., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

від 24.01.2018

у справі № 910/13756/17

за позовом Державної іпотечної установи

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" КадироваВ.В.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

Національний Банк України

про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Мезецький М.С.;

відповідача - Свистунов А.В.;

третьої особи 1 - Гуленко Ю.М.;

третьої особи 2 - Петроченко С.О.;

ВСТАНОВИВ:

Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014, укладеного між Державною іпотечною установою та ПАТ "Дельта Банк".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 ПАТ "Дельта Банк" було введено Державну іпотечну установу в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того, позивач вказує, що договір був укладений ПАТ "Дельта Банк" з порушенням господарської компетенції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Державною іпотечною установою (емітент) та ПАТ "Дельта Банк" (продавець) 27.03.2014 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014, за умовами якого емітент зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цінні папери (п. 1.1 договору);

- відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість ЦП за цим договором (сума цього договору) становить 306 231 339, 58 58 гривень, без ПДВ;

- згідно з п. 2.4 договору покупець зобов'язався оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим договором у власність покупцю, у сумі зазначеній у п. 1.1 даного договору в безготівковій формі не пізніше 27 березня 2014 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Емітента №26502000000995 в АТ "Дельта Банк", код установи банку 380236, код за ЄДРПОУ 33304730 до кінця операційного дня;

- пунктом 2.2 договору визначено, що Емітент за умови виконання покупцем п. 2.4, зобов'язаний забезпечити надання розпорядження про списання ЦП, що зазначені у п. 1.1 цього договору, з емітентського рахунку у цінних паперах №100024- UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах покупця №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465, не пізніше 27 березня 2014 року з дотриманням вимог чинного законодавства України;

- право власності на продані за цим договором ЦП переходить до покупця з моменту зарахування ЦП на рахунок у цінних паперах покупця №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465 (п. 2.5 договору);

- у пункті 7.1 договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором;

- ПАТ "Дельта Банк" на виконання умов укладеного між сторонами договору, 27.03.2014 надав розпорядження депозитарній установі АТ "Дельта Банк" на виконання облікової операції за вих. №164/2014 щодо зарахування цінних паперів та відповідно до меморіального ордеру №25996130 від 27.03.2014 сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 306 231 339, 58 грн, а позивач в свою чергу надав розпорядження про списання цінних паперів з емітентського рахунку у цінних паперах №100024- UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах відповідача №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014, укладеного між Державною іпотечною установою та ПАТ "Дельта Банк", оскільки ПАТ "Дельта Банк" було введено Державну іпотечну установу в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відповідач не повідомив фактів, які впливають на укладення правочину, а саме щодо стану ліквідності та загального фінансового стану банку. Крім того, позивач вказує, що договір був укладений ПАТ "Дельта Банк" з порушенням господарської компетенції.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що АТ "Дельта Банк", на виконання п. 5.3.1 Генерального договору про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011 з метою введення в оману Державної іпотечної установи надавав останньому недостовірну інформацію та звітність щодо відповідності фінансових показників АТ "Дельта Банк" вимогам Стандарту Державної іпотечної установи.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Генеральний договір про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011 регулює зовсім іншу сферу діяльності та ніяким чином не стосується спірних правовідносин, а умови договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 не містять будь-яких застережень з приводу необхідності інформування позивача про фінансово-господарський стан Банку. Більш того, будь-яких застережень з приводу необхідності інформування позивача про фінансово-господарський стан Банку у випадку укладення будь-якого роду договорів між цими ж сторонами, не містять і умови самого Генерального договору про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011.

Доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 укладено з порушенням господарської компетенції, судами попередніх інстанцій також відхилено, оскільки судами не встановлено, а позивачем не доведено, наявності у АТ "Дельта Банк" саном на 27.03.2014 (момент вчинення спірного правочину) будь-яких обмежень, які б забороняли Банку укладати спірний договір. При цьому відповідно до абз. 6 п. 12 Постанови Правління Національного Банку України №91 від 24.02.2014 "Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності" визначено, що банку на період користування кредитом для збереження ліквідності забороняється здійснення окремих видів операцій, а саме: придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, депозитних сертифікатів Національного банку, облігацій Державної іпотечної установи з додатковим забезпеченням у формі державної гарантії за зобов'язаннями емітента, яка видана Кабінетом Міністрів України, та облігацій підприємств (крім цільових), розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України).

З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо недоведеності позивачем факту невідповідності договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Також судами не встановлено, а позивачем не доведено як наявності умислу в діях відповідача, так і самого факту обману Банком Державної іпотечної установи на момент укладення спірного договору.

При цьому, враховуючи те, що судом першої інстанцій не встановлено порушення прав позивача та відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, місцевий господарський суд не знайшов підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу, про що заявляв відповідач.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, Державна іпотечна установа подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Державної іпотечної установи.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- судами попередніх інстанцій зроблено хибний висновок щодо недоведеності позивачем як наявності умислу в діях відповідача, так і самого факту обману Банком Державної іпотечної установи на момент укладення спірного договору;

- істотною обставиною для можливості укладання спірного договору купівлі-продажу цінних паперів між сторонами була відповідність АТ "Дельта Банк" Стандартам ДІУ, а саме: відсутність проблем з відповідністю банку на момент укладення спірного правочину;

- банк проводив збиткову господарську діяльність, про що ДІУ не знало та не могло знати через маніпуляції зі звітністю, яку банк надавав установі, та реальним фінансовим станом. Банк протягом 2012-2013 років умисно активно надавав перекручену звітність (таку, що не відповідає дійсності) ДІУ з метою введення в оману щодо відповідності фінансових показників АТ "Дельта Банк" вимогам Стандарту ДІУ;

- наслідком укладення оспорюваного договору є те, на сьогодні Державна іпотечна установа позбавлена можливості повноцінно займатися статутною діяльністю, досягнення мети емітента, а саме: рефінансування іпотечних кредитів за рахунок власних та залучених коштів, у тому числі коштів, що надійшли від розміщення цінних паперів, сприяння подальшому розвитку ринку іпотечного кредитування. Умисними діями АТ "Дельта Банк" було порушено права позивача на інформацію та право на ділову репутацію.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №910/13756/17 на 08.05.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України просив відмовити в її задоволенні.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Державною іпотечною установою 16.04.2018 через канцелярію суду було подано заяву про відвід колегії суддів від розгляду справи № 910/13756/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 16.04.2018 з підстав необґрунтованості заявленого відводу провадження у справі № 910/13756/17 було зупинено для вирішення питання про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Студенця В.І., Баранця О.М., Вронської Г.О. в порядку визначеному частиною 3 статті 39 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду Ткача І.В. від 19.04.2018 відмовлено у задоволенні заяви Державної іпотечної установи про відвід колегії суддів у складі Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. у справі №910/13756/17.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 поновлено касаційне провадження у справі №910/13756/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №910/13756/17 на 08.05.2018.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Положеннями статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У абз. 6 п. 12 Постанови Правління Національного Банку України №91 від 24.02.2014 "Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності" визначено, що банку на період користування кредитом для збереження ліквідності забороняється здійснення окремих видів операцій, а саме: придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, депозитних сертифікатів Національного банку, облігацій Державної іпотечної установи з додатковим забезпеченням у формі державної гарантії за зобов'язаннями емітента, яка видана Кабінетом Міністрів України, та облігацій підприємств (крім цільових), розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Положеннями статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України передбачена недійсність правочинів з вадами волі, коли волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі, у тому числі якщо внутрішня воля сторони сформувалась невірно під впливом обману. Суд враховує, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Разом з тим суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи встановили, що обставини, стосовно яких, за доводами позивача, його введено в оману, не мають істотного значення для укладення оспорюваного договору.

При цьому колегія суддів погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на те, що подання інформації стосовно фінансових показників відповідача не передбачено умовами договору, і в самому договорі відсутні посилання на Генеральний договір. Водночас, оскільки Генеральний договір регулює іншу сферу діяльності та не стосується спірних правовідносин, суди обґрунтовано відхилили аргументи Державної іпотечної установи про надання ПАТ "Дельта Банк" недостовірної інформації на підставі Генерального договору саме з метою введення Державної іпотечної установи в оману щодо обставин, істотних для укладення оспорюваного договору.

Посилання Державної іпотечної установи на положення Стандартів Державної іпотечної установи колегією суддів відхиляються як такі, що не відносяться до спірних у справі правовідносин, адже ПАТ "Дельта Банк" у зазначених правовідносинах виступало покупцем цінних паперів, а не в якості банку, який мав бути рефінансований Державної іпотечною установою. При цьому Державна іпотечна установа не довела, що при укладанні оспорюваного договору визначним при виборі контрагента з боку Державної іпотечної установи як емітента був саме фінансовий стан (ліквідність) покупця та нею витребовувались відповідні дані від ПАТ "Дельта Банк".

Оскільки Державна іпотечна установа під час розгляду справи належними доказами не довела те, що інформація стосовно стану ліквідності та загального фінансового стану банку дійсно має істотне значення для укладення оспорюваного договору, а також наявність у діях ПАТ "Дельта Банк" умислу щодо введення позивача в оману з метою укладення договору, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі положень статті 229 ЦК України.

Також колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи Державної іпотечної установи про відсутність у ПАТ "Дельта Банк" господарської компетенції на укладення договору. Адже згідно з встановленими судами обставинами цінні папери, які були предметом купівлі-продажу за договором, є облігаціями позивача з додатковим забезпеченням, на операції з придбання яких не поширюються обмеження банку в період користування кредитом для збереження ліквідності відповідно до абзацу 6 пункту 12 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності.

Звертаючись з касаційною скаргою, Державна іпотечна установа не спростувала наведені висновки судів та не навела конкретні норми законодавства, чинні на момент укладення договору, які б обмежували господарську компетенцію ПАТ "Дельта Банк" саме щодо укладення договору та придбання цінних паперів.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведені процесуальні норми, колегією суддів відхиляються доводи Державної іпотечної установи про те, що діями ПАТ "Дельта Банк" порушено її право на здійснення статутної діяльності, право на інформацію та право на ділову репутацію, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанції позивач не довів належними доказами, що наведені ним обставини склались саме внаслідок укладення договору, а не інших обставин. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними зазначені обставини.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13756/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

Г.Вронська