Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.10.2025 року у справі №924/219/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/219/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання Мельникова Л. В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод»

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 (судді Крейбух О. Г. (головуючий), Юрчук М. І., Тимошенко О. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні системи «Турбомаш»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»,

про стягнення 3 181 452,94 грн,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача Грищенко О. В., відповідача Гостинський П. В., Щибінський В. Ф., Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» Шевченко Б. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні системи «Турбомаш» звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» 2 684 502,50 грн основної заборгованості, 316 823,19 грн пені, 138 334,86 грн інфляційних втрат та 41 792,39 грн 3% річних.

Позов аргументований тим, що відповідач в добровільному порядку не сплатив кошти за договором

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.09.2024 позивач звернувся до керівництва відповідача з вимогою № 12.09/1 оплатити отримані послуги з капітального ремонту поздовжнього вертикально-фрезерного верстата 6М610Ф11-20.

.09.2024 відповідач повідомив листом № 72-16/1651 позивача, що він відмовляється від прийняття результатів робіт від ТОВ «ЕС» Турбомаш» в виконаному стані, оскільки вони не відповідають умовам договору.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.01.2025 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 03.01/1 з вимогою у місячний термін з дня отримання претензії оплатити виконані роботи за договором надання послуг від 21.06.2024 в сумі 2 684 502,50 грн.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 у справі № 924/219/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Красилівський агрегатний завод» на користь ТОВ «Електронні системи «Турбомаш» 1 869 390,00 грн попередньої оплати, 5 000,00 грн пені, 36 414,69 грн 3 % річних, 138 334,86 грн інфляційних втрат.

Рішення аргументоване тим, що позивач не надав належних доказів виконання робіт у порядку, визначеному договором, зокрема, відсутні підписані відповідачем акти та документація, яка підтверджує якість і обсяг виконаних робіт, що унеможливлює стягнення повної вартості. Водночас суд першої інстанції визнав вимоги щодо повернення попередньої оплати, інфляційних втрат і 3 % річних частково правомірними, а також з огляду на фінансовий стан відповідача та принцип розумності, справедливості й добросовісності, зменшив розмір пені до 5 000 грн.

3.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 у справі № 924/219/25 скасовано в частині вимог про стягнення 268 423,91 грн пені, нарахованої на суму попередньої оплати, та змінено розподіл судових витрат, в решті вимог залишено без змін, викладено абзац другий резолютивної частини у відповідній редакції.

Постанова аргументована тим, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем попередньої оплати в розмірі 1 869 390,00 грн, передбаченої пунктом 3.2 договору, що підлягала сплаті протягом 10 робочих днів з моменту укладення договору. Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими твердження скаржника про те, що стягнення попередньої оплати є помилковим лише з огляду на майже повне виконання робіт, оскільки відповідно до умов договору попередня оплата є самостійним зобов`язанням замовника, яке підлягає виконанню у визначений строк незалежно від подальшого стану виконання робіт. Оскільки здійснення попередньої оплати згідно з п. 3.2 договору відповідачем здійснено не було, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 1 869 390,00 грн попередньої оплати.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, апеляційний господарський суд визнав безпідставними, оскільки зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що позивач включив до загального розміру заявлених до стягнення коштів і суму попередньої оплати, що свідчить про заявлення відповідної вимоги в межах позову.

Пункт 6.2 договору прямо передбачає, що пеня нараховується «від вартості фактично виконаних, але не оплачених робіт». Тобто договір чітко обмежує об`єкт нарахування пені лише тією частиною вартості робіт, яка фактично виконана і не оплачена. При цьому попередня оплата, на яку позивачем нараховано пеню, не є вартістю фактично виконаних робіт, а становить лише зобов`язання замовника здійснити авансовий платіж, що передує виконанню цих робіт, тому вказана сума не може вважатися об`єктом для нарахування пені згідно з умовами пункту 6.2 договору. Отже, правові підстави для нарахування та стягнення пені на суму попередньої оплати (1 869 390,00 грн) в розмірі 268 423,91 грн відсутні, а тому вимога в цій частині підлягала відмові, а не частковому задоволенню із подальшим її зменшенням.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ «Красилівський агрегатний завод» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження є пункт 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 602/1455/20 про те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, а також у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 про те, що продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

Позивач приступив до виконання робіт, не отримавши попередньої оплати, не звертався до суду з позовом про стягнення попередньої оплати, а продовжив виконувати Договір, а отже він відмовився від попередньої оплати.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування частини другої статті 854 ЦК України, а саме чи існує право у сторони договору вимагати попередню оплату при виконанні нею добровільно робіт без такої попередньої оплати та чи відсутність такої попередньої оплати після виконаних робіт є порушенням частини другої статті 625 ЦК України.

Скаржник зазначає, що позивач у позовній заяві підтвердив свою згоду на відтермінування відповідачем платежу попередньої оплати та виконав роботи по відновленню верстату без такого попереднього платежу.

Таким чином, позивач на підставі частини другої статті 854 ЦК України вимагав виплатити йому попередню оплату вже після виконання ним робіт по відновленню верстату.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав документального підтвердження виконання робіт в об`ємі та порядку, визначених умовами договору.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

У своїх пояснення Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову та відмовити у задоволенні позову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для стягнення суми попередньої оплати та застосування статей 625 854 ЦК України

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин першої та другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Як зауважив суд апеляційної інстанції, у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем попередньої оплати в розмірі 1 869 390,00 грн, передбаченої пунктом 3.2 договору, що підлягала сплаті протягом 10 робочих днів з моменту укладення договору. Крім того, відповідно до умов договору попередня оплата є самостійним зобов`язанням замовника, яке підлягає виконанню у визначений строк незалежно від подальшого стану виконання робіт.

Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками, оскільки зі змісту спірних договірних відносин слідує обумовлений обов`язок відповідача здійснити сплату 1 869 390,00 грн протягом 10 робочих днів з дати укладення договору. Вказані умови узгоджуються із приписами частини другої статті 854 ЦК України щодо права позивача вимагати сплати авансу (попередньої оплати) саме на умовах, визначених пунктом 3.2 спірного договору. У свою чергу, доводи скаржника про те, що позивач не отримавши попередньої оплати, не звертався до суду з позовом про стягнення попередньої оплати, а продовжив виконувати договір, жодним чином не спростовують обов`язку самого відповідача сплатити вказану суму коштів, що слідує із умов договору.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що позивач не надав документального підтвердження виконання робіт в об`ємі та порядку, визначених умовами договору. Зазначені обставини не стосуються обов`язку сплати попередньої оплати, передбаченої пунктом 3.2 договору. Водночас у межах стягнення іншої частини спірної суми, яка і стосується обставин повного виконання зобов`язань, суди попередніх інстанцій відмовили і в цій частині скаржник фактично не оскаржує судові рішення.

У свою чергу, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 не спростовують зазначеного. Так, у цій постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, серед іншого, акцентувала увагу на тому, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України). Норма частини третьої статті 538 ЦК України спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони. Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

Тобто, у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 зауважено на праві, а не обов`язку відповідної особи (постраждалої від невиконання договору) зупинити виконання свого обов`язку.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення 1 869 390,00 грн.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

5.4. Щодо доводів скаржника про вихід судів за межи позовних вимог

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою, третьою статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. На зазначеному акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 602/1455/20, якою обґрунтована касаційна скарга.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

Як слідує із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні системи «Турбомаш» звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» 2 684 502,50 грн

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

, 316 823,19 грн пені, 138 334,86 грн інфляційних втрат та 41 792,39 грн 3% річних.

Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку аналогічним доводам скаржника, вказав на те, що зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що позивач включив до загального розміру заявлених до стягнення коштів і суму попередньої оплати, що свідчить про заявлення відповідної вимоги в межах позову.

Верховний Суд погоджується із вказаним висновком, оскільки зі змісту позовних вимог очевидно, що позивач просить стягнути суму коштів, в яку включено суму попередньої оплати, яка передбачена

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

. Тобто, частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій розглянули справу у межах предмета позову, а доводи скаржника у цій частині є безпідставними.

Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів вважає, що саме постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 924/219/25 (з урахуванням відмови у стягненні пені та зміни мотивів суду першої інстанції) необхідно залишити без змін.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржену постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 924/219/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийН. О. Волковицька

СуддіГ. М. Мачульський

О. В. Случ