Історія справи

Постанова КГС ВП від 06.09.2023 року у справі №922/493/21
Постанова КГС ВП від 27.11.2024 року у справі №922/493/21
Постанова КГС ВП від 06.09.2023 року у справі №922/493/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/493/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 06.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023

за заявою ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину

у справі №922/493/21

за заявою ОСОБА_1

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.03.2021 року, серед іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

2. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.05.2021 року визнано до Боржника такі вимоги: ОСОБА_3 у загальному розмірі 7463137,00 грн, вимоги Головного управління ДПС у Харківській області у загальному розмірі 1004,66 грн та ОСОБА_2 у загальному розмірі 2615219,33 грн.

3. До господарського суду 31.05.2021 року від ОСОБА_2 надійшла заява (вхідний № 12652) про визнання правочину недійсним, за змістом якої Кредитор просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 05.10.2019 року між Боржником та ОСОБА_3 , що посвідчений 05.10.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за реєстровим №2978, а також застосувати наслідки недійсності договору у вигляді відмови ОСОБА_3 у визнанні її грошових вимог до Боржника у розмірі 7463137,00 грн за цим договором.

3.1. В обґрунтування вказаної заяви Кредитором зазначено, що спірний договір позики від 05.10.2019 року укладений між Боржником та ОСОБА_3 в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, призвів до неплатоспроможності Боржника, завдав збитків кредиторам та був укладений з заінтересованою особою - рідною сестрою Боржника - ОСОБА_3 , що в свою чергу в силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КУзПБ є підставою до визнання означеного договору недійсним в судовому порядку.

3.2. Договір позики, на думку Кредитора, містить всі ознаки, що притаманні недійсному правочину, укладеному з метою фіктивного створення заборгованості Боржника перед близькою особою (рідною сестрою) та появи у такої заінтересованої особи права грошової вимоги до Боржника та фіктивного права претендувати на набуття права власності на майно Боржника для задоволення своїх грошових вимог та його приховання від можливості реалізації у процесі задоволення грошових вимог інших кредиторів.

4. Постановою господарського суду Харківської області від 15.06.2021, з поміж іншого, припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 , визнано означену особу банкрутом, введено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 та призначено керуючим реалізацією майна боржника - арбітражного керуючого Гнатченко Петра Миколайовича.

5. Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2022 року у справі №922/493/21 відмовлено у задоволенні заяви Кредитора про визнання недійсним договору позики від 05.10.2019 року укладеного між Боржником та ОСОБА_3 .

5.1. Відмовляючи у задоволенні вищезазначеної заяви, судом першої інстанції зазначено про ненадання Кредитором доказів наявності умислу сторін спірного правочину, направленого на укладання фіктивного правочину, недоведеності того, що сторони уклали правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним.

Короткий зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 ухвалу господарського суду Харківської області від 14.09.2022 року у справі №922/493/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 (вхідний №12652 від 31 травня 2021 року) - задоволено частково.

Визнано недійсним договір позики, укладений 05 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що посвідчений 05 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за реєстровим № 2978.

В задоволенні заяви ОСОБА_2 в інший частині - відмовлено.

6.1. Суд другої інстанції виходив з того, що сукупність встановлених апеляційним господарським судом обставин у цій справі щодо укладення спірного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної заборгованості перед кредиторами, в тому числі перед ОСОБА_2 у розмірі 2615219,33 грн, укладення означеного договору з заінтересованою особою - рідною сестрою ОСОБА_3 , відсутність будь-яких доказів руху отриманих за договором позики коштів, в тому числі доказів їх спрямування на погашення вимог Кредитора до відкриття провадження у даній справі про банкрутство Боржника - свідчить про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами та формування в майбутньому кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором ("дружнім кредитором").

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі №922/493/21 скасувати повністю, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.09.2022 залишити без змін.

7.1. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що доводить, що доводи ОСОБА_2 гуртуються на припущеннях, а судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права - частину 1 статті 74, частини 1, 2 статті 79, частини 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, та неправильно застосовано норми матеріального права - статтю 234 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

7.2. При цьому, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував вказані норми права у без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, 09.08.2017 у справі №6-2690цс16, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

8. Відзиву не подано.

Провадження у Верховному Суді

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/493/21 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2023.

10. Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2023 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі №922/493/21.

Призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №922/493/21 на 06 вересня 2023 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Заслухавши суддю-доповідача, представника кредитора ОСОБА_2 , дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, виходячи з такого.

12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

13. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

14. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

15. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

16. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

17. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

18. Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21).

19. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

20. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

21. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (див. постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

22. У цій справі позов про визнання недійсним договору подано особою, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (Кредитор), отже позивач є особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

23. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

24. Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 КУзПБ.

25. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

26. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

27. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

28. Як встановив апеляційний господарський суд, крім посилання на умови ч.ч.1,2 ст. 42 КУзПБ, вимоги Кредитора ґрунтуються на аргументах щодо наявності в оспорюваному правочині ознак фраудаторного правочину з посиланням на приписи статей 11 13 16 203 215 234 ЦК України.

29. Призначення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

30. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

31. За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.

32. Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про неплатоспроможність фізичної особи є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

33. З урахуванням наведених висновків та обставин цієї справи Верховний Суд вважає, що Кредитор ОСОБА_2 тобто особа в якої за статусом наявний інтерес у справі про неплатоспроможність фізичної особи - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок, серед інших, його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів.

34. Судом другої інстанції встановлено, що між Кредитором та Боржником 18.10.2017 року було укладено договір позики, за змістом якого Боржник зобов`язався повернути суму в 2 480 000 грн в строк до 16.04.2019 року.

35. У зв`язку з невиконанням зазначеного зобов`язання рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24.04.2019 року у справі №639/6777/18 зазначену суму з урахуванням відсотків в розмірі 2 975 202,82 та судові витрати в розмірі 8810,99 грн стягнуто з Боржника на користь Кредитора.

36. Зазначене рішення за скаргою Боржника переглядалося в апеляційному порядку та за постановою Харківського апеляційного суду від 14.11.2019 року зазначене рішення було змінене в частині зменшення суми стягнення до 2 712 524,96 грн та судовий збір до 8 017,10 грн, в решті рішення залишено без змін.

37. Саме в період апеляційного перегляду зазначеного рішення суду між Боржником та його сестрою ОСОБА_3 15.10.2019 року був укладений спірний правочин, а вже ухвалою господарського суду від 10.03.2021 року, зокрема, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , що свідчить про укладення означеного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

38. Як встановив апеляційний господарський суд, наведені обставини підтверджується матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

39. Крім того, суд другої інстанції встановив, що в результаті укладення та невиконання Боржником умов договору позики у Боржника утворилась заборгованість перед ОСОБА_3 в сумі 7 463 137,00 грн при тому, що на дату його укладення у Боржника вже була наявна заборгованість перед Кредитором за договором грошової позики від 18.10.2017 року (який повинен був бути виконаний Боржником до 16.04.2018 року включно) у розмірі 2 615 219,33 грн, неможливість повернення якої Боржник не заперечував.

40. Також апеляційний господарський суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази того, куди були витрачені отримані Боржником за спірним правочином кошти - адже вони не були спрямовані останнім на погашення існуючої заборгованості Боржника перед Кредитором, чи спрямовані на придбання нерухомого та іншого майна, за рахунок якого можливе задоволення вимог кредиторів, будь-якої інформації про рух грошових коштів за спірним правочином - матеріали справи також не містять.

41. Крім того, зі змісту спірного договору позики та матеріалів справи вбачається, що означений договір укладено Боржником з його рідною сестрою - ОСОБА_3 . Означена особа в розумінні приписів ст. 11 КУзПБ є заінтересованою особою стосовно Боржника, що також не заперечується останнім.

42. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

43. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

44. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

45. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

46. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

47. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

48. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

49. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

50. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

51. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

52. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

53. Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

54. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

55. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

56. Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

57 Категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

58. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

59. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

60. Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

61. Зважаючи на вищезазначене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками апеляційного господарського суду про те, що сукупність встановлених апеляційним судом обставин у цій справі щодо укладення спірного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної заборгованості перед кредиторами, зокрема перед ОСОБА_2 у розмірі 2615219,33 грн, укладення оспорюваного правочину із заінтересованою особою - рідною сестрою ОСОБА_3 , відсутність будь-яких доказів руху отриманих за договором позики коштів, в тому числі доказів їх спрямування на погашення вимог Кредитора до відкриття провадження у даній справі про банкрутство Боржника - свідчить про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами та формування в майбутньому кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором ("дружнім кредитором").

62. З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду другої інстанції щодо наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину, укладення його на шкоду кредиторам, зокрема позивача у цьому спорі, а отже правомірності заявлених вимог позивача про визнання недійсним укладеного 05.10.2019 договору позики між Боржником та ОСОБА_3 , що посвідчений 05.10.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за реєстровим №2978.

63. Крім того, слід погодитись із висновками суду другої інстанції, що за сукупністю встановлених обставин є достатньою підставою до кваліфікації оспорюваного договору позики як такого, що підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

64. З урахуванням встановлених обставин справи, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не спростовують встановлених обставин справи вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника шляхом штучного нарощування кредиторської заборгованості перед заінтересованим кредитором, не спростовують наявності в оспорюваному правочині ознак такого, що оскаржуваний правочин вчинений на шкоду кредиторам, зокрема, ОСОБА_2 .

65. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

66. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

68. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

69. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені фактичні обставини, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду відсутні, тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Щодо судових витрат

70. З огляду на положення статті 129 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 від 01.05.2023 у справі № 922/493/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

В.Г. Пєсков