Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №922/1483/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 922/1483/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Александренко К.І.,

учасники справи:

позивач - державне підприємство "Вовчанське лісове господарство",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

представник відповідача - Савчук І.В. головн. експерт відділу (дов. від 26.12.2017),

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Вовчанське лісове господарство"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 (головуючий - Пушай В.І., судді: Гребенюк Н.В., Пелипенко Н.М.)

у справі № 922/1483/17

за позовом державного підприємства "Вовчанське лісове господарство" (далі - Підприємство)

до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення)

про визнання протиправним та нечинним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Відділення про визнання протиправним та нечинним рішення Відділення від 21.03.2017 № 32-р/к у справі № 2/12-7-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Позовна заява мотивована тим, що при прийнятті оспорюваного рішення Відділенням порушено норми матеріального права, а саме приписи статей 19 Конституції України, 6 Господарського кодексу України, 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.06.2017 у справі № 922/1483/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Судове рішення місцевого господарського суду з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" мотивовано наявністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові. Стягнуто з Підприємства на користь Відділення 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Судове рішення апеляційного господарського суду з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" мотивовано відсутністю визначених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Підприємство, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Так, згідно з доводами Підприємства, викладеними у касаційній скарзі:

- в порушення вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції не наведено правового обґрунтування відхилення судом доводів Підприємства щодо застосування приписів статті 19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- судом апеляційної інстанції проігноровано посилання Підприємства на приписи Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242;

- також проігноровано апеляційною інстанцією і доводи Підприємства про те, що у прийнятті рішення про проведення дослідження ринків необробленої деревини орган Антимонопольного комітету України повинен був видати відповідний наказ (розпорядження);

- у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для довільного тлумачення поняття "дослідження ринку" та процедури такого дослідження, без врахування посилань Підприємства на відповідні законодавчі положення;

- Відділення має повноваження на проведення дослідження ринків, і планове дослідження ринку хоча і входить до повноважень органів Антимонопольного комітету України, але саме по собі не давало Відділенню правових підстав вимагати від Підприємства обов'язкового надання інформації, оскільки це прямо суперечило вимогам статті 19 Конституції України, пунктам 5 та 12 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а отже не надавало підстав вбачати в діях Підприємства, який відмовився надати Відділенню запитувану інформацію, наявність ознак порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції";

- за відсутності конкретних норм права, що безпосередньо регулюють відповідні суспільні відносини, суд апеляційної інстанції мав застосувати аналогію закону або аналогію права до спірних правовідносин, а саме приписи статті 19 Конституції України як норми прямої дії;

- направлення органом Антимонопольного комітету України вимоги про надання інформації буде правомірним у випадках, прямо передбачених законом. До таких передбачених законом підстав віднесено збір інформації в межах розгляду заяви або справи про порушення законодавства України про захист економічної конкуренції;

- суд апеляційної інстанції у вирішенні справи, в порушення вимог про обов'язок суду перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним, переклав власний обов'язок на Підприємство, зазначивши про те, що позивач не надав доказів та обґрунтованих підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу Відділення просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи з дослідженням наявних належних та допустимих доказів, наданих сторонами під час розгляду справи, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а, отже, підстави для скасування судового акту попередньої інстанції - відсутні.

У письмовій відповіді на відзив Підприємство просило постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, заперечуючи проти доводів, які викладені у відзиві Відділення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представника Відділення, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що Рішенням АМК:

- визнано, що Підприємство, не подавши інформацію, передбачену вимогою голови Відділення від 30.11.2016 № 02-26/2-3326/9 у встановлений строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки;

- за вчинене порушення на Підприємство накладено штраф у розмірі 41 300 грн.;

Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими фактичними даними:

- у зв'язку з дослідженням ринків необробленої деревини в межах Харківської області на підставі статей 3, 7, 12, пунктів 5, 12 частини першої статті 17, статті 22, частин першої та другої статті 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 1, 4, 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пунктів 3, 8, 9 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р, Підприємству 01.12.2016 направлено вимогу від 30.11.2016 № 02-26/2-3326/9 про надання інформації, необхідної для вказаного дослідження. Інформацію необхідно було надати в 14-денний строк з дня отримання вимоги;

- 19.12.2016 Підприємством на адресу Відділення направлено лист від 19.12.2016 № 558/15, в якому Підприємство зазначило про те, що у Відділення відсутні підстави для направлення вимоги, оскільки на розгляді у Відділення відсутні заяви та справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- листом від 22.12.2016 № 02-26/2-3627 Відділення надало Підприємству роз'яснення щодо повноважень та підстав у Відділення вимагати від суб'єктів господарювання, їх посадових осіб інформацію, у тому числі, з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, та, з урахуванням терміну отримання зазначеного листа, Підприємству продовжено строк для надання інформації до 13.01.2017 (включно);

- у встановлені строки Підприємство не надало Відділенню інформацію, передбачену вимогою, у зв'язку з чим Підприємство не дотрималося вимог статей 22, 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України";

- бездіяльність Підприємства, яка полягала у неподанні інформації на вимогу Відділення у встановлений строк є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 того ж Закону для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.

Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

У відповідності до пункту 1 частини третьої статті 7 названого Закону у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики.

Згідно з пунктами 5 та 12 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, зокрема, що:

- розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;

- невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Статтею 221 цього ж Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання.

Як вірно встановлено у вирішенні спору судом апеляційної інстанції, виходячи з положень зазначених норм чинного законодавства, а також встановлених фактичних обставин справи, Відділення у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у Підприємства відповідну інформацію (необхідну для проведення дослідженням ринків необробленої деревини в межах Харківської області), а Підприємство, у свою чергу, зобов'язане було надати таку інформацію у встановлений строк (наведена позиція узгоджується з висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 зі справи № 5023/598/12).

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Підставами ж для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно з положеннями ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017):

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (частина перша статті 43);

- сторони у справі обґрунтовують свої, зокрема, вимоги поданими суду доказами (частина друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у судовому рішенні зі справи необхідного мотивування, встановивши обґрунтованість висновків Відділення стосовно наявності в діях Підприємства порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації АМК у встановлені його Головою строки, за що в межах розміру, визначеного Законом України "Про захист економічної конкуренції", накладено штраф, - дійшов обґрунтованого висновку стосовно відсутності передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним, а тому й правомірно відмовив Підприємству в задоволенні його позовних вимог.

Зазначаючи про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 19 Конституції України Підприємство не враховує того, що якраз саме згідно з приписами чинного законодавства органи Антимонопольного комітету України наділені повноваженнями витребувати у юридичної особи інформацію, необхідну, зокрема для дослідження певного ринку, у зв'язку з чим голова Відділення у даному випадку діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, оскільки питання витребування інформації органами Антимонопольного комітету України врегульовано на законодавчому рівні, підстави для застосування аналогії закону або аналогії права, у даному випадку відсутні.

Посилання Підприємства на приписи Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 Касаційний господарський суд відхиляє, оскільки остання не регулює питання повноважень та компетенції голови територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Інші доводи Підприємства, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Підприємства не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Суд погоджується з аргументами Відділення, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи з дослідженням наявних належних та допустимих доказів, наданих сторонами під час розгляду справи, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а, отже, підстави для скасування судового акта попередньої інстанції відсутні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного господарського суду - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення апеляційного господарського суду, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Вовчанське лісове господарство" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 922/1483/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко