Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.02.2018 року у справі №910/3579/17
Ухвала КГС ВП від 25.11.2019 року у справі №910/3579/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/3579/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Беседіна В.І.,

відповідача - Ратич Х.О., Мотрича А.І., Шульги І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 (судді: Куксов В.В., Іоннікова І.А., Гончаров С.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 (суддя Балац С.В.) у справі № 910/3579/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

про стягнення 901 639,10 грн,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення 901 639,10 грн збитків, завданих невиконанням зобов'язань за договором від 02.01.2002 № 1-01/К/16 (далі - договір від 02.01.2002) на підставі статей 16, 22, 526, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 222 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем свого обов'язку за договором від 02.01.2002 із доставки цінного відправлення позивача з оголошеною цінністю 901 639,10 грн у зв'язку з його втратою відповідачем під час озброєного нападу, що призвело до завдання позивачеві збитків у розмірі оголошеної цінності відправлення.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись зокрема на те, що позивачем не надано доказів вмісту вкладеного відправлення на оцінену суму та доказів нестачі банку грошових коштів на заявлену до стягнення суму. Також відповідач зазначає, що Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 заборонено пересилання національної валюти (крім нумізматичних монет та їх колекцій) та іноземної валюти. Крім того, відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 14.02.2007 N 45, перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 позов задоволено. Стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України " збитки у сумі 901 639,10 грн і судові витрати.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 901 639,10 грн збитків у вигляді розміру оголошеної цінності відправлення, яке було втрачено відповідачем, підлягають задоволенню, оскільки договором, укладеним між сторонами, не визначено заборони пересилати іноземну валюту, а матеріальну відповідальність відповідача у випадку втрати відправлень у розмірі фактично втрачених цінностей передбачено договором. Крім того, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації. При цьому саме до повноважень даного органу віднесено організацію перевезення цінних відправлень, які містять грошові знаки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - без задоволення.

Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 2 Закону України "Про поштовий зв'язок", положень Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 14.02.2007 № 45, статей 32, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Скаржник наголошує на тому, що виконавець за спірним договором не несе відповідальності за вміст відправлення, відповідно до пункту 6.4 договорі від 02.01.2002 саме замовник несе відповідальність за вміст відправлення, оформлення, упаковку і правильність вказаної адреси. Він зазначає, що працівником відповідача від позивача приймався пакет з оголошеною цінністю, а не валюта готівкою, при цьому позивачем не надано доказів вкладення касиром валюти до відправлення з оголошеною цінністю. Також скаржник вказує, що відповідальність у вигляді збитків настає лише за наявності повного складу цивільного правопорушення. Крім того, скаржник акцентує, що відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 14.02.2007 N 45, перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8).

У відзиві позивач посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях. Позивач зазначає, що спірним договором не визначена заборона пересилки іноземної валюти, при цьому виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника провести перевірку відповідності укладеного. Крім того, правовідносини між сторонами спору є цивільно-правовими, які регулюються нормами цивільного законодавства, а не положеннями Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 14.02.2007 N 45.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи відповідача є підставою для скасування оскаржуваних у справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Водночас слід визнати непереконливими аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Ухвалюючи судове рішення, господарський суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи із порушення відповідачем умов договору щодо обов'язку доставки цінного відправлення позивача.

Однак наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій визнаються передчасними через нез'ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи та зібраним у справі доказам.

Господарські суди установили, що 02.01.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк" - замовником та Головним управлінням державної фельд'єгерської служби при державному комітеті зв'язку та інформатизації України - виконавцем було укладено договір № 1-01/К/16, з урахуванням додаткових угод, (далі - договір від 02.01.2002), за умовами якого відповідач організовує і забезпечує доставку комерційної кореспонденції та цінних відправлень позивача на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1 договору від 02.01.2002 конфіденційність і збереження доставки гарантується виконавцем.

Згідно з пунктом 2.1 договору виконавець забезпечує доставку цінних відправлень та платіжних карток замовника на адресу юридичних осіб з м. Києва: до обласних центрів України, міст Сімферополя, Севастополя, Ялти АР Крим та в зворотному напрямку щоденно, крім вихідних та святкових днів; до міст Ізмаїла, Армянська та в зворотному напрямку не частіше двох разів на тиждень (у вівторок або середу та п'ятницю), до міст Маріуполь, Кривий Ріг та в зворотному напрямку не частіше 2-х разів на тиждень (у вівторок та четвер). Доставка платіжних карток до цих міст має здійснюватись одночасно з доставкою цінних відправлень. У разі відсутності цінних відправлень доставка платіжних карток до цих міст буде здійснюватись за домовленістю сторін один раз на тиждень.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що на відправлення, які передаються виконавцеві, замовник виписує два примірника реєстру встановленої форми. Перший примірник реєстру подається разом з відправленням виконавцю, а другий - з підписом і печаткою виконавця залишається у замовника. При оформленні реєстру замовник повинен обов'язково вказувати номер цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору до пересилки не приймаються: відправлення на адресу іноземних фірм і фізичних осіб, небезпечні матеріали (вибухівка, отрута, речовини які розплавляються, різного роду гази та інше), вибухові пристрої, речовини і матеріали, які можуть самозайматись, радіоактивні, інфекційні речовини, тварини, комахи, продукти харчування, холодна та вогнепальна зброя, наркотики та пристосування для їх використання, а також інші предмети і речовини заборонені для пересилки переліком складеним Державним комітетом зв'язку та інформатизації України і затвердженим Кабінетом міністрів України. Відповідач залишає за собою право в присутності представника позивача провести перевірку відповідності укладеного вимогам Закону України "Про зв'язок".

Відповідальність виконавця визначено у пункті 6.3 договору, а саме: відповідальність виконавця перед замовником за збереження відправлень починається з моменту прийому їх у встановленому порядку від замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням; виконавець приймає відправлення, упаковані і опечатані печатками чи пломбами замовника і несе відповідальність за кількість місць вказаних в реєстрі, а також за цілісність оболонки, печаток в пломб замовника; у випадку втрати відправлень або пошкодження печатки чи пломби так само як і упаковки, що призвело до втрати, виконавець несе матеріальну відповідальність перед замовником згідно з законодавством України в розмірі фактично втрачених цінностей у межах сум вказаних в реєстрі (крім випадків, вказаних у пункті 5); виконавець не несе відповідальності перед замовником і перед одержувачем за вміст відправлення, якщо оболонка (упаковка), печатки (пломби) позивача не порушені і доступу до укладеного не було.

Суди також установили, що позивачем було видано, а відповідачем прийнято цінне відправлення з метою організації та забезпечення його доставки до філії позивача у м. Запоріжжі. Проте зазначене цінне відправлення не було доставлене відповідачем за місцем призначення, у зв'язку з викраденням цього відправлення при озброєному нападі на групу співробітників Головного управління державної фельд'єгерської служби при державному комітеті зв'язку та інформатизації України.

Відповідач у листі від 17.11.2016 № 63/07-2031 повідомив позивача про те, що 16.11.2016 невідомими особами вчинено озброєний напад на групу співробітників відповідача, які виконували доставку цінних відправлень позивача на виконання договору від 02.01.2012 маршрутом Київ-Дніпро-Запоріжжя. Внаслідок зазначеного нападу було викрадено цінності позивача, які направлялись з м. Києва до м. Дніпро та м. Запоріжжя за реєстром від 15.11.2016 № 1511.

Підрозділом Національної поліції України проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення обставин злочину та осіб, причетних до його скоєння; відомості про подію внесено до ЄРДР №12016042010000292.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержанні нею доходу, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України відповідно до пункту 4 частини 6 статті 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" для забезпечення виконання покладених завдань мають право надавати юридичним особам платні послуги відповідно до законодавства.

Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 року № 600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до пункту 5 частини 5 та пункту 4 частини 6 статі 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1105.

У цьому Порядку терміни вжито у таких значеннях: замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах; цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Як уже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача 901 639,10 грн збитків у розмірі оголошеної цінності відправлення, яке не було доставлено відповідачем.

Вирішуючи цей спір, господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Проте дійшовши висновку про обґрунтованість позову, суди не з'ясували повно і об'єктивно всіх обставин спору щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суди не з'ясували та не встановили, чи мали місце протиправна поведінка відповідача, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вина, та не надали відповідної правової оцінки цим обставинам.

На відсутності складу цивільного правопорушення та недослідженні судами вказаних обставин відповідач наголошував упродовж усього розгляду спору, проте такі доводи як того вимагала стаття 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими суди відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Водночас, зазначивши про те, що саме до повноважень відповідача віднесено організацію перевезення цінних відправлень, які містять грошові знаки, господарські суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не вмотивували наведених висновків посиланням на норми законодавства.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно урахувати наведене, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, надати належну оцінку умовам договору, укладеного між сторонами у справі, дослідити його зміст, достеменно з'ясувати права та обов'язків обох сторін за цим договором, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

З огляду на зазначене висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасним, його зроблено без з'ясування всіх істотних обставин справи та дослідження зібраних у справі доказів, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Разом із тим, за приписами статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 910/3579/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді І.В. Кушнір

Ю.Я. Чумак