Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.04.2023 року у справі №911/2757/21
Постанова КГС ВП від 04.04.2023 року у справі №911/2757/21
Постанова КГС ВП від 04.04.2023 року у справі №911/2757/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2757/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Комліченко В. С.,

відповідача - Липовой І. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр)

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Третьякової О. О.

від 12.08.2022 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пономаренко Є. Ю., Барсук М.А., Кропивна Л. В.

від 06.02.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа"

до Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр)

про визнання недійсним правочину,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.03.2023 № 29.2-02/759 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/2757/21 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Вронської Г. О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 для розгляду справи № 911/2757/21 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Студенець В. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) про визнання недійним одностороннього правочину, оформленого заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних вимог між Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем в порушення положень статті 202 Цивільного кодексу України в односторонньому порядку припинено зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 06.03.2019 №06/03-19, укладеного між сторонами у справі, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на те, що вказані вимоги не відповідають критеріям безспірності та однорідності, а відтак зазначений правочин підлягає визнанню його недійсним в судовому порядку. Так, позивач зазначив, що безспірність вимог спростовується відсутністю: документального підтвердження нарахування сум; договірних відносин у період, за який виставлено рахунки; економічної обґрунтованості виставлених рахунків; належним чином оформлених документів, що підтверджують фактичне надання зазначених у них послуг.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

02.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" та Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) було укладено договір №05-23-2018 з надання послуг на базування повітряних суден на аеродромі Бородянка (далі - договір надання послуг).

За умовами договору надання послуг відповідач в якості виконавця взяв на себе зобов`язання на платній основі надати позивачу в якості замовника комплекс послуг по забезпеченню заходів авіаційної безпеки та місця стоянки для базування повітряних суден замовника, забезпечення їх охорони, а також забезпечення виконання польотів повітряних суден замовника у відповідності з Інструкцією з виконання польотів (використання повітряного простору) в районі аеродрому Бородянка.

Перелік зобов`язань відповідача (виконавця) за договором надання послуг визначено в пункті 2.1 цього договору, перелік зобов`язань позивача (замовника) визначено в пункті 2.2 цього договору надання послуг.

В статті 3 цього договору надання послуг сторони визначили, що вартість наданих послуг визначається згідно із додатком до цього договору. Щоквартально сторони проводять звірку взаєморозрахунків з складанням відповідного акта. Можливі зміни об`єму та вартості наданих послуг набирають юридичну силу після підписання відповідних змін до додатку до цього договору.

Відповідно до пункту 6.1 цього договору надання послуг цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2018 року.

В подальшому, 06.03.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір №06/03-19 про надання поворотної фінансової допомоги. Копія договору позики міститься в матеріалах справи.

За умовами договору позики позивач в якості позикодавця взяв на себе зобов`язання надати відповідачу в якості позичальника позику в сумі 1 500 000,00 грн на безвідсотковій основі на строк з 06.03.2019 до 06.03.2020, а відповідач - повернути вказану позику позивачу до закінчення встановленого строку.

Додатковою угодою від 06.08.2019 до договору позики сторони збільшили суму позики до розміру 2 600 000,00 грн.

За вказаним договором позики позивач фактично надав відповідачу позику на загальну суму 2 600 000,00 грн, що визнається сторонами та підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень від 07.03.2019 на суму 600 000,00 грн, від 02.07.2019 на суму 100 000,00 грн, від 07.08.2019 на суму 500 000,00 грн, від 15.10.2019 на суму 600 000,00 грн, від 29.03.2019 на суму 300 000,00 грн, від 03.05.2019 на суму 500 000,00 грн.

В подальшому, на загальних зборах акціонерів відповідача 09.04.2019 було прийнято рішення про участь відповідача у статутному капіталі позивача (входження відповідача до складу учасників позивача) з часткою у статутному капіталі в розмірі 2 825 550,00 грн шляхом внесення до статутного капіталу позивача частини майнового комплексу "Аеродром "Бородянка" класу "Д", а саме: В1-ангар, Є1-приміщення ангару, Б1-ангар, А1-ангар, Е1-ангар, Г1-вагончик, Д1-сарай. Зазначене підтверджується протоколом загальних зборів акціонерів відповідача № 64 від 09.04.2019.

Рішенням єдиного учасника позивача №18/04/09 від 18.04.2019 було прийнято відповідача до складу учасників позивача з часткою в розмірі 2 825 550,00 грн, що становить 25% статутного капіталу позивача, та у зв`язку з цим була затверджена нова редакція статуту позивача.

Відповідно до акта приймання-передавання майна, яке вносить учасник до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа", від 19.04.2019 відповідач передав, а позивач прийняв до статутного капіталу позивача частину майнового комплексу "Аеродром "Бородянка", а саме: ангар літ. А1, ангар літ. Б1, ангар літ. В1, вагончик літ. Г1, сарай літ. Д1, ангар літ. Е1, ангар літ. Є1 загальною вартістю 2 825 550,00 грн. Також відповідно до цього ж акта відповідач на виконання рішення загальних зборів акціонерів відповідача (протокол №64 від 09.04.2019) передав у користування позивачу строком на 49 років площадку з інженерними спорудами і комунікаціями для обслуговування будівель і споруд загальною площею 16800 кв. м.

31.05.2021 відповідач направив позивачу вимогу про оплату послуг №13, яка була отримана позивачем 25.06.2021. У цій вимозі відповідач заявив позивачу вимогу про оплату наданих відповідачем послуг за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 за період з 2018 року по 2020 рік на загальну суму 2 297 063,13 грн, з яких за 2018 рік на суму 543 400,00 грн, за 2019 рік на суму 944 403,86 грн, за 2020 рік на суму 809 259,27 грн, а також вимогу підписати акти надання вказаних послуг та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 по 31.12.2020 та повернути на адресу відповідача по одному примірнику кожного такого акта.

09.07.2021 позивач направив відповідачу претензію №09/07-2021/01, яка була отримана відповідачем 14.07.2021. У цій претензії позивач заявив відповідачу вимоги про повернення відповідачем позики, яка була надана відповідачу за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019, в розмірі 2 600 000,00 грн (основний борг), а також нарахованої за період з 07.03.2020 по 07.09.2020 пені в розмірі 199 759,56 грн та нарахованих за період з 07.03.2020 по 09.07.2021 інфляційних втрат в розмірі 300 405,55 грн та 3% річних в розмірі 104 537,17 грн, що сукупно разом становить 3 204 702,28 грн.

26.07.2021 позивач направив відповідачу повторну претензію №26/07-2021/01, яка була отримана відповідачем 03.08.2021. У цій повторній претензії позивач уточнив свої вимоги до відповідача за договором позики, а саме визнав, що частина позики в сумі 1 132 500,00 грн підлягає зарахуванню в рахунок внеску позивача у спільну діяльність за договором про спільну діяльність від 30.05.2019 і таким чином позивач в повторній претензії відмовився від вимог до відповідача в частині суми 1 132 500,00 грн та заявив відповідачу уточнену вимогу, а саме про повернення відповідачем позивачу за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019 суми в розмірі 1 467 500,00 грн (основний борг), а також нарахованої за період з 07.03.2020 по 07.09.2020 пені в розмірі 112 748,91 грн та нарахованих за період з 07.03.2020 по 26.07.2021 інфляційних втрат в розмірі 172 829,94 грн та 3% річних в розмірі 61053,67 грн, що сукупно разом становить 1 814 132,52 грн.

04.08.2021 відповідач листом №23 заявив позивачу про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог. Заява про зарахування була отримана позивачем 13.08.2021. У цій заяві про зарахування відповідач повідомив позивача про те, що оскільки заборгованість позивача перед відповідачем за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 становить 2 297 063,13 грн, то відповідач цією заявою про зарахування повідомляє про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог позивача та відповідача на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, а саме про припинення грошового зобов`язання відповідача повернути позивачу грошову суму в розмірі 1 467 500,00 грн за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019 шляхом зарахування вимоги у зобов`язанні позивача оплатити відповідачу грошову суму в розмірі 1 467 500,00 грн, що є частиною заборгованості позивача в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 року по грудень 2020 року за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018.

Позивач не погодився із вищевказаним зарахуванням та направив відповідачу заперечення від 16.08.2021 №136 на заяву про зарахування, які були отримані відповідачем 25.08.2021. У цих запереченнях позивач повідомив відповідачу про те, що позивач не згоден (не визнає) заявлену відповідачем заборгованість в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 року по грудень 2020 року за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.201, і що ця вимога відповідача на суму 2 297 063,13 грн не має документального підтвердження та не відповідає ознакам безспірності, а тому заява про зарахування відповідача є недійсною та не припиняє зобов`язання відповідача, що виникло з договору позики №06/03-19 від 06.03.2019 по поверненню позивачу тіла позики в розмірі 1 467 500,00 грн.

Також позивач не погодився з вимогою відповідача про оплату послуг від 31.05.2021 №13, направивши відповідачу лист від 20.08.2021 №142, який було отримано відповідачем 25.08.2021. Цим листом позивач повернув відповідачу без підписання з боку позивача акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2019-31.12.2020 та акти наданих послуг за період з травня 2018 року по грудень 2020 року за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023, визнано недійним односторонній правочин Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр), оформлений заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" та Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр).

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання спірної заяви недійсною, зазначає про те, що заборгованість є спірною. Тобто наявне несприйняття заяви відповідача. Разом з тим, сама по собі незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням (суб`єктивне ставлення позивача до заборгованості) не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним, тим не менш надані відповідачем докази не свідчать про те, що заборгованість позивача в розмірі 1 467 500,00 грн відповідає ознакам безспірності;

- надані відповідачем докази не свідчать про те, що заборгованість позивача в розмірі 1 467 500,00 грн, яка, як посилається відповідач, є частиною заборгованості позивача в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 року по грудень 2020 року за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018, була безспірною, а саме, відповідачем не надано доказів об`єктивного закріплення заборгованості позивача перед відповідачем за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 в розмірі не менше 1 467 500,00 грн;

- акти наданих послуг за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 по 31.12.2020, на які при цьому посилається відповідач як на доказ заборгованості, позивачем не підписані. При цьому, вказані акти містять лише загальний обсяг послуг, про надання яких позивачу стверджується відповідачем, і не містять деталізації заявленого обсягу послуг з прив`язкою до конкретної дати та конкретного об`єкта, щодо якого стосувалось надання відповідних послуг. Отже, зазначення в актах наданих послуг, які підписані лише відповідачем, загального обсягу послуг (зокрема, загальної кількості льотних годин, загальної кількості зльотів-посадок, загальної кількості діб стоянок) за звітний місяць без деталізації відповідного обсягу та без прив`язки до інших документів (звітів, регістрів, розшифровок обсягу наданих послуг тощо, які містять відповідну деталізацію льотних годин, зльотів-посадок, місць стоянок) позбавляє нарахування, які відображені відповідачем в цих актах, таких властивостей, як прозорість та об`єктивність;

- згідно із пунктом 3.1 договору з надання послуг на базування повітряних суден на аеродромі Бородянка вартість наданих послуг визначається згідно із додатком до цього договору. Доказів наявності відповідного додатку із визначенням у ньому вартості послуг не подано. Відповідач, в свою чергу, вказав, про визначення ним розміру вартості послуг виходячи із звичайних цін, тобто виходячи із загальних розцінок, встановлених відповідачем для всіх споживачів аеродромних послуг. Наведені обставини виключають можливість визнання вимог відповідача безспірними;

- необхідність щоквартально складати відповідні акти наданих послуг передбачено пунктом 3.2 договору надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018, однак всі акти наданих послуг за період з травня 2018 року по грудень 2020 року, на які посилається відповідач і які не підписані позивачем, вперше складені відповідачем лише 25.05.2021, тобто після настання строку повернення позики за договором №06/03-19 від 06.03.2019 та після прийняття рішення про участь відповідача у статутному капіталі позивача з часткою в розмірі 2 825 550,00 грн шляхом внесення до статутного капіталу позивача частини майнового комплексу "Аеродром "Бородянка", яке оформлено протоколом загальних зборів акціонерів відповідача №64 від 09.04.2019, при цьому відповідачем не надано доказів існування обставин, які б перешкоджали відповідачу скласти та направити акти наданих послуг позивачу у розумний строк;

- позивач посилається (з детальним обґрунтуванням при цьому) на протиріччя даних відображених в актах та журналах реєстрації польотів і прийняття рішень КПС на виліт (невідповідність кількості льотних годин, місць стоянок повітряних суден (діб), наявність випадків, коли рішення КПС на виліт не приймалося, але у журналі наявні відомості про здійснення в цей день зльотів - посадок та льотних годин);

- все вищевикладене у сукупності свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки грошові вимоги відповідача до позивача, які є предметом зарахування за заявою від 04.08.2021 №23, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у даній справі та передати справу на новий розгляд.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судом апеляційної інстанції застосовано частину 1 статті 601 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19; статтю 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Крім того, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції зробив висновок про спірність зарахованих грошових вимог посилаючись на недостатність доказів об`єктивного закріплення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" перед Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр). Поряд із відсутністю будь-яких доказів суд не керувався стандартом доказування вірогідності доказів відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України; судами не досліджені докази та відхилені посилання на відомості, зафіксовані в журналі реєстрації польотів повітряних суден, журнали прийняття рішень КПС на виліт, відомостях Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про надання дозволів на використання повітряного простору, як на докази, що повністю підтверджують обсяг наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" аеродромних послуг; судами не враховано конкретну інформацію, яка міститься в журналі реєстрації польотів ПС на аеродромі "Бородянка" (хронометражу польотів) за певні періоди, журнали прийняття рішень КПС, накази про затвердження ставок аеродромних зборів, інформація щодо дозволів на використання повітряного простору суднами UR-CQF, UR-CSR, UR-CPD, UR-CQJ за певний період, що є окремою підставою наявності виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Крім того, позивач у відзиві просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 800,00 грн.

5. Позиція Верховного Суду

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

В постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (на які скаржник посилається у касаційній скарзі).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові вимоги відповідача до позивача, які є предметом зарахування за заявою від 04.08.2021 №23, не є безспірними з огляду, зокрема на таке:

- згідно із пунктом 3.1 договору з надання послуг на базування повітряних суден на аеродромі Бородянка вартість наданих послуг визначається згідно із додатком до цього договору. Однак, доказів наявності відповідного додатку із визначенням у ньому вартості послуг не подано. Відповідач, в свою чергу, вказав, про визначення ним розміру вартості послуг виходячи із звичайних цін, тобто виходячи із загальних розцінок, встановлених відповідачем для всіх споживачів аеродромних послуг. Наведені обставини виключають можливість визнання вимог відповідача безспірними;

- акти наданих послуг за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 по 31.12.2020, на які посилається відповідач як на доказ заборгованості, позивачем не підписані. При цьому, вказані акти містять лише загальний обсяг послуг, про надання яких позивачу стверджується відповідачем, і не містять деталізації заявленого обсягу послуг з прив`язкою до конкретної дати та конкретного об`єкта, щодо якого стосувалось надання відповідних послуг. Отже, зазначення в актах наданих послуг, які підписані лише відповідачем, загального обсягу послуг (зокрема, загальної кількості льотних годин, загальної кількості зльотів-посадок, загальної кількості діб стоянок) за звітний місяць без деталізації відповідного обсягу та без прив`язки до інших документів (звітів, регістрів, розшифровок обсягу наданих послуг тощо, які містять відповідну деталізацію льотних годин, зльотів-посадок, місць стоянок) позбавляє нарахування, які відображені відповідачем в цих актах, таких властивостей, як прозорість та об`єктивність;

- позивач заперечуючи проти розрахунку заборгованості, зробленого відповідачем, зазначив (з детальним обґрунтуванням при цьому) на протиріччя даних відображених в актах та журналах реєстрації польотів і прийняття рішень КПС на виліт (невідповідність кількості льотних годин, місць стоянок повітряних суден (діб), наявність випадків, коли рішення КПС на виліт не приймалося, але у журналі наявні відомості про здійснення в цей день зльотів - посадок та льотних годин).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень встановили, що грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) до позивача, які є предметом зарахування за заявою від 04.08.2021 №23, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій враховано висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що правочин, оформлений заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних, не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Водночас, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій було застосовано статтю 601 Цивільного кодексу України без врахування висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 щодо її застосування, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, встановлено, що незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням аргументована спірним характером вимоги Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) до позивача. При цьому суди першої та апеляційної інстанції перевірили вказані доводи позивача та відповідні докази і дійшли висновку про обґрунтованість таких доводів.

В той час, як у справі № 910/11116/19 позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину обґрунтовані тим, що спірний правочин суперечить Закону України «Про електроенергетику» (діяв до 01.07.2019), Закону України «Про ринок електричної енергії», якими не передбачено розрахунки за електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Верховний Суд у справі № 910/11116/19 погодився із висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оскільки договір, укладений між позивачем та відповідачем, не містить жодних обмежень щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У Законі України "Про ринок електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019, відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання шляхом зарахування.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19

Крім того, Суд зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо стандарту доказування, аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків викладених у вказаних постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання заявника здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів, викладених Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) у касаційній скарзі, про те, суди не дослідили зібрані у справі докази, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування в оскаржуваній частині немає.

7. Розподіл судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 911/2757/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець