Історія справи

Постанова КГС ВП від 02.12.2025 року у справі №910/1595/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1595/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Руда Г. В.,

за участю представників:

позивача - Корсуня Ю. Ю. (адвоката),

відповідача - Романюхи Д. М. (адвоката), Мерніка О. В. (адвоката),

розглянувши в закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 (колегія суддів: Демидова А. М. - головуюча, Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 (суддя Босий В. П.) у справі

за позовом

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про стягнення 29 990 405,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2025 року

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про стягнення з відповідача на користь позивача 29 990 405,62 грн, з яких: 19 777 456,67 грн пені та 10 212 948,95 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

(далі - Контракт).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі № 910/1595/25 відмовлено в задоволенні позову.

2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що інтенсивність масованих обстрілів та тривале відключення електроенергії є обставинами, які неможливо передбачити та врахувати при розрахунку строків виконання зобов`язання за Контрактом. За висновком місцевого господарського суду, інтенсивність масованих обстрілів та тривале відключення електроенергії, факт яких засвідчено висновком Торгово-промислової палати України від 10.12.2024 № 2847/12, є обставинами, які належать до тих конкретних подій / обставин, про які зазначено в пункті 7.14 Контракту. Крім того, господарський суд першої інстанції встановив, що відповідач звертався до позивача із проханням перенести строки поставки за Контрактом. При цьому відповідач додав копію висновку Торгово-промислової палати України від 10.12.2024 № 2847/12 про наявність факту істотної зміни обставин на підставі статті 652 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного місцевий господарський суд виснував, що відповідач скористався домовленостями з позивачем, які передбачені в Контракті, та повідомив позивача про настання істотної зміни обставин. Крім того, як зазначив суд, відповідач на підтвердження наведеного подав докази таких обставин відповідно до пунктів 4.2, 7.12 Контракту. Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, відповідач вжив усіх необхідних дій для підтвердження настання в нього істотної зміни обставин, належним чином та в передбачені Контрактом строки і спосіб повідомив позивача про істотну зміну обставин. З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач довів відсутність його вини у несвоєчасній поставці позивачу

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

на підставі Контракту.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі № 910/1595/25 та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов.

Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 197 774,57 грн, проценти за користування коштами попередньої оплати в розмірі 102 129,49 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 359 884,86 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Крім того, апеляційний господарський суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5398,27 грн.

2.4. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та частково задовольняючи позов, виходив із того, що правова оцінка, яка наведена у висновку Торгово-промислової палати України про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі, а тому не є обов`язковою для суду. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, істотна зміна обставин, на яку посилався відповідач в обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог, є підставою для внесення змін до Контракту або для його розірвання, що не є предметом позову в цій справі. Крім того, як зазначив апеляційний господарський суд, відповідно до пункту 7.12 Контракту настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання обов`язків за Контрактом, є підставою для продовження строку (терміну) виконання зобов`язань щодо постачання товару.

При цьому, як зазначив суд, цим пунктом Контракту встановлено, що в разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Контракту, він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Апеляційний господарський суд також зазначив, що умовами пункту 4.2 Контракту передбачено саме можливість коригування сторонами в обґрунтованих випадках строків поставки і приймання товару шляхом внесення змін до Контракту. З урахуванням викладеного та за відсутності доказів досягнення сторонами згоди щодо внесення змін до Контракту в частині строків поставки товару у зв`язку з істотною зміною обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав, з якими закон пов`язує можливість звільнення сторони договору, яка порушила зобов`язання, від відповідальності. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, господарський суд не врахував наведеного та дійшов помилкового висновку про відмову в позові з підстав доведення відповідачем відсутності його вини у несвоєчасній поставці позивачу товару за Контрактом.

Водночас апеляційний господарський суд установив, що на виконання пункту 2.9 Контракту позивач (замовник) перерахував відповідачу (виконавцю) 1 472 789 325,00 грн попередньої оплати. Апеляційний господарський суд установив, що відповідач не заперечує факт прострочення поставки товару за Контрактом. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки пені та процентів за користування коштами попередньої оплати, надані позивачем, виснував, що такі розрахунки відповідають вимогам законодавства та є арифметично правильними. На підставі наведеного апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 19 777 456,67 грн пені та 10 212 948,95 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

Разом із тим апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач звертався до позивача з листами від 10.12.2024 № 2024-12/62, від 12.12.2024 № 2024-12/77 в порядку і строки, передбачені пунктами 4.2, 7.12 Контракту, з проханням укласти Додаткову угоду до Контракту щодо продовження строку (терміну) виконання зобов`язань із постачання товару у зв`язку з істотною зміною обставин. Апеляційний господарський суд також установив, що відповідач до листа від 10.12.2024 № 2024-12/62 додав проект Додаткової угоди до Контракту, а до листа від 12.12.2024 № 2024-12/77 - копію висновку Торгово-промислової палати України від 10.12.2024 № 2847/12 про наявність факту істотної зміни обставин на підставі статті 652 Цивільного кодексу України. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що відповідач скористався домовленостями із замовником, які передбачені в Контракті, повідомив про настання істотної зміни обставин, що призвела до об`єктивної необхідності продовження строків (термінів) поставки товару, та надав докази на підтвердження таких обставин відповідно до пунктів 4.2, 7.12 Контракту. Таким чином, як зазначив суд, відповідач вчинив залежні від нього дії, передбачені Контрактом, з метою недопущення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, а тому подальше укладення між сторонами відповідної Додаткової угоди до Контракту залежало від волевиявлення іншої сторони Контракту - позивача.

Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду взяла до уваги обставини виконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань з поставки товару за Контрактом, обумовленого Специфікацію. При цьому апеляційний господарський суд установив, що останню партію товару відповідач поставив 15.01.2025; значну частину товару

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

відповідач поставив з дотриманням строків, установлених у Специфікації, а порушення строку поставки товару у кількості

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

, за висновком суду, є незначним (максимальне прострочення склало 16 днів); фактів поставки за Контрактом неякісного товару не встановлено. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що відповідач при виконанні умов Контракту діяв добросовісно.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд взяв до уваги вчинення відповідачем передбачених умовами Контракту дій з метою продовження строків (термінів) постачання товару (щодо внесення змін до Контракту в частині продовження строку (терміну) постачання товару), спрямованих на недопущення прострочення поставки товару, виконання відповідачем, хоч і з незначним простроченням, зобов`язань у повному обсязі за Контрактом,

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

а також відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності в позивача негативних наслідків (збитків тощо) через прострочення відповідачем поставки товару. На підставі викладеного апеляційний господарський суд, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшов висновку про можливість зменшення пені та процентів за користування коштами попередньої оплати на 99 % (до 1 %). Тому апеляційний господарський суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 197 774,57 грн пені (1 % від 19 777 456,67 грн) та 102 129,49 грн процентів за користування коштами попередньої оплати (1 % від 10 212 948,95 грн).

Оскільки матеріалами справи підтверджується обґрунтованість пред`явлених позивачем вимог у повному обсязі, то, за висновком апеляційного господарського суду, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 359 884,86 грн. Водночас суд виснував, що судові витрати, понесені сторонами в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги. З огляду на розмір задоволених вимог апеляційної скарги (1 %), з відповідача на користь позивача, за висновком суду, підлягає стягненню 5398,27 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Частково не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 та рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі № 910/1595/25, до Верховного Суду звернулося ДП Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Крім того, скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25 в частині розподілу судових витрат за розгляд апеляційної скарги та стягнути з відповідача на користь позивача 534 429,02 грн судових витрат; в іншій частині скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25 залишити без змін.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував приписи 652 Цивільного кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14.06.2023 у справі № 910/8232/22, від 11.12.2024 у справі № 910/2476/24, від 23.01.2025 у справі № 910/3884/24.

3.4. Крім того, на думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи статей 536 549 551 625 693 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 22.03.2021 у справі № 912/684/19, від 22.03.2021 у справі № 925/604/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21.

3.5.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі № 910/1595/25 залишити в силі. Відповідач вважає, що у випадку неправомірного прострочення відповідачем як постачальником поставки товару за попередньою оплатою позивача, проценти за користування коштами попередньої оплати є санкцією (неустойкою), а не процентами за користування чужими грошовими коштами, які передбачені статтями 536 963 Цивільного кодексу України.

3.6. 01.12.2025 до Верховного Суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 910/8369/24.

3.7. Крім того, скаржник у касаційній скарзі просить передати справу № 910/1595/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду щодо питання про можливість зменшення пені до 1 %.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

. При цьому скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах відбулося повне звільнення відповідача від відповідальності, яку сторону передбачили умовами Контракту, оскільки апеляційний господарський суд зменшив розмір пені на 99 %.

3.8. Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про передачу справу № 910/1595/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом зазначеної норми права, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо, а також того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів зазначає, що наведені скаржником обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Позиція скаржника не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема, обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

Водночас колегія суддів зазначає, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вирішувала питання щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України в контексті можливості зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99 %, тобто до 1%. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), в кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами в конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

При цьому колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, зокрема, в постановах від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, вже сформував правову позицію щодо зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки. Так, Верховний Суд у цих постановах зазначав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Ураховуючи наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного скаржником питання та відсутність у клопотанні скаржника належного обґрунтування необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволене Верховним Судом.

4. Обставини справи, встановлені судами

.1.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.2.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

4.3. Відповідно до пункту 2.6 Контракту розрахунки за Контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом п`ятнадцяти банківських днів після надання виконавцем замовнику належним чином оформленого рахунка на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі (партії) товару за Контрактом, видаткова накладна, паспорт товару з обов`язковим зазначенням дати виготовлення товару та документи, зазначені в пункті 2.7 Контракту (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунок замовника).

4.4. Відповідно до пункту 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом.

4.5. Пунктом 4.1 Контракту встановлено, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації.

4.6. Згідно з пунктом 4.2 Контракту в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строки поставки і приймання товару не пізніше ніж за п`ять календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до Контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за десять календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в Специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 7 Контракту.

4.7. Підпунктом 1 пункту 7.2 Контракту передбачено, що в разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

4.8. Підпунктом 4 пункту 7.2 Контракту встановлено, що в разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від дня порушення строку поставки товару до дня виконання обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з пунктом 3.4 Контракту.

4.9. Відповідно до пункту 7.12 Контракту продовження строку (терміну) виконання зобов`язань постачання товару можливе у випадку настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Контрактом, у разі, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би Контракт, або уклали би його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Контракту, він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Контрактом, є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України. Сторона, що не може виконати зобов`язання за Контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна у максимально короткий час (не пізніше п`яти календарних днів) з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини навіть при наявності відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України.

4.10. Згідно з пунктом 7.14 Контракту сторони усвідомлюють, що цей Контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) / істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій / обставин

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади.

.11.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.12.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.13.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.14.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

4.15. Відповідач звернувся до позивача з листом від 10.12.2024 № 2024-12/62, в якому повідомив про істотну зміну обставин і просив перенести строки поставки за Контрактом, а 12.12.2024 в додаток до цього листа направив копію висновку Торгово-промислової палати України від 10.12.2024 № 2847/12 про наявність факту істотної зміни обставин на підставі статті 652 Цивільного кодексу України.

4.16. Як зазначено у висновку Торгово-промислової палати України від 10.12.2024 № 2847/12, на момент укладення Контракту сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

виконання Контракту порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє виконавця того, на що він розраховував при укладенні договору; виконавець за Контрактом не приймав на себе ризик зміни обставин, оскільки це не охоплюється обсягом його повноважень та суперечить положенням законодавства і внутрішнім документам про охорону праці та посадовим інструкціям відповідальних за безпеку праці і дотримання технологічних умов працівників.

4.17. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.12.2024 № 11/2-18836, у якій у зв`язку з відсутністю поставки

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

вимагав сплатити штрафні санкції.

4.18. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок прострочення відповідачем строків поставки товару Контрактом, звернувся до Господарського суду міста Києва із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 29 990 405,62 грн, з яких: 19 777 456,67 грн - пеня та 10 212 948,95 грн - проценти за користування коштами попередньої оплати.

5.4. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Контрактом щодо своєчасної поставки товару позивачу.

5.5. Верховний Суд зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.6. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

5.7. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

5.8. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

5.9. Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.10. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.11. Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

5.12. При цьому приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

5.13. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

5.14. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

5.15. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.16. Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

5.17. Крім того, згідно із частинами другою, третьою статті 693 Цивільного кодексу України в разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

5.18. Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

5.19. За змістом частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.20. Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

5.21. Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

5.22. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 910/1595/25 по суті позовних вимог, відмовив в задоволенні позову.

5.23. Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку зазначене рішення господарського суду першої інстанції, не погодився з висновками місцевого господарського суду, а тому скасував рішення господарського суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов та розподілив судові витрати.

5.24. Позивач не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції та з висновками апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог і в частині розподілу судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

5.25. Позивач, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував приписи 652 Цивільного кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14.06.2023 у справі № 910/8232/22, від 11.12.2024 у справі № 910/2476/24, від 23.01.2025 у справі № 910/3884/24.

5.28. Крім того, на думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи статей 536 549 551 625 693 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 22.03.2021 у справі № 912/684/19, від 22.03.2021 у справі № 925/604/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21.

5.29. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо зменшення розміру пені на 99 %

5.30. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"6.19. За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу".

5.31. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 912/684/19, від 22.03.2021 у справі № 925/604/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

5.32. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"5.9. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

…5.21. Необхідно враховувати, що сторони укладаючи контракт погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки виконання робіт.

…5.30. З урахуванням викладеного, невиконання, порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України".

5.33. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

5.34. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.

5.35. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19 викладено висновок, на який посилається скаржник:

"8.18. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав".

5.36. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21.

5.37. Колегія суддів установила, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 911/2269/22, викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду".

5.38. Скаржник із посиланням на наведені висновки Верховного Суду зазначає, що в спірних правовідносинах відбулося повне звільнення відповідача від відповідальності, яку сторони передбачили умовами Контракту, оскільки апеляційний господарський суд зменшив розмір пені на 99 %. Тому скаржник вважає, що апеляційний господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про зменшення розміру пені на 99 %.

5.39. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам позивача, зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

5.40. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.41. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу: є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

5.42. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості.

5.43. Згідно із частиною першою статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

5.44. Відповідно до частини другої статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.45. Подібні правила також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, якою визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.46. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

5.47. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.

5.48. При цьому Верховний Суд зазначає, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

5.49. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

5.50. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

5.51. При цьому в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.52. Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, Верховного Суду (постанови від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

5.53. Отже, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.54. Водночас апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, взяв до уваги статус та специфіку діяльності позивача і відповідача під час дії воєнного стану.

5.55. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач звертався до позивача з листами від 10.12.2024 № 2024-12/62, від 12.12.2024 № 2024-12/77 в порядку і строки, передбачені пунктами 4.2, 7.12 Контракту, з проханням укласти Додаткову угоду до Контракту щодо продовження строку (терміну) виконання зобов`язань із постачання товару у зв`язку з істотною зміною обставин. Апеляційний господарський суд також установив, що відповідач до листа від 10.12.2024 № 2024-12/62 додав проект Додаткової угоди до Контракту, а до листа від 12.12.2024 № 2024-12/77 - копію висновку Торгово-промислової палати від 10.12.2024 № 2847/12 про наявність факту істотної зміни обставин на підставі статті 652 Цивільного кодексу України.

5.56. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що відповідач скористався домовленостями із замовником, які передбачені в Контракті, повідомив про настання істотної зміни обставин, що призвела до об`єктивної необхідності продовження строків (термінів) поставки товару, та надав докази на підтвердження таких обставин відповідно до пунктів 4.2, 7.12 Контракту. Таким чином, як зазначив суд, відповідач вчинив залежні від нього дії, передбачені Контрактом, з метою недопущення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, а тому подальше укладення між сторонами відповідної Додаткової угоди до Контракту залежало від волевиявлення іншої сторони Контракту - позивача.

5.57. Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду взяла до уваги виконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань з поставки товару за Контрактом, обумовленого Специфікацію.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

5.58. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про те, що відповідач при виконанні умов Контракту діяв добросовісно.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

5.59. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд взяв до уваги вчинення відповідачем передбачених умовами Контракту дій з метою продовження строків (термінів) постачання товару (щодо внесення змін до Контракту в частині продовження строку (терміну) постачання товару), спрямованих на недопущення прострочення поставки товару, виконання відповідачем, хоч і з незначним простроченням, зобов`язань у повному обсязі за Контрактом,

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

а також відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності в позивача негативних наслідків (збитків тощо) через прострочення відповідачем поставки товару.

5.60. На підставі викладеного апеляційний господарський суд, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшов висновку про можливість зменшення пені на 99 % (до 1 %). Тому апеляційний господарський суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 197 774,57 грн пені (1 % від 19 777 456,67 грн).

5.61. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова у справі № 910/1595/25 у частині зменшення розміру пені не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.62. Таким чином, апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку рішення господарського суду першої інстанції, з урахуванням обставин цієї справи зменшив розмір пені на 99 % (до 1 %). Отже, апеляційний господарський суд реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.

5.63. За таких обставин скаржник у цьому випадку не довів неправильного застосування апеляційним господарським судом приписів статті 551 Цивільного кодексу України та положень статті 233 Господарського кодексу України під час вирішення питання про зменшення розміру пені.

Щодо зменшення розміру процентів за користування коштами попередньої оплати на 99 %

5.64. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів установила, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, викладено висновок, на який посилається скаржник:

"З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 ЦК, не можуть бути ототожнені з неустойкою та передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК процентами".

5.65. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду , від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 викладено висновок, на який посилається скаржник:

"36. Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 1054 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання".

5.66. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"7.40. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України неможливе".

5.67. При цьому скаржник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, про те, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, до процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути застосовані правила, визначені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України.

5.68. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам позивача, зазначає, що за загальним правилом покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, передбаченого договором купівлі-продажу (поставки). Водночас сторони у договорі можуть встановити інший порядок оплати, зокрема, передбачити попередню оплату товару.

5.69. Верховний Суд також зазначає, що порядок попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.

5.70. Відповідно до частини першої статті 693 Цивільного кодексу України в разі якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату у строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

5.71. Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054- 1056 цього Кодексу в разі, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, та не суперечить суті такого зобов`язання.

5.72. Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У цьому випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, на яку посилається скаржник.

5.73. Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

5.74. За змістом частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

5.75. Колегія суддів зазначає що згідно із частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

5.76. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

5.77. Отже, положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України в їх сукупності передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, на яку посилається скаржник.

5.78. Таким чином, за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, а неустойка (зокрема, пеня) є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватися до боржника в разі порушення ним зобов`язання. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та в постанові Верховного Суду від 04.06.2025 у справі № 910/5992/24, на які обґрунтовано посилається скаржник та які не враховані апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови.

5.79. Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), є способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та в постановах Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, на неврахування яких посилається скаржник.

5.80. Таким чином, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та постановах Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, на які обґрунтовано посилається скаржник та які не враховані апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови.

5.81. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 зазначила, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18.

5.82. Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24, 04.06.2025 у справі № 910/5992/24, на які обґрунтовано посилається скаржник, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас до процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути застосовані правила, визначені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України.

5.83. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливе

5.84. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині зменшення розміру процентів за користування коштами попередньої оплати, неправильно застосував приписи статей 536 549 551 625 693 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 04.09.2025 у справі № 910/5992/24, від 09.09.2025 у справі № 910/9007/24.

5.85. Таким чином, апеляційний господарський суд, зменшивши розмір процентів за користування коштами попередньої оплати, не з`ясував правову природу цих процентів і помилково не врахував того, що до процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути застосовані правила, визначені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України.

Щодо розподілу судового збору, здійсненого апеляційним господарським судом

5.86. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, здійснюючи розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, порушив положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми, викладені в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21.

5.87. Колегія суддів установила, що в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 викладено висновки, які, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, про те, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

5.88. Скаржник із посиланням на наведені висновки зазначає, що позивач, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення господарського суду першої інстанції, сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 539 827,29 грн. Натомість, як вважає скаржник, апеляційний господарський суд, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5398,27 грн, здійснив неправильний розподіл судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5.89. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам позивача, зазначає, що згідно із частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5.90. Пунктом 2 частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

5.91. Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

5.92. У цій справі, апеляційний господарський суд, скасувавши рішення місцевого господарського суду, визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 19 777 456,67 грн пені та 10 212 948,95 грн процентів за користування коштами попередньої оплати. При цьому апеляційний господарський суд вирішив зменшити розмір пені та процентів за користування коштами попередньої оплати на 99 % (до 1 %). Тому апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 197 774,57 грн пені (1 % від 19 777 456,67 грн) та 102 129,49 грн процентів за користування коштами попередньої оплати (1 % від 10 212 948,95 грн).

5.93. При цьому суд виснував, що судові витрати, понесені сторонами в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги. З огляду на розмір задоволених вимог апеляційної скарги (1 %) з відповідача на користь позивача, за висновком суду, підлягає стягненню 5398,27 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

5.94. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно наслідком застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

5.95. Отже, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, на які обґрунтовано посилається скаржник та які не враховані апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови.

5.96. У цій справі, за встановленими апеляційним господарським судом обставинами, зменшення розміру пені та процентів за користування коштами попередньої оплати не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а тому розподіл судового збору повинен був здійснюватися пропорційно до розміру позовних вимог, які були визнані апеляційним господарським судом обґрунтованими. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19.

5.97. За таких обставин Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, здійснюючи розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, не дотримався вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цієї норми, викладені в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21.

5.98. Таким чином, апеляційний господарський суд у цьому випадку дійшов помилкового висновку про те, що судові витрати, понесені сторонами в суді апеляційної інстанції, повинні покладатися на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

5.99. Крім того, колегія суддів, розглянувши доводи скаржника про те, що господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував приписи 652 Цивільного кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14.06.2023 у справі № 910/8232/22, від 11.12.2024 у справі № 910/2476/24, від 23.01.2025 у справі № 910/3884/24, не може взяти їх до уваги, оскільки, як уже зазначалося, на момент розгляду касаційної скарги позивача рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 у справі № 910/1595/25 скасоване постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25.

5.100. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України частково підтвердилися, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України, статей 536 549 551 625 693 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, на які обґрунтовано посилається скаржник та які взяті до уваги колегією суддів під час касаційного перегляду судових рішень.

5.101. Частиною першою статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.102. Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.103. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73 74 76 77 86 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.104. Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив правову природу процентів за користування коштами попередньої оплати, які передбачені умовами Контракту, та пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування за позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі. Крім того, апеляційний господарський суд здійснив розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги без урахування вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

5.105. У зв`язку із наведеним ухвалена у справі постанова в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати та в частині розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.106. Водночас порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.107. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, дослідити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 10 110 819,46 грн.

5.108. Крім того, апеляційному господарському суду за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції належить здійснити розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги з урахуванням вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

5.109. З урахуванням наведеного касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 10 110 819,46 грн та в частині розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а справу № 910/1595/25 у цій частині передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду. В іншій частині оскаржувану постанову належить залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною четвертою статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 10 110 819,46 грн та в частині розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а справу № 910/1595/25 у цій частині передати на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові. В іншій частині оскаржувану постанову належить залишити без змін.

7. Судові витрати

Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 309 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 10 110 819,46 грн та в частині розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Справу № 910/1595/25 в цій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 910/1595/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак