Історія справи

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/14846/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 (колегія суддів: Кравчук Г. А., Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 (суддя Мудрий С. М.) у справі

за позовом Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном,

за участі: представника відповідача - Сергієнко І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут ветеринарної медицини) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба) про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою як майном, а саме: зобов`язання Держпродспоживслужби знести самочинно збудоване нерухоме майно: бокси для автомобілів літ. "Д-1" та літ. "Г-1", розташовані за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30, на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на зазначеній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Донецька, 30, кадастровий номер 8000000000:72:045:0004, постійним землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі (літ. "Д-1" та літ. "Г-1"), кожен з яких площею 19,4 кв. м, які є державним майном, суб`єктом управління якими є відповідач, а балансоутримувачем - Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штампів мікроорганізмів (далі - Державний інститут). Посилаючись на норми статей 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 391 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у здійсненні користування земельною ділянкою шляхом знесення вказаних гаражів як самочинно збудованих за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1977 році Радою Міністрів Української РСР (постанова від 04.07.1997 № 351) перетворено Київський філіал Українського науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в Український науково-дослідний ветеринарний інститут.

4. У 1990 році Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейшов з підпорядкування Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в підпорядкування Української академії аграрних наук (наказ Всесоюзної академії сільськогосподарських наук від 29.12.1990 № 237).

5. Наказом Української академії аграрних наук від 14.04.1992 № 100 Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейменовано у Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

6. На підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 Інституту ветеринарної медицини видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 04.11.2004 серія ЯЯ № 080661. За цим актом Інститут ветеринарної медицини є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,9798 га, що розташована на вул. Донецькій, 30 у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:72:045:0004. Земельна ділянка надана для експлуатації та обслуговування будівель і споруд лабораторного корпусу.

7. Як зазначено позивачем, на земельній ділянці на вул. Донецькій, 30 у м. Києві, кадастровий номер 8 000 000 000:72:045:0004, землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі, кожен з яких (літ. "Д-1" та літ. "Г-1") площею 19,4 кв. м, що підтверджується листом Державного інституту від 04.01.2022 № 1 та доданими до нього витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та технічними паспортами на бокси для автомобілей.

8. Відповідно до технічних паспортів, складених 05.11.2018 техніком з інвентаризації нерухомого майна за замовленням Державного інституту, гаражі збудовані у 1990 році. При складанні технічних паспортів не надано документів про введення їх в експлуатацію.

9. Згідно з листом від 04.01.2022 № 1 гаражі з 1995 року обліковуються Державним інститутом як основні засоби і він є їх балансоутримувачем.

10. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України бокси для автомобілів літ. "Д-1" та літ. "Г-1" за адресою: вул. Донецька, 30, у м. Київ, є державним майном; суб`єктом управління, який здійснює управління майном (гаражами), є Держпродспоживслужба (відповідач), балансоутримувачем цього державного майна є Державний інститут (третя особа).

11. Зважаючи на те, що весь обсяг повноважень з володіння, користування і розпорядження щодо спірних гаражів здійснює саме Держпродспоживслужба як суб`єкт управління об`єктами державної власності, з метою усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:045:0004 шляхом знесення за рахунок власника виявлених незаконно збудованих гаражів, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

12. Водночас позивач зазначив про те, що вже звертався до господарського суду з позовом про знесення самочинно збудованого нерухомого майна (гаражів літ. "Д-1" та діт. "Г-1" площею 19,4 кв. м кожен) до балансоутримувача - Державного інституту (справа № 910/13875/22).

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у справі № 910/13875/22 Інституту ветеринарної медицини відмовлено у задоволенні позову до Державного інституту.

14. Зазначене рішення мотивоване тим, що Державний інститут є неналежним відповідачем за вимогою про знесення гаражів, право державної власності на які від імені держави здійснює Держпродспоживслужба.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

15. 23.01.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024, про відмову у задоволенні позову.

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що спірні гаражі знаходяться на земельній ділянці, наданій позивачу в постійне користування, а також будь-які докази того, що будівництво гаражів здійснено саме відповідачем.

17. Так, суд першої інстанції встановив, що наданий позивачем акт про виявлення незаконної забудови на земельній ділянці, яка перебуває на балансі Інституту ветеринарної медицини, складений 24.11.2021 постійно діючою інвентаризаційною комісією позивача, не підтверджує факту розташування спірних гаражів на певній земельній ділянці з конкретними координатами у просторі; така обставина може бути підтверджена землевпорядною організацією або сертифікованим землевпорядником, особу якого внесено до реєстру Держгеокадастру України, які на місцевості ідентифікують координати периметру об`єктів нерухомості та проводять аналіз даних земельного кадастру для надання чіткої відповіді: де саме розташована будівля, який статус має земельна ділянка під нею.

18. Крім того, судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що спірні гаражі збудовані у 1990 році, до 1998 року обліковувались за Київським філіалом Державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок і після створення на його базі Державного інституту (третя особа) обліковуються на балансі останнього. У той же час, земельну ділянку передано у користування позивачу в 2004 році на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253, тобто після будівництва вищезазначених гаражів та їх передачі на баланс третій особі.

19. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують факт розташування спірних гаражів саме на земельній ділянці позивача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Інституту ветеринарної медицини.

20. При цьому апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нового додаткового доказу - технічного звіту по виконанню геодезичних робіт по об`єкту Інституту ветеринарної медицини, що складений інженером-землевпорядником Савчуком М. В.

21. Суд апеляційної інстанції виснував, що наданий позивачем разом з апеляційною скаргою додатковий доказ не може бути прийнятий до розгляду, оскільки створений після ухвалення судом рішення у даній справі, тобто не існував на момент вирішення відповідного спору між сторонами у суді першої інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги

22. У касаційній скарзі Інститут ветеринарної медицини просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції та розглянути справу з урахуванням додатково поданого доказу (технічного звіту про виконання геодезичних робіт).

23. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на тому, що наявні підстави для скасування судових рішень, які передбачені пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

24. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду, дослідження і врахування при вирішенні справи додаткового доказу - технічного звіту про виконання геодезичних робіт по об`єкту Інституту ветеринарної медицини, який має значення для правильного вирішення справи.

25. У касаційній скарзі позивач також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. За доводами позивача, відсутність необхідної та обов`язкової інформації про конкретну земельну ділянку у технічних паспортах та витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, а також відсутність в технічних паспортах обов`язкових позначень і інформації, свідчить про те, що вони отримані із порушенням закону, а самі об`єкти нерухомого майна є самочинним будівництвом.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що під час апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було дотримано вимоги матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до вимог переоцінити докази.

Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

29. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів

30. Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

31. Приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

32. Така обставина (відсутність обґрунтування того, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18, від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

33. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику більш сприятливі умови в розгляді конкретної справи, аніж іншому учаснику справи.

34. З матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі позивачем заявлено клопотання про прийняття до розгляду, дослідження та врахування при вирішенні справи додаткового доказу - технічного звіту про виконання геодезичних робіт по об`єкту Інституту ветеринарної медицини, що складений інженером-землевпорядником Савчуком М. В.

35. Мотивуючи зазначене клопотання, позивач вказує, що даний новий доказ він подає з урахуванням висновків ухваленого у даній справі рішення, з огляду на що ним отримано висновок землевпорядника, який на місцевості ідентифікував координати периметру незаконних гаражів та провів аналіз даних Земельного кадастру.

36. На обґрунтування поважності причин неподання даного доказу разом із поданням позовної заяви позивач навів такі підстави:

- під час спроб досудового врегулювання спору ані відповідач, ані третя особа не заперечували факт розташування незаконних гаражів саме на земельній ділянці позивача;

- в процесі розгляду судової справи № 910/13875/22 з аналогічною позовною вимогою до Державного інституту (третя особа у даній справі) сторонами визнавався факт розташування гаражів саме на земельній ділянці позивача;

- факт розташування незаконних гаражів на земельній ділянці позивача встановлений рішенням суду у справі № 910/13875/22 і відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, на думку позивача, не потребував доведення саме висновком землевпорядника;

- позивачем було подано акт про виявлення незаконної забудови від 24.11.2021, згідно з яким позивач вважав підтвердженим факт розташування гаражів саме на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:045:0004 з урахуванням викладених вище обставин;

- такі докази не існували на момент подання позовної заяви до суду.

37. Апеляційним судом встановлено, що додатковий доказ (технічний звіт з виконання геодезичних робіт), копія якого долучена позивачем до апеляційної скарги, складений (створений) інженером -землевпорядником Савчуком М. В. після ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення від 23.01.2024, що не заперечується позивачем.

38. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції, дослідивши обґрунтування позивачем подання до суду апеляційної інстанції додаткового доказу, в оскаржуваній постанові зазначив, що такий доказ створений після ухвалення рішення у даній справі, тобто не існував на момент вирішення відповідного спору в суді першої інстанції.

39. Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).

40. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв додатковий доказ, який подавався позивачем разом з апеляційною скаргою. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм статті 269 ГПК України.

Щодо встановлення обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

41. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

42. Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

43. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

44. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

45. Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених судами обставин справи.

46. Так, у даному контексті позивач посилається на те, що витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності та технічні паспорти на гаражі є недопустимими доказами для встановлення факту розташування гаражів не на земельній ділянці позивача, оскільки такі докази одержані з порушенням закону в частині саме інформації про місце розташування нерухомого майна.

47. Проте зазначені доводи відхиляються Верховним Судом як такі, що не підтверджені жодними доказами та нормативно не обґрунтовані. Крім того, відсутність у технічних паспортах на гаражі та у витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності інформації про розміщення спірних гаражів на певній земельній ділянці не свідчить про отримання таких документів з порушенням закону та про їх недопустимість як доказів у справі.

48. У зв`язку з наведеним Суд відхиляє доводи касаційної скарги як такі, що спрямовані на заперечення встановлених судами обставин справи та переоцінку доказів у ній, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який відповідно до частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. За таких обставин наведені заявником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

51. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

53. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/14846/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач