Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.02.2021 року у справі №912/9/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 912/9/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області

(суддя - Кабакова В. Г. )

від 22.09.2020

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя: Чус О. В. ; судді: Кузнецова І. Л., Кощеєв І. М. )

від 10.12.2020

у справі № 912/9/20

за позовом Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп", Онуфріївського геріатричного пансіонату

про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 87 954,00 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явився;

відповідача 1 - не з'явився;

відповідача 2 - не з'явився;

прокурора - Косенко Д. В. ;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп" про

- визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 08.02.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";

- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 31.07.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";

- визнання недійсною додаткової угоди №4 від 14.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";

- визнання недійсною додаткової угоди №5 від 24.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";

- визнання недійсною додаткової угоди №6 від 27.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";

- стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 87 954 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 позов Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп" та Онуфріївського геріатричного пансіонату про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 87 954,00 грн залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2020 ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 залишено без змін.

2.3. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора, виходив з того, що у Департамента соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації відсутні повноваження щодо здійснення фінансового контролю у сфері публічних закупівель, а останніми наділено спеціально уповноважений орган - Держаудитслужбу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від
22.09.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від
10.12.2020, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

-суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 від 25.08.2020 у справі № 913/153/19 щодо визначення належного позивача у спорах, пов'язаних з проведенням публічних закупівель, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави;

-суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також порушили норми процесуального права, а саме: статті 236, 237 Господарського процесуального кодексу України;

-прокурор правильно визначив орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах - Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що у спорах, які пов'язані з проведенням публічних закупівель, позивачем може бути не лише Державна аудиторська служба України та її територіальні органи, а й інші органи, залежно від повноважень, в межах яких вони діють, та характеру спірних правовідносин;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що листом управління Східного офісу Держаудитслужби у Кіровоградській області №04-11-31-17/2472-2019 від 21.05.2019 поінформовано прокуратуру, що спірна закупівля органом фінансового контролю не перевірялася, а отже, порушення у сфері публічних закупівель не встановлені.

Оскільки Державна аудиторська служба України не проводила перевірок дотримання Закону України "Про публічні закупівлі", то вона не могла набути статусу позивача в цій справі;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме: попередньо, до звернення до суду з позовом, фактично повідомлено уповноважений орган - Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, про порушення інтересів держави, чим надано цьому органу можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 304 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

4.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про залишення без розгляду позову Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування у цій справі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, згідно з частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що набрав чинності 15.07.2015, відповідно до якої представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1,2 ч. 4).

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає компетентний орган.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Так, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду), оскільки відмова у позові, поданому прокурором за наявності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача в інтересах держави.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від
16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають враховуватись судами при розгляді справ.

4.4. За наведеною вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 суд повинен вирішити питання чи є позивач (особа, в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу по суті. При цьому при вирішенні такого питання суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та оцінки конкретних фактичних обставин справи.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, в інтересах держави в особі Департамента соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, вказував, що відповідно до Положення про Онуфріївський геріатричний пансіонат, пансіонат є стаціонарною соціально-медичною установою загального постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, що потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Управління здійснює обласна державна адміністрація в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації. Онуфріївський геріатричний пансіонат є юридичною особою та фінансується з обласного бюджету. Фінансово-господарська діяльність здійснюється з єдиного кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються Департаментом.

З посиланням на лист управління державної казначейської служби України в Онуфріївському районі Кіровоградської області № 03-20/830 від 03.12.2019, прокурор також зазначив, що Онуфріївський геріатричний пансіонат є розпорядником коштів, бюджетна установа, яка у своїй діяльності підпорядкована головному розпоряднику бюджетних коштів, а саме: Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації. Фінансування здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету, що надходять від головного розпорядника.

Місцевий господарський суд встановив, що згідно з п.1.2. Положення про Онуфріївський геріатричний пансіонат від 02.06.2003 (далі - Положення) пансіонат є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Пунктом 1.3. Положення передбачено, що пансіонат є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ і міст області. Власником інтернату є територіальні громади сіл, селищ і міст області, а управління ним здійснює обласна державна адміністрація в особі головного управління праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 4.1. та 4.2. Положення, пансіонат є юридичною особою, фінансується з обласного бюджету. Фінансово-господарська діяльність пансіонату здійснюється відповідно до єдиного кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються Головним управлінням праці та соціального захисту населення Кіровоградської облдержадміністрації.

Пунктом 7.2 Положення визначено, що перевірка роботи і ревізія фінансово-господарської діяльності пансіонату проводиться Міністерством праці та соціальної політики України, Головним управлінням праці та соціального захисту населення Кіровоградської облдержадміністрації та іншими спеціально уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства України.

Пунктами 1,2 Положення про Департамент передбачено, що Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації утворюється головою обласної державної адміністрації та підпорядкований голові обласної державної адміністрації, а також підзвітний і підконтрольний Мінсоцполітики.

У п. 3 Положення про Департамент визначено, що Департамент забезпечує на території області реалізацію державної політики з питань соціально - трудових відносин, зайнятості населення та трудової міграції, соціальної підтримки та надання соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, ветеранам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що Департамент задля належної реалізації підконтрольними йому підприємствами, установами та організаціями, зокрема Онуфріївським геріатричним пансіонатом, державної соціальної політики здійснює управління та контроль за діяльністю останнього.

Суд апеляційної інстанції, окрім того, встановив, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб засновником Онуфріївського геріатричного пансіонату є Онуфріївська районна рада Кіровоградської області.

Разом з тим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Департамент соціального захисту населення не наділений функціями фінансового контролю згідно з вимогами Закону України "Про публічні закупівлі" на відміну від спеціально уповноваженого органу державної влади - Державної аудиторської служби України.

Крім того, вказали, що функція Департаменту щодо організації та забезпечення внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту діяльності підприємств, що належать до сфери його управління, не тотожна повноваженням щодо здійснення фінансового контролю під час процедури закупівлі за бюджетні кошти.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не врахували такого.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема: соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

У статті 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" закріплено, що в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі (пункт 2 частини 1 статті 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація здійснює фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами державної та виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов'язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм та шляховим будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством.

Пунктами 1, 5 статті 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених Пунктами 1, 5 статті 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"; звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

У спорах, які пов'язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета та підстав позову). Водночас положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.

При визначенні органу, в інтересах якого пред'являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, на яку серед іншого посилається в своїй касаційній скарзі прокурор.

Така правова позиція узгоджується також з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у згаданій постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що Устинівська РДА, якій підзвітний Відділ освіти, та Східний офіс Держаудитслужби є компетентними органами, уповноваженими державою на здійснення функцій контролю за використанням коштів державного бюджету.

Не врахувавши наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації не може бути тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з характеру спірних правовідносин та конкретних фактичних обставин справи.

Колегія суддів також вважає передчасними аргументи суду апеляційної інстанції про те, що оскільки функція Департаменту щодо організації та забезпечення внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту діяльності підприємств, що належать до сфери його управління, не тотожна повноваженням щодо здійснення фінансового контролю під час процедури закупівлі за бюджетні кошти, то Департамент не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

Так, ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не врахували, що відповідно до Положення про Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації Департамент забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів. Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що виконання зобов'язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушеннями законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

Так, відсутність у Департамента соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації повноважень щодо здійснення контролю у сфері публічних закупівель, не позбавляє його права бути позивачем у справі про визнання недійсним додаткових угод до договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти, оскільки Департамент забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, за рахунок яких фінансується Онуфріївський геріатричний пансіонат.

4.6. При цьому суди попередніх інстанцій, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.08.2020 у справі № 905/1428/18, не врахували, що в згаданій справі підставою для залишення без розгляду позову прокурора судом апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, стало те, що прокурором при зверненні до суду із даним позовом, не наведено причин, які перешкоджають захисту інтересів держави спеціальними суб'єктами владних повноважень, зокрема, не зазначено чи здійснювали свої повноваження щодо захисту інтересів держави спеціально уповноважені органи та якщо здійснювали, то чи є належним таке здійснення.

4.7. Також колегія суддів звертає увагу на те, що наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 74, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не дали оцінки доводам прокурора щодо бездіяльності Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, а також доказам, поданим на їх підтвердження.

Також суди попередніх інстанцій не дали оцінки доводам прокурора, та доказам, поданим на їх підтвердження щодо незалучення до участі в цій справі в якості позивача Держаудитслужби.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з частиною 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

5.2. З огляду на наведене, оскільки судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, то це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.3. Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

6. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 912/9/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй