Постанова КАС ВП від 31.08.2020 року у справі №420/4279/19

03.11.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 420/4279/19

адміністративне провадження № К/9901/14014/20

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/4279/19

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанов

за касаційною скаргою адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, ухвалену суддею Радчук А.А. та

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Запорожана Д.В., суддів: Осіпова Ю.В., Танасогло Т.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - відповідач, ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області), в якому позивач просила:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071902 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень;

1.2. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071824 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилається на те, що на примусовому виконанні ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області перебувають виконавчі провадження №57884546 та №57884412 зі стягнення з неї на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору за постановами №54071902 та №54071824 від 06 грудня 2018 року. 09 лютого 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об`єднано виконавчі провадження №54071824 та №54071902 у зведене виконавче провадження №56164082. Загальна сума, яка підлягала стягненню в межах зведеного виконавчого провадження №56164082, дорівнювала 267 849, 84 доларів США та 39 132, 43 гривні. За зведеним виконавчим провадженням №56164082 державним виконавцем було стягнуто 866 520 гривень, а отже сукупний розмір виконавчого збору за двома виконавчими провадженнями не може перевищувати 86 652 гривні. Зараз за оскаржуваними постановами з боржника ОСОБА_1 стягується виконавчий збір у загальній сумі: 26 784, 98 доларів США та 3 913,24 гривень, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2019 року (1 дол. США = 25, 74 грн.) 26 784, 98 доларів США дорівнює 689 445, 38 гривень. Таким чином, загальна сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за оскаржуваними постановами, дорівнює 693 358, 62 гривень, що в 8 разів перевищує суму, яка могла би бути стягнутою з ОСОБА_1 .

2.1. Позивач зазначає, що в порушення вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець під час примусового виконання виконавчих проваджень № 54071902 та №54071824 не здійснив розподіл стягнутих з боржника грошових сум, а відтак невідомо скільки саме коштів було зараховано в рахунок погашення вимоги за виконавчим провадженням №54071902, та невідомо скільки коштів було зараховано в рахунок погашення вимоги за виконавчим провадженням №54071824. Тому на даний час неможливо розрахувати скільки саме коштів було стягнуто за конкретним виконавчим документом, а отже і неможливо встановити розмір виконавчого збору за кожним документом, який становить 10% від невідомої суми часткового виконання кожного документу.

2.2. Позивач вважає неправомірним стягнення з боржника виконавчого збору у розрахунку 10% від суми, що підлягає стягненню, оскільки такий стан речей допускає подвійне стягнення з боржника грошових коштів за примусове виконання рішення суду. При цьому позивач зазначає, що виконавчі документи не були виконані у повному обсязі, та можуть бути повторно пред`явленими до виконання до 06.12.2021 року. Тому виникає ситуація, за якої виконавчий збір може бути зараз стягнутий у повному обсязі, і потім, після повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання, державні чи приватні виконавці будуть претендувати вдруге на 10% від суми стягнення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до чинного законодавства стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі стадії примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку. Дії державного виконавця чітко регламентовані Законом України «Про виконавче провадження» та він повинен діяти на його підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом. На час прийняття оскаржуваного рішення даний Закон не встановлює іншої альтернативи щодо прийняття рішення державним виконавцем. Суд першої інстанції вважає, що наявність зазначеної норми Закону на час його прийняття, а також вимога цього Закону вирішувати питання про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження та частини 2 статті 27 Закону саме після внесення в неї змін стали повністю співвідноситись.

4.1. Крім того, суд першої інстанції врахував позицію відповідача, що під час виконання рішення суду він діяв у відповідності до вимог законодавства щодо примусового виконання рішення суду, а застосовані ним заходи з примусового виконання рішення сприяли його виконанню. Оскільки виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким в частину 2 статті 27 внесені зміни, не пом`якшує цивільну відповідальність особи, тому він не має зворотної сили до відносин, що виникли до його прийняття.

5. Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу.

6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, зазначив, що позивачем подано позовну заяву до неналежного органу. Вказував на те, що ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області не є належним відповідачем у справі, та він позбавлений можливості провести його заміну, або залучити співвідповідача (другого відповідача), як і позбавлений можливості направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому у даному випадку слід відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного органу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. 01 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

9. У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права через застосування судом в оскаржуваному судовому рішенні приписів Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року та КАС України, та без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

9.1. Скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд не взяв до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», якою пунктом 3 установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції. Тобто, вже утворено, зареєстровано та діє Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) як правонаступник Головного територіального управління юстиції у Одеській області. Також, судом апеляційної інстанції не взято до уваги наказ Міністерства юстиції № 4224/5 від 27 грудня 2019 року, яким внесено зміни в пункт 3 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, і відповідно до нової редакції цього пункту, органами державної виконавчої служби є, зокрема, управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень.

9.2. Скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, фактично змінив підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову, що не може бути підставою для застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 316 КАС України при ухваленні оскаржуваного судового рішення, якою визначені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

10. 01 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 серпня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

13. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

14. На примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувають виконавчі провадження №57884546 та №57884412 зі стягнення з неї на користь ВГІВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору за постановами №54071902 та №54071824 від 06 грудня 2018 року.

15. 09 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об`єднано виконавчі провадження №54071824 та №54071902 у зведене виконавче провадження №56164082.

16. Загальна сума, яка підлягала стягненню в межах зведеного виконавчого провадження №56164082, дорівнювала 267849,84 доларів США та 39 132,43 гривні.

17. 28 листопада 2018 року до ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області надійшли заяви стягувача про повернення виконавчих документів без виконання.

18. 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071824 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий документ - виконавчий лист № 2-4270/2011 виданий 23 квітня 2013 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 160332,02 доларів США та 18770, 71 гривень повернуто стягувачу ПАТ «МТБ Банк». Встановлено, шо виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 06.12.2021.

19. В вищезазначеній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу також зазначено, що 26 липня 2018 року актом державного виконавця про передачу предмета іпотеки, як нереалізованого, вищезазначений предмет іпотеки переданий іпотекодержателю ПАТ «МТБ Банк» в погашення заборгованості у розмірі 866 520 гривень.

20. Крім того, 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий документ - виконавчий лист №1527/10603/12 виданий 28.01.2014 Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 107517, 82 доларів США та 20361, 72 гривень повернуто стягувачу ПАТ «МТБ Банк». Встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 06.12.2021.

21. У цій постанові про повернення виконавчого документа стягувач також зазначено, що 26 липня 2018 року актом державного виконавця про передачу предмета іпотеки, як нереалізованого, вищезазначений предмет іпотеки переданий іпотекодержателю ПАТ «МТБ Банк» в погашення заборгованості у розмірі 866 520 гривень.

22. В той же день, 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено оскаржувану постанову по ВП №54071902 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 гривень на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області за примусове виконання виконавчого листа № 1527/10603/12, виданого 28.01.2014 Суворовським районним судом м. Одеси.

23. Також 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено оскаржувану постанову по ВП №54071824 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 гривень на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області за примусове виконання виконавчого листа № 2-4270/2011, виданого 23.04.2013 Суворовським районним судом м. Одеси.

24. 11 грудня 2018 року постановами ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавчі провадження з примусового виконання зазначених постанов про стягнення виконавчого збору, а саме відкрито ВП№57884546 - з виконання постанови №54071902, та відкрито ВП№57884412 - з виконання постанови №54071824.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

27. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 03 серпня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених статтею 328 КАС України.

28. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права через застосування судом в оскаржуваному судовому рішенні приписів Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року та КАС України, та без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції не взято до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказ Міністерства юстиції № 4224/5 від 27 грудня 2019 року, яким внесено зміни в пункт 3 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5. Також скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, фактично змінив підставу відмови у задоволенні адміністративного позову, що унеможливлює застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 316 КАС України при ухваленні оскаржуваного судового рішення, якою визначені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

29. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначу цим Кодексом.

30. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

31. Підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції апеляційний суд визначив участь у справі неналежного відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Одеській області. При цьому вказав, що належним відповідачем у даному спорі є орган державної виконавчої служби - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції не здійснював, правової оцінки рішенню не надавав.

32. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

33. Стосовно посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказ Міністерства юстиції № 4224/5 від 27 грудня 2019 року, яким внесено зміни в пункт 3 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, Верховний Суд зазначає таке.

34. Виходячи із принципу незворотності дії в часі закону, суди повинні керуватися нормами матеріального права, чинних на момент виникнення спірних правовідносин. Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. Зокрема, у статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

35. Колегією суддів Верховного Суду встановлено, що відмовляючи у задоволенні адміністративного позову з підстав звернення позивача до неналежного відповідача у даній справі, суд апеляційної інстанції, керувався законодавством, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а саме КАС України, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403 - VІІІ та Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5.

36. Так, відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у редакції чанній на час виникнення спірних правовідносин, органами державної виконавчої служби визначалися:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

37. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).

38. Із системного аналізу норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які, в свою чергу, входять до системи органів державної виконавчої служби.

39. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що вказані структурні підрозділи не можуть бути відповідачами в адміністративних справах щодо оскарження дій, рішень та бездіяльності державних виконавців.

40. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі, позивач звернувся до неналежного відповідача. Указане спростовує посилання скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

41. При цьому, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, який не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, фактично змінив підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову, а саме визначив участь у справі неналежного відповідача.

42. Вказане не може бути підставою для застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 316 КАС України, якою визначені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки, змінюючи підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову мало бути наслідком застосування приписів статті 317 КАС України, а саме скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

43. За таких обставин, Верховний Суд вважає рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, встановлених статтею 242 КАС України.

44. 19 липня 2019 року ОСОБА_1 , звернувшись до суду першої інстанції з адміністративним позовом, визначила відповідачем - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

45. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

46. Частиною першою, третьою статті 46 КАС України передбачено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

47. Згідно з статтею 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

48. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 48 КАС України суду першої інстанції надано повноваження щодо заміни відповідача за згодою позивача або щодо залучення відповідної особи як другого відповідача за відсутності такої згоди.

49. Відповідно до приписів статті 317 КАС України підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції є порушення норм процесуального права. Таким порушенням є вирішення судом першої інстанції вимог за якими повинен відповідати суб`єкт владних повноважень, який не був залучений до участі у справі.

50. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки, рішення суду першої інстанції по суті спору не переглядалося в апеляційному порядку, оцінка доводам в апеляційній скарзі не надавалася по суті спірних правовідносин, а тому у Верховного Суду відсутні повноваження надавати правову оцінку рішенню суду першої інстанції.

51. Доводи скаржника про зміну у структурі органів державної виконавчої служби підлягають врахуванню судом першої інтанції під час нового розгляду справи, після усунення процесуальних порушень установлених у цій справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

52. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

53. Згідно частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини 7 статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

55. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

56. Враховуючи приписи пункту 4 частини 3 статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

57. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

58. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 420/4279/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0