Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.08.2018 року у справі №820/202/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30 листопада 2020 року

справа № 820/202/18

адміністративне провадження № К/9901/56837/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р. Ф.,

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ліля" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у складі судді Сліденка О. В. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у складі суддів Макаренко Я. М., Мінаєвої О. М., Бартош Н. С.

УСТАНОВИЛ:

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ліля" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому, з урахуванням заяви про зменшення вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2017 року №0000211414, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 551974,34 грн (основний платіж 441579,47 грн, штрафні (фінансові) санкції 110394,87 грн), з мотивів безпідставності його прийняття.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000211414 від 28 грудня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги застосували правову позицію Верховного Суду наведену у постанові від 23 травня 2018 року у справі №805/534/17-а, врахували норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті12 ПК України та дійшли висновку, що рішення місцевих рад стосовно податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році, такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на майно, відмінне від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

Щодо визначення відповідачем Товариству податкового зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності податковим органом податкових правопорушень, а саме не надання доказів в підтвердження обґрунтованого та правомірного визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на об'єкти літери А-2 площею
1.356,9 кв. м., літери Е-2 площею 2.395,3 кв. м., літери Ж-3 площею 2.004,4 кв. м., літери М-1 площею 1.404,8 кв. м., літери Ж-2 площею 912,00 кв. м., що розташовані за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №151-В. Зокрема, у спірних правовідносинах тип інших об'єктів був визначений працівниками контролюючого органу у спосіб виходу за податковою адресою ТОВ фірма "Ліля" (61128, м. Харків, пр-т Льва Ландау, буд.151-В), в результаті якого контролюючий орган дійшов висновку про належність позивачу за вказаною адресою готельно-ресторанного комплексу. За висновком судів податковим законодавством не передбачено повноважень податкового органу визначати тип будівлі, для встановлення типу об'єкту нерухомості контролюючий орган повинен був використовувати або відомості існуючих оригіналів документів, або залучити відповідного експерта у порядку статті 84 Податкового кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року в адміністративній справі №820/202/18, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу, справу витребувано з Харківського окружного адміністративного суду.

18 вересня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу податкового органу Товариством не надано.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2020 року у справі визначено новий склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Ханова Р. Ф. (суддя-доповідач), Гончарова І. А., Олендер І. Я.

Касаційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складений акт від 06 грудня 2017 року №23608/20-40-14-14-09/2122657.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень (у контексті предмету оскарження) підпунктів 266.2.1.,
266.3.3., 266.7.5. статті 266 ПК України у спосіб заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за рахунок не справляння податку за нежитлову будівлю літери "А-2" площею 1.356,9 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №В, за нежитлову будівлю літери "Е-2" площею 2.395,3 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №В, за нежитлову будівлю літери "Ж-3" площею 2.004,4 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №В, за нежитлову будівлю літери "М-1" площею 1.404,8 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №В, за нежитлову будівлю літери "Ж-2" площею 912,00 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №151-В, за нежитлову будівлю літери "К-1" площею 9.302,2 кв. м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва проспект Пятидесятиріччя СРСР), буд. №151-В.

28 грудня 2017 року на підставі акта перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту
54.3. статті 54, підпункту 266.3.3. пункту 266.3. статті 266, пунктом 123 статті 123 ПК України керівник податкового органу прийняв податкове повідомлення рішення №0000211414 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 551 974,34 грн (основний платіж 441 579,47 грн, штрафні (фінансові) санкції 110 394,87 грн).

Джерела права та акти їх застосування

Конституція України:

Частина друга статті 19.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

Пункту 10.2 статті 10.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пункт 12.3 статті 12.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пункт 12.5 статті 12.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - ~law25~).

Пункту 4 Прикінцевих положень ~law26~.

Рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування ~law27~ переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпункт 266.3.3 пункту 266.3 статті 266

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпункт 266.5.1. пункту 266.5. статті 266

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпункт 266.7.5. пункту 266.7. статті 266

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Позиція Верховного Суду

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Відповідні норми із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік набрали чинності з 1 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки (для об'єктів нежитлової нерухомості). Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином податок на майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року.

Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2017 року № 0000211414 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення місцевих рад стосовно, зокрема, податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті та опубліковані в 2015 році, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг вважатися встановленим місцевою радою, а відповідно саме з цього періоду і виник обов'язок з декларування та сплати зазначеного податку.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2017 року № 0000211414 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, Суд зазначає наступне.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що у спірних правовідносинах тип об'єктів нерухомості визначений контролюючим органом шляхом застосування власно розробленої процедури реалізації владної управлінської функції контролю (спостереження), результати якої не можуть бути визнані судом легітимними підставами для висновку про скоєння податкового правопорушення.

Суд апеляційної інстанції не прийняв надані відповідачем в судовому засіданні суду апеляційної інстанції документи в підтвердження віднесення об'єкту за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва - проспект П'ятидесятиріччя СРСР), буд. №В до готельного типу та правомірності визначення позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (принтскрін з АІС "Податковий аудит" по ПП "Три А ", принтскрін з АІС "Податковий аудит" по Єськову А. О., витяг з АС "Виторги по РРО за 2015 по Єськову А. О.", витяги з АС "Виторги по РРО за 2016 по Єськову А. О.", витяг з АС "Виторги по РРО за 2015 по "Три А", витяг з АС "Виторги по РРО за 2016 по "Три А"), оскільки ці документи не доводять правомірності віднесення відповідачем вказаного об'єкту до готельного типу.

Суд, висновуючись на доктринальному конституційному обов'язку платника податків сплачувати податки і збори, встановленого статтею 67 Конституції України, визнає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо не доведення відповідачем правильності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки за 2016 рік, з підстав відсутності доказів щодо типу об'єктів нерухомості, оскільки позивач в силу частини 1 статті 77 КАС України має довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги і заперечення, зокрема, спростувати наявну в податкового органу інформацію щодо типу об'єктів нерухомості Товариства.

Суд враховує положення підпункту 266.7.4. пункту 266.7. статті 266 ПК України, за якими органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно дослідити та надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам частково не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 КАС України (в редакції Закону, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2017 року №0000211414 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 358 243,83 грн, а тому такі рішення підлягають скасуванню у цій частині, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2017 року №0000211414 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 358 243,83 грн.

Справу № 820/202/18 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіР. Ф. Ханова І. А. Гончарова І. Я. Олендер