ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 820/68/17

адміністративне провадження № К/9901/22409/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 820/68/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Р. В. Мельников, Л. М. Мар`єнко, Н. А. Полях) від 07 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: З. Г. Подобайло, Л. В. Тацій, А. М. Григоров) від 26 вересня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просив:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовані тим, що рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження. Вказав, що спірне рішення порушує його права, для відновлення яких необхідно зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, позов задоволено.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16.

Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 23 жовтня 2017 року Державна міграційна служба України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання заперечення на касаційну скаргу.

6. 28 листопада 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10. 14 лютого 2018 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 820/68/17 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя, Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року № 676/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

13. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 громадянин Сирійської Арабської Республіки, вперше прибув до України у 2010 році з метою навчання.

15. Позивач 24 вересня 2015 року звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Проте, 15 березня 2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління ДМС у Харківській області № 13 від 11 березня 2016 року, про те що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону на підставі рішення ДМС України від 17 лютого 2016 року № 33-16.

17. Судами також встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі № 820/1308/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 33-16 та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі № 820/1308/16 відповідачем видано рішення від 30 травня 2016 року № 49-16, яким зобов`язано Головне управління ДМС У Харківській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України.

19. Позивачем 28 грудня 2016 року отримано повідомлення від Головного управління ДМС України у Харківській області № 91 від 28 грудня 2016 року зі змісту якого встановлено, що відповідно до абз. 5 частиною першою статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16.

20. З огляду наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного позивачем рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16, судами встановлено, що рішення прийнято з підтриманням висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та з врахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року № 820/1308/16.

21. Зі змісту висновку у справі № 2015КН0039 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , складеного Головним управлінням ДМС у Харківській області 30 листопада 2016 року, судами встановлено, що при винесенні спірного рішення Державна міграційна служба України виходила з тих підстав, що за результатами оцінки матеріалів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, встановлено, що заявнику не снує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання чи загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

22. Не погоджуючись із правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Задовольняючи адміністративний позов, Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, оскільки рішення Державної міграційної служби України від 16 грудня 2016 року № 644-16 прийнято без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача, то підлягає скасуванню у судовому порядку, а заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повторному розгляду.

24. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

26. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребує.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

32. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

33. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

34. Частиною першою статті 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

35. Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

36. Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

37. Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження

38. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. За змістом частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

40. Абзаци 4-7 підпункту «е» пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

41. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

42. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН в справах біженців, видання 1992 року

Пункти 45, 66. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

43. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04

Пункт п`ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

44. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

45. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що існують загальновідомі офіційні документи та повідомлення ЗМІ, які підтверджують військовий конфлікт та що відповідач не надав належної оцінки тому, що на час звернення позивача за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з`ясував характер об`єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров`ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

46. За таких обставин, оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

47. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

48. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.

49. Згідно частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

51. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 820/68/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов