Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 826/1239/17

касаційне провадження № К/9901/69153/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2018 (суддя Арсірій Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., суддя - Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 № 21406-1305.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначила про протиправність прийнятого рішення, вважає визначену контролюючим органом суму земельного податку безпідставною, оскільки вона не являється користувачем цієї земельної ділянки.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18.05.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 06.09.2016 №21406-1305.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов`язання зі сплати земельного податку, оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач являється власником/користувачем спірної земельної ділянки.

Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, частин 1, 2 статті 7, частин 1, 4 статті 9, статей 72, 73, частини 1 статті 94, статей 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами не надано належну оцінку обставинам справи, зокрема тому, що позивач є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, і тому він повинен сплачувати земельний податок за таку земельну ділянку, що свідчить про правомірність прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.04.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив розгляд справи на у попередньому судовому засіданні на 30.04.2024.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що контролюючим органом 06.09.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») №21406-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 42509,24 грн.

За наслідками адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Також, судами було встановлено, що позивач є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 207,8 кв. м., що підтверджується копією договору дарування від 07.05.2015 № 500.

Згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 05.09.2016 №057029-057/Л-2269-9349, за позивачем не зареєстровано та не обліковується жодна земельна ділянка на території міста Києва, а земельна ділянка площею 2,9316 га (кадастровий номер 8 000 000 000:69:119:0006) за адресою вул. Борщагівська, 193-195/43 , вул. Гарматна, 45-57, вул. Ніжинська , 10/2, 26 у Солом`янському районі м. Києва надана у постійне користування Національного авіаційного університету для експлуатації та обслуговування гуртожитків, житлових будинків та господарських споруд (державний акт на право постійного користування землею від 25.09.2002).

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 ЗК України та 377 Цивільного кодексу України.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Наведені положення чітко встановлюють, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. В свою чергу, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Позивач, як зазначалось раніше, є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 207,8 кв.м., що підтверджується копією договору дарування від 07.05.2015 №500.

Судами також встановлено, що земельна ділянка площею 2,9316 га (кадастровий номер 8 000 000 000:69:119:0006) за адресою вул. Борщагівська, 193-195/43 , вул. Гарматна , 45-57, вул. Ніжинська, 10/2 , 26 у Солом`янському районі м. Києва надана у постійне користування Національному авіаційному університету для експлуатації та обслуговування гуртожитків, житлових будинків, господарських споруд (державний акт на право постійного користування землею від 25.09.2002). Згідно даних міського земельного кадастру за ОСОБА_1 не зареєстрована та не обліковується жодна земельна ділянка на території м. Києва, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 05.09.2016 №057029-057/Л-2269-9349.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визначення позивачу грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за 2016 рік.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 52 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко