Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.12.2020 року у справі №640/6399/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа №640/6399/20

адміністративне провадження № К/9901/31800/20

Верховний Суд у складі колеги суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - КалашніковоїО. В.,

суддів: Білак М. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 11 лютого 2020 року №607/к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Земляної Г. В., суддів: Мєзєнцева Є. І., Парінова А. Б. )

І.

СУТЬ СПОРУ

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст, Міністерство), в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ Мінюсту від 11 лютого 2020 року №607/к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства;

-поновити позивача на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про незаконність свого звільнення, оскільки разом із попередженням про наступне вивільнення відповідач повинен був запропонувати йому усі вакантні посади, які з'явились протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Проте, посади, які пропонувались ОСОБА_1, не відносяться до керівних посад (посад категорії Б), у той час коли в Міністерстві були наявні й інші вакантні посади, які є рівнозначними щодо посади, з якої його було звільнено з припиненням державної служби, але позивачу запропоновані не були одночасно з попередженням.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. ОСОБА_1 з 08 лютого 2018 року працював на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України, що підтверджується наказом Мін'юсту від 07 лютого 2018 року №423/к "Про переведення".

3. У зв'язку зі зміною структури апарату Мін'юсту та внесенням змін до штатного розпису апарату, позивачу 10 грудня 2019 року вручено попередження про майбутнє звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року N889-VIII "Про державну службу" (далі - ~law50~).

4. Разом із попередженням позивачу було надано перелік вакантних посад в апараті Мін'юсту станом на 10 грудня 2019 року, а саме:

- головного спеціаліста Відділу з питань діяльності органів виконавчої влади та правового забезпечення адміністративної процедури Управління конституційного та адміністративного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу з питань діяльності місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та адміністративно - територіального устрою Управління конституційного та адміністративного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу конституційного права та державного будівництва Управління конституційного та адміністративного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу правового забезпечення державного управління Управління конституційного та адміністративного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу з питань гуманітарного законодавства Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу з питань законодавства про інформацію Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;

- головного спеціаліста Відділу з правового регулювання публічних закупівель Управління фінансового законодавства;

- головного спеціаліста Відділу податкового законодавства Управління фінансового законодавства;

- провідного спеціаліста Відділу бюджетного законодавства Управління фінансового законодавства;

- головного спеціаліста Відділу зовнішньоекономічного законодавства Управління фінансового законодавства;

- головного спеціаліста Відділу цін і ціноутворення Управління фінансового законодавства;

- головного спеціаліста Відділу цивільного права Управління цивільного та комерційного права;

- головного спеціаліста Відділу сімейного та житлового права Управління цивільного та комерційного права;

- головного спеціаліста Відділу комерційного права Управління цивільного та комерційного права;

- головного спеціаліста Відділу транспортного права та містобудування Управління цивільного та комерційного права;

- головного спеціаліста Відділу стратегічного права та захисту прав споживачів Управління цивільного та комерційного права;

- головного спеціаліста Відділу аграрного та земельного права Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;

- головного спеціаліста Відділу законодавства з питань використання природних ресурсів Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;

- головного спеціаліста Відділу цивільного захисту, використання ядерної енергії та охорони довкілля Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;

- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;

- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації актів цивільного стану Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;

- головного спеціаліста Відділу з питань забезпечення обтяжень рухомого майна Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;

- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;

- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом центрального апарату та статистичної роботи Управління персоналу;

- головного спеціаліста Відділу організації добору персоналу Управління персоналу;

- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу;

- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом державних підприємств та установ юстиції Управління персоналу;

- головного спеціаліста Відділу професійної підготовки персоналу Управління персоналу;

- головного спеціаліста Відділу планування та фінансування видатків органів виконавчої влади Управління планування та фінансування видатків органів та установ юстиції;

- головного спеціаліста Відділу планування та фінансування видатків інших бюджетних програм Управління планування та фінансування видатків органів та установ юстиції;

- головного спеціаліста Відділу бухгалтерського обліку центрального апарату Управління бухгалтерського обліку та звітності;

- головного спеціаліста Відділу оплати праці працівників апарату Управління бухгалтерського обліку та звітності;

- головного спеціаліста Відділу консолідованої звітності Управління бухгалтерського обліку та звітності;

- головного спеціаліста Відділу планово - фінансової діяльності Управління планово - фінансової діяльності і соціально - трудових відносин кримінально - виконавчої служби та пробації;

- головного спеціаліста Відділу соціально - трудових відносин Управління планово - фінансової діяльності і соціально - трудових відносин кримінально - виконавчої служби та пробації;

- головного спеціаліста Відділу управління якістю і методологічного забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту;

- головного спеціаліста Відділу аудиту діяльності органів та установ у системі кримінально - виконавчої служби та пробації Управління внутрішнього аудиту;

- головного спеціаліста Відділу аудиту апарату Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь юстиції, навчальних закладів та державних установ, що належать до сфери управління Мін'юсту Управління внутрішнього аудиту;

- головного спеціаліста Відділу планування діяльності з внутрішнього аудиту, моніторингу та звітування Управління внутрішнього аудиту;

- головного спеціаліста Відділу державних закупівель Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами;

- головного спеціаліста Відділу договірної роботи Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами;

- головного спеціаліста Відділу організації та аналізу фінансово - економічної діяльності підприємств Державної кримінально - виконавчої служби України Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами.

5. ОСОБА_1 не надав згоди на переведення ні на одну із запропонованих посад, на його думку, вказані посади не відповідають його освіті, кваліфікації, спеціалізації та досвіду роботи.

6. Наказом Міністерства від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 лютого 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до ~law51~.

7. Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

9. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у трудових відносинах з позивачем Мін'юст діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства. ОСОБА_1 не пропонувались усі наявні посади, оскільки деякі з них, враховуючи керівні, є конкурсними, а тому не могли пропонуватись шляхом переведення з однієї посади на іншу в попередженні про вивільнення.

10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

10.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення" ОСОБА_1 з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12 лютого 2020 року.

10.2. Поновлено позивача на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства.

10.3. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2020 року по 18 листопад 2020 року в розмірі 526204 (п'ятсот двадцять шість тисяч двісті чотири) гривні 85 копійок з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів.

11. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду (постанова від 25 січня 2019 року у справі №826/3806/17, від 19 березня 2020 року у справі №804/1542/16, від 18 червня 2020 року у справі 3826/25065/15), вказав, що відповідачем, в супереч вимогам законодавства, не дотримано порядку звільнення, оскільки не було запропоновано позивачу усіх вакантних посад та не враховано його досвід, що суперечить вимогам законодавства. Суд апеляційної інстанції наголосив, що зміни, які внесені 02 лютого 2020 року в Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не передбачають запропонування державному службовцю усіх вакантних посад при попередженні про звільнення, проте у даній справі попередження винесено 10 грудня 2019 року, а тому подальші зміни в законодавстві не слід застосовувати до спірних правовідносин.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

12. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2020 року.

13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України: не врахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 лютого 2019 року у справі №359/8899/17 щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України, які стосуються обов'язку роботодавця одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації до посад, на які встановлюється конкурсна процедура; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ~law52~ в редакції від 25 вересня 2020 року.

14. У касаційній скарзі вказано про відсутність у відповідача як у роботодавця обов'язку пропонувати посади за процедурою припинення державної служби, в редакції ~law53~, яка діяла на момент звільнення позивача.

15. Представник Міністерства зазначив, що ~law54~ застосована судом апеляційної інстанції у нечинній редакції. Підстава, за якою звільнено позивача (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) з'явилась після внесення змін до ~law55~ Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі -~law57~), який набрав чинності з 25 вересня 2019 року. Вказана підстава припинення державної служби передбачена виключно спеціальною нормою ~law58~ та відрізняється від тих підстав розірвання трудового договору за ініціативою власника, які передбачені у пункті 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і в якому дійсно йдеться про скорочення чисельності (зменшення кількості працівників та скорочення штату). Після внесених змін із ~law59~ виключено приписи про те, що на припинення державної служби поширюється законодавство про працю та про те, що звільнення у випадку скорочення, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

16. У скарзі наголошено на дискреційних повноваженнях Мін'юсту самостійно організовувати свою діяльність, здійснювати на власний розсуд добір персоналу, в тому числі шляхом оголошення конкурсу на вакантні посади. Метою проведення конкурсу на зайняття посади державної служби є добір осіб, здатних професійно виконувати професійні обов'язки, про що зазначено у ~law60~. Саме по собі попередження про можливе майбутнє звільнення не обмежує жодних прав державного службовця, в тому числі не обмежує права скористатись конкурсною пропозицією.

17. На думку скаржника, відсутність порушеного права на працю ОСОБА_1 підтверджується наданням йому разом із попередженням про можливе звільнення пропозицій 43 вакантних посад в центральному апараті Мін'юсту. Тобто відповідачем реалізовано право пропонувати вакантні посади за відсутності такого обов'язку.

18. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просив відмовити у задоволенні скарги, залишивши постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року без змін.

19. У відзиві зазначено, що із системного аналізу статті 49-2 КЗпП України вбачається, що процес звільнення працівників (в тому числі і державних службовців) розпочинається з моменту появи обставин, які є підставою для звільнення і до фактичного видання наказу, трудової книжки та здійснення повного розрахунку зі звільненим працівником. Підставою для його звільнення стало затвердження нового штатного розпису апарату Мін'юсту, за наслідком чого в порядку статті 49-2 КЗпП України 10 грудня 2019 року було вручено попередження про майбутнє звільнення. А тому, на думку позивача, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми статті 49-2 КЗпП України, які діяли на момент вручення попередження про звільнення. Вказана правова норма на момент звільнення позивача містила обов'язкову вимогу пропозиції іншої роботи (усіх наявних вакансій).

20. ОСОБА_1 наголосив, що постанова Верховного суду від 20 лютого 2019 року у справі №359/8899/17, на правові висновки якої посилається скаржник, не є судовим рішенням у подібних правовідносинах, оскільки підстава позову, встановлені фактичні обставини, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у вказаній справі є різними.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

21. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

22. Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

23. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

24. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - ~law63~). Дія ~law64~ поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (~law65~).

25. ~law66~ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються ~law67~, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих ~law68~.

26. ~law69~ (у редакції ~law70~) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.

27. Згідно з ~law71~ (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець

28. Відповідно до ~law72~ державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.

29. Згідно із ~law73~ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

30. За змістом абзацу третього ~law74~ державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

31. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

32. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

33. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

34. Згідно з частиною 5 статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - ~law76~), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частиною 5 статті 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

35. Частинами 1 -3 статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

36. За змістом частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37.08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).

38. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.

39. Міністерство подало до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у листопаді 2020 року.

40. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.

41. Частинами 1 -3 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені Частинами 1 -3 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

42. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваного судового рішення буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

43. Предметом спору у даній справі є звільнення державного службовця відповідно до ~law81~ (у зв'язку із скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису держаного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців).

44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 грудня 2019 року позивача попереджено про наступне звільнення, а 12 лютого 2021 року - звільнено.

45. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, Міністерство наголосило, що до спірних правовідносин норми КЗпП України застосуванню не підлягають, внаслідок внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" до ~law83~.

46. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, застосував до спірних правовідносин норми КЗпП України і дійшов висновку про не дотримання роботодавцем процедури звільнення державного службовця, оскільки працівнику не запропоновано усі вакантні посади та не враховано його досвід.

47. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

48. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює ~law84~.

49. ~law85~ визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.

50. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у ~law86~.

51. До прийняття Закону України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (набрав законної сили 25 вересня 2019 року) ~law88~ передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

52. При цьому ~law89~ у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

53. ~law90~, що набрав чинності з 25 вересня 2019 року та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до ~law91~ були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 11 частини першої).

54. ~law92~ були також виключені положення абзаців першого і другого ~law93~, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

55. Так, за приписами ~law94~ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються ~law95~, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих ~law96~.

56. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

57. За змістом частини 1 статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

58. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

59. ~law97~ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень статтю 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

60. У свою чергу ретроспективний аналіз положень ~law98~ дає підстави для висновку, що ~law99~ до набрання чинності ~law100~ (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

61. Після внесених ~law101~ змін до ~law102~ підстава звільнення державних службовців, раніше визначена ~law103~ містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п'ята).

62. Таким чином, не можна вважати, що ~law104~ у редакції ~law105~ визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень ~law106~ свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов'язаних із звільненням державних службовців у випадку скорочення посади без скорочення штату.

63. При цьому виключення зі ~law107~ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі ~law108~ та неврегульованість ~law109~ відповідних правовідносин.

64. Водночас приписи частини 5 статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

65. Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії ~law110~ у редакції ~law111~, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року №440-IX (набрав законної сили 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року №1285-IX (набрав чинності з 03 березня 2021 року), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі ~law112~, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

66. Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

67. Ці позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).

68. Отже, враховуючи відсутність на момент виникнення спірних правовідносин у спеціальному законі норм, які б регулювали особливості вивільнення державних службовців у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, не зважаючи на виключення зі ~law113~ бланкетної норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1,1-1 частини першої цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України.

69. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20.

70. Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду та час виникнення спірних правовідносин, суд в оскаржуваному рішенні дійшов мотивованого висновку, що при скороченні посади, внаслідок зміни штату, Міністерство юстиції України було зобов'язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо пропонування усіх вакантних посад, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

71. Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Мін'юсту від 05 квітня 2019 року №912/к "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України" затверджено структур апарату Міністерства штатною чисельністю 1227 посад. Відповідно до зазначеного наказу в структурі Мінюсту функціонував Департамент з питань судової роботи та банкрутства з чисельністю 71 посада.

72.07 листопада 2019 року Міністерством прийнято наказ №3252/к "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України", яким затверджено структур апарату Мінюсту штатною чисельністю 1227 посад. Згідно із цим наказом у структурі апарату Міністерства функціонують, зокрема, Департамент судової роботи зі штатною чисельністю 61 посада, та Департамент з питань банкрутства зі штатною чисельністю 23 посади.

73. Отже, Департамент з питань судової роботи та банкрутства було поділено на два окремих департамента, при цьому штатну чисельність посад зменшено не було.

74. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача 10 грудня 2019 року було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано низку посад, однак позивач не погодився на переведення, оскільки ці посади не відповідали його освіті, кваліфікації, спеціалізації, досвіду роботи.

75. Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на час попередження позивача про наступне звільнення були наявні інші, окрім запропонованих, посади, які відповідали освіті, кваліфікаційному рівню та досвіду роботи позивача. Так, згідно з наказом Мін'юсту від 09 грудня 2019 року №3616/к оголошено конкурс на зайняття посад державної служби категорії "Б " і "В" апарату Мін'юсту:

1) директора Департаменту з питань судової роботи;

2) директора Департаменту з питань банкрутства;

3) директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя;

4) заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно - управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя;

5) заступника директора департаменту - начальника відділу організації роботи Центральної експертно - кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції Департаменту експертного забезпечення правосуддя;

6) начальника Управління внутрішнього аудиту та інші посади, в кількості 19 штук.

76. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено та документально не спростовано, що у новостворених Департаментах з питань судової роботи та з питань банкрутства, який раніше об'єднувався в один департамент, відсутня посаду, яку міг обіймати позивач.

77. Є необґрунтованими доводи Міністерства щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правовий висновок, викладений в постанові від 20 лютого 2019 року Касаційного Цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №359/8899/17, оскільки відносини у цих справах не є подібними. У справі №359/8899/17 предметом розгляду було звільнення працівника, який не перебував на державній службі, тому питання щодо застосування норм спеціального закону чи норм КЗпП України судом касаційної інстанції не вирішувалось.

78. Відповідно до частин 1 , 3 , 4 статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1 , 3 , 4 статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

79. Верховний Суд наголошує, що хоча суд апеляційної інстанцій і дійшов до правомірного висновку про порушення Міністерством процедури звільнення позивача, однак застосував при цьому статтю 87 Закону N889-VIII в редакції, що не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Спірні правовідносини виникли 10 грудня 2019 року, а тому стаття 87 Закону N889-VIII підлягала застосуванню в редакції Закону України від 19 вересня 2019 року N117-IX.

80. Окрім того, згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

81. Колегія суддів наголошує, що при застосуванні висновків Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій повинні орієнтуватись на подібність спірних правовідносин із правовідносинами, відносно яких викладені такі висновки.

82. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд наголошує на безпідставності застосування апеляційною інстанцією висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 січня 2019 року у справі №826/3806/17, від 19 березня 2020 року у справі №804/1542/16, від 18 червня 2020 року у справі №826/25065/15, оскільки правовідносини, які виникли в цих справах, не є подібними до спірних правовідносин. У вказаних справах правовідносини виникли у 2016,2015 роках, тобто до прийняття Закону від 19 вересня 2019 року N117-IX, яким, зокрема, внесено зміни до Закону N889-VIII.

83. За таких обставин, оскільки суд апеляційної інстанції правильно вирішив справу по суті позовних вимог, проте із неправильним застосуванням норм матеріального права та із порушенням вимоги статті 242 КАС України, застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду не у подібних відносинах, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідно до вимог статті 351 КАС України, підлягає зміні в частині мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, задовольняючи позовні вимоги, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

VII СУДОВІ ВИТРАТИ

84. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №640/6399/20, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №640/6399/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Калашнікова

М. В. Білак

Н. М. Мартинюк