Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 820/2887/17

адміністративне провадження № К/9901/42910/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Гриціва М.І., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р. у справі за його позовом до Харківського міського центру зайнятості, третя особа - Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною бездіяльності,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням зміни позовних вимог), в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо сприяння його зайнятості під час прийому 27.06.2017р.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що під час здійснення прийому 27.06.2017р. відповідач ухилився від виконання обов'язків, покладених на нього Законом України «Про зайнятість населення», не провів прогнозування потреби у фахівцях та кадрах на ринку праці, не сформував державне замовлення на підготовку фахівців з урахуванням потреб ринку, не сприяв у підборі підходящої роботи, не організував його підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з урахуванням поточної і перспективної потреби ринку, не провів його професійну орієнтацію відповідно до його медичних показань, не запропонував змінити професію чи кваліфікацію шляхом проведення професійного навчання, до пошуку роботи поставився формально, приховав інформацію про вакантну посаду юрисконсульта у Харківському міському центрі зайнятості, яка у травні 2017 року була закрита. Вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що призвели до його довготривалого безробіття.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2017р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р., в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно та неповно досліджено докази у справі, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про зайнятість населення», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, зокрема, є сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення.

Згідно частини 1 статті 44 цього Закону зареєстровані безробітні мають право, зокрема, на безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов'язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

Частиною другою статті 44 цього Закону передбачено, що зареєстровані безробітні зобов'язані, зокрема, самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про зайнятість населення» підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.

Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Відповідно до абзацу 3 пункту 22 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. №198, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, підходящою не може бути робота у разі, коли умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою.

В ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має повну вищу освіту за спеціальністю «соціологія», здобув кваліфікацію соціолога, а також має базову вищу освіту за напрямом підготовки «право», здобув кваліфікацію бакалавр права.

Згідно медичної довідки Комунального закладу з оборони здоров'я «Харківська міська поліклініка № 20» від 30.01.2015р. №265 за висновком лікарсько-кваліфікаційної комісії позивачу рекомендована праця, не пов'язана з підняттям вантажу більше 5 кг, психоемоційними перевантаженнями, тривалим перебуванням на ногах та переохолодженням.

Судами встановлено, що позивач неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості, як безробітний, з 2002 - 2003 рр., 2004р., 2006 - 2014 рр., і на час розгляду справи зареєстрований у Харківському міському центрі зайнятості, як такий, що шукає роботу.

У 2014 році позивачу припинено реєстрацію в центрі зайнятості у зв'язку із відмовою від двох пропозицій підходящої роботи.

Наказом Харківського міського центру зайнятості від 25.11.2014р. № НТ 141125 позивачу поновлено статус безробітного та на підставі пунктів 4, 5 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» відмовлено в призначенні допомоги по безробіттю.

27.09.2016р. позивач звернувся до Харківського міського центру зайнятості із заявою про сприяння у працевлаштуванні, де був зареєстрований, як такий що шукає роботу, з відкриттям персональної картки № 203916092700052.

Наказом Харківського міського центру зайнятості від 27.09.2016р. позивачу наданий статус безробітного з 27.09.2016р. та відповідно до п.п. 2, 4 ст. 22, п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.7., 2.9 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016р. по 28.09.2017р. у розмірі, встановленому законодавством.

Судами встановлено, що відповідачем постійно здійснювались консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.

Під час чергового прийому позивача у центрі зайнятості 27.06.2017р. провідним спеціалістом повідомлено про відсутність підходящої роботи та додатково ознайомлено із вакансіями на громадські і тимчасові роботи.

Вважаючи, що відповідачем під час прийому 27.06.2017р. не здійснено визначених законом дій щодо сприяння у його працевлаштуванні, які полягають у встановленні професій, які для нього є підходящою роботою та пошуку роботи без урахування його стану здоров'я, освіти, стажу і досвіду під час прийому, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо встановлення професій, з урахуванням особливостей освіти, здоров'я та інших умов для позивача. В свою чергу згідно висновку лікарської комісії необхідною умовою для можливості праці позивачем на відповідній професії є вказівка характеристики умов праці саме роботодавцем, а відтак вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою відповідача, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що в свою чергу несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.

Суди дійшли висновку про те, що позивачем, в порушення вимог закону, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було допущено протиправні дії або бездіяльність і порушено права, свободи та інтереси позивача.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду судами встановлено, що під час прийому позивача відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про зайнятість населення» щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою для позивача за станом здоров'я, освітою, тощо, бездіяльність щодо сприяння у працевлаштуванні позивача з боку відповідача встановлено не було, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, в ході розгляду справи судами встановлено, що за час перебування на обліку у відповідача позивачу надавався комплекс послуг, спрямованих на його працевлаштування, в тому числі щодо навчання та професійної орієнтації, а невжиття таких заходів саме 27.06.2017р. не може свідчити про бездіяльність з боку відповідача.

Посилання позивача на те, що відповідачем приховано вакантну посаду провідного юрисконсульта у Харківському міському центрі зайнятості також є необгрунтованими та безпідставними, оскільки позивач мав освітньо-кваліфікаційний рівень юрист бакалавр, при цьому відповідно до вимог роботодавця освітній рівень особи мав бути не нижче вищої освіти освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр, спеціаліст, при автоматичному пошуку за критеріями підходящої для позивача роботи ця посада не визначилась, а тому провідним фахівцем центру зайнятості ця посада для позивача не могла бути опрацьована у зв'язку із відсутністю її у інформаційно-довідковому секторі.

Крім того, у червні 2017 року вакансія провідного юрисконсульта у Харківському міському центрі зайнятості була закрита.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

М.І. Гриців

В.М. Кравчук