Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.04.2021 року у справі №640/28393/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 640/28393/20

адміністративне провадження № К/9901/12913/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: суддів - Губської О. А., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року (головуючий суддя - Клочкова Н. В. )

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року (головуючий суддя - Ключкович В. Ю., судді: Грибан І. О., Беспалов О. О.)

у справі №640/28393/20

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії внутрішніх справ

про визнання протиправним та скасування наказу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ №231 о/с від 12 грудня 2018 року, а також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 4 555 555,00 грн.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначити підстави, з яких вказаний строк було пропущено та надати належні та допустимі докази на підтвердження поважності пропущення такого строку.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року, причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у заяві ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнано неповажними; позовну заяву повернуто позивачу.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

6. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

7. Повертаючи позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суперечать висновкам Верховного Суду, а тому підлягають скасуванню.

9. Зокрема, скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16 вересня 2019 року у справі №815/4508/15, відповідно до якого звернення до суду з вимогою про стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не обмежується будь-яким строком, оскільки на неї поширюється положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

10. Серед іншого позивач зазначив, що разом із заявою про поновлення строків звернення до адміністративного суду подав оновлену позовну заяву, в якій розширив позовні вимоги та просив суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду;

- визнати незаконним та скасувати наказ №231 о/с від 12 грудня 2018 року;

- зобов'язати видати наказ про поновлення відповідно до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №824/61/16-а від 07 червня 2016 року;

- розрахувати оплату вимушеного прогулу при затримці виконання відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №824/61/16-а про поновлення на роботі з 08 червня 2016 року по теперішній час з урахуванням наказу №260.

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 4 555 555,00 грн.

11. Однак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визнав неповажними підстави пропуску строку звернення до суду та повернув позовну заяву.

12. Окрім зазначеного, скаржник посилається на невиконання відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі №824/61/16-а про поновлення його на займаній посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11 635,47 грн. Відповідач систематично ухиляється від виконання судового рішення під різними приводами.

13. Натомість відповідач 12 грудня 2018 року видав наказ № 231 о/с за неіснуючої підстави, оскільки рішення на яке посилається в наказі відповідач, не стосується факту поновлення.

14. Уважає, що його позовні вимоги стосуються питань оплати праці, а тому відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України звернення до суду з такою вимогою не обмежується будь-яким строком.

15. На думку скаржника, про строки в даному аспекті взагалі говорити недоречно, оскільки відповідач з 07 червня 2016 року не виконав постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду та не поновив його на посаді.

16. Також уважає, що суди попередніх інстанцій позбавили його права на оскарження незаконного наказу.

17. Зазначає, що розрахувати оплату вимушеного прогулу при затримці виконання відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі №824/61/16-а про поновлення на роботі з 08 червня 2016 року по теперішній час з урахуванням наказу №260 повинні були здійснити суди, однак цього не зробили.

18. Невиконання рішення суду, недопущення до роботи, невиплата середнього заробітку на виконання рішення суду, відсутність розрахунків оплати вимушеного прогулу при затримці виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі №824/61/16-а, відсутність легітимного наказу про поновлення на посаді, на думку скаржника, є підставами для відкриття провадження у цій справі відповідно до загальної практики Верховного Суду та Конституційного Суду України.

19. Серед іншого, скаржник зазначає, що апеляційний суд відмовив йому в особистій участі в режимі відеоконференції з підстав ненадання доказів направлення відповідачу копії заяви про її проведення, що, на думку позивача, суперечить статті 195 КАС України. При цьому, представник відповідача подав пояснення замість відзиву, які прийняті апеляційним судом як відзив, який йому не направлявся. Посилаючись на вказані обставини, позивач вважає, що апеляційний суд порушив його процесуальні права, а саме рівність учасників процесу.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

21. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині 2 статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

22. У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про поновлення на роботі, а також стягнення моральної шкоди. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

23. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

24. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

25. На підставі частин 1 , 2 та 5 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частин 1 , 2 та 5 статті 122 КАС України або іншими законами.

26. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

28. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

29. На підставі частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

30. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

31. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

32. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

33. Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

35. Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

36. При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).

37. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, встановив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що про існування оскаржуваного наказу про поновлення на роботі позивач дізнався 23 січня 2019 року. З вказаною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 13 листопада 2020 року. При цьому, позивач ніяк не обґрунтовує поважність причин пропуску строку, а саме що заважало йому звернутись до суду на початку 2019 року щодо оскарження вказаного наказу, зважаючи на той факт, що дана категорія справ має встановлений спеціальний місячний строк щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

38. На виконання вимог цієї ухвали позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач посилається на те, що він дізнався про порушення своїх прав після отримання відмови у розгляді його касаційної скарги 28 жовтня 2020 року, у листопаді 2020 року позивачу випадково стало відомо що його права були порушені відповідачем.

39. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, разом із заявою про поновлення строків звернення до адміністративного суду, позивач подав оновлену позовну заяву, в якій розширив позовні вимоги та просив суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду;

- визнати незаконним та скасувати наказ №231 о/с від 12 грудня 2018 року;

- зобов'язати видати наказ про поновлення відповідно до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №824/61/16-а від 07 червня 2016 року;

- розрахувати оплату вимушеного прогулу при затримці виконання відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №824/61/16-а про поновлення на роботі з 08 червня 2016 року по теперішній час з урахуванням наказу №260.

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 4 555 555,00 грн.

40. Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду про визнання незаконним та скасування наказу про поновлення на роботі.

41. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ №231 о/с від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримав 23 січня 2019 року, про що сам зазначає в позовній заяві.

42. Однак, з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 11 листопада 2020 року (що підтверджується відправленням за ТТН 59000585192765).

43. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою позивач посилається, у тому числі, й на те, що він дізнався про порушення свого права починаючи з 20 серпня 2020 року, а саме в момент прийняття апеляційним судом рішення у справі №824/217/19-а, оскільки Сьомий апеляційний адміністративний суд відмовив у заяві ОСОБА_1 щодо виходу за межі позовних вимог та скасування наказу №231 о/с від 12 грудня 2018 року.

44. Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги такі доводи позивача, оскільки саме з 23 січня 2019 року (дата отримання позивачем оскаржуваного наказу №231 о/с від 12 грудня 2018 року) ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, отримавши копію такого наказу та ознайомившись з його змістом.

45. У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

46. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

47. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини 5 статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

48. За таких обставин, а також за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

49. Водночас безпідставним є твердження позивача, що розглядуваний спір є, насамперед, спором про стягнення заробітної плати, а тому до спірних правовідносин належить застосувати положення частини 2 статті 233 КЗпП України, оскільки в даному випадку вимоги щодо розрахунку оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі є лише похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №231 о/с від 12 грудня 2018 року про поновлення на посаді, а тому цей спір, як зазначалось, є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

50. З цих же підстав, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у справі №815/4508/15, а також у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, оскільки наведені у вказаних справах висновки стосуються застосування положень статті 233 КЗпП України при зверненні з вимогами щодо оплати праці, в той час як у справі, що розглядається вимоги стосуються проходження публічної служби.

51. Щодо доводів скаржника про порушення апеляційним судом його процесуальних прав, а саме принципу рівності учасників процесу перед законом і судом, то Верховний Суд зазначає таке.

52. Як вбачається з матеріалів справи підставою для відмови позивачу у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції було призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на підставі частини 2 статті 312 КАС України, відповідно до якої апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в частини 2 статті 312 КАС України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Тому твердження скаржника, що апеляційний суд відмовив йому в особистій участі в режимі відеоконференції з підстав ненадання доказів направлення відповідачу копії заяви про її проведення є необґрунтованими.

53. Крім того, відповідно до змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду, відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив, а тому посилання позивача про прийняття апеляційним судом пояснень відповідача замість відзиву не відповідають дійсності.

54. Таким чином, доводи скаржника про порушення апеляційним судом процесуальних прав, а саме принципу рівності учасників процесу перед законом і судом не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

55. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

56. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №640/28393/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

О. А. Губська

Ж. М. Мельник-Томенко