Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.05.2020 року у справі №812/1187/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2020 року

Київ

справа №812/1187/16

адміністративне провадження №К/9901/22962/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року (головуючий суддя - Борзаниця С.В.)

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (головуючий суддя - Блохін А.А., судді - Гаврищук Т.Г., Ястребова Л.В.)

у справі № 812/1187/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Луганській області

про визнання неправомірними, протиправними та незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - ГТУЮ у Луганській області, відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірними, протиправними та незаконними діяння Головного територіального управління юстиції у Луганській області при проведенні та за результатами проведення планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 з 12.09.2016 по 21.09.2016 за період з 11.06.2014 по 11.09.2016;

- визнати носії доказової інформації, створені Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області, за Довідкою про результати планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 21.09.2016 р. №23 та за Актом планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 30.09.2016 №24, і їх висновки такими, що не відповідають вимогам допустимості, як такі, що одержані незаконним шляхом та створеними внаслідок порушення Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 № 1284/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 липня 2013 р. за № 1113/23645, і які не відповідають вимогам законодавства;

-зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Луганській області в носіях доказової інформації за Довідкою про результати планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 21.09.2016 р. №23 і за Актом планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 30.09.2016 №24, в їх текстах виключити зазначення про встановлення порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 абзацу 14 частини 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діє з 19.01.2013) щодо відсутності підтверджуючих документів стосовно вжиття заходів по забезпеченню збереження майна банкрута - ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» по справі №12/1646 за період з березня 2015 по цей час, і його усунення арбітражним керуючим ОСОБА_1 , встановлення порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 абзацу 6 частини 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діє з 19.01.2013) щодо здійснення діяльності арбітражного керуючого заінтересованої особи відносно ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод», та і що це є виявлене грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень ліквідатора, яке є підставою для внесення до дисциплінарної комісії подання щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, а також встановлення порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1 частини 6 ст. 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діє з 19.01.2013) щодо ненадання доказів стосовно зупинення обігу акцій емітента, які підлягають обов`язковому зупиненню по справі №12/1646 про банкрутство ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів», й його усунення арбітражним керуючим ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Луганській області в носіях доказової інформації за Довідкою про результати планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 21.09.2016 р. №23 і за Актом планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 30.09.2016 №24, за їх текстами, зазначити, що арбітражний керуючий ОСОБА_1 , свідоцтво Мін`юсту України від 17.07.2013 №636, при виконанні повноважень ліквідатора ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» по справі про банкрутство №10/1106 та ліквідатора ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» по справі про банкрутство №12/1646, в період з 10.06.2014 по 11.09.2016 рок не допустив порушень у своєї діяльності та дотримувався вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншого законодавства з питань банкрутства та законодавства про оплату праці.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що відповідач в даному випадку допустив неправомірну бездіяльність, яка полягала в нез`ясуванні питання, що виникло під час перевірки, і яке безпосередньо пов`язане з перевіркою, неотриманні від позивача додаткових документів з виниклого під час перевірки питання, чи відібрання від нього відповідних пояснень, і в ненаданні позивачу використання прав, які надані йому за чинним законодавством при проведенні перевірки діяльності арбітражного керуючого. Відповідач неправильно та протиправно відображає в Довідці, що ліквідатор ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» включив грошові вимоги ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» до реєстру вимог кредиторів у сумі 292476,00 грн., у шосту чергу. Відповідач неправомірно зазначає в Акті планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 30.09.2016 №24, про те, що укладання позивачем договору від 14.03.2014 року в порушення абз.6 ч.1 ст. 1 Закону 2343-XII призвело до викрадення майна на загальну суму 292476,00 грн. Призвели до викрадання майна протиправні дії сторонніх осіб - військових ЗСУ, які наприкінці 2014 року без якого небудь погодження із зберігачем розташували на його території і в приміщеннях військову базу на період проведення АТО, та без згоди та погодження на те позивача. Виявлення крадіжки позивачем відбулося в період ротації військових ЗСУ та позивачем зразу ж були прийняті заходи - звернення до правоохоронних органів - в Сєвєродонецький МВ ГУ МВС України в Луганській області. Під час виконання повноважень ліквідатора ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» позивач, виконуючи повноваження щодо їх представництва, в силу Закону, і укладаючи правочин, за Договором про забезпечення збереження майнових активів від 15.03.2014 б/н щодо виконання заходів збереження майна першого діяв добросовісно, розумно, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, передусім, щодо відсутності у першого банкрута власних, придатних для зберігання майна приміщень, персоналу працівників, охорони, коштів та на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законодавством про банкрутство. Крім того, судових рішень, які набрали законної сили, з приводу визнання правочину неправомірним, з укладення договору про забезпечення збереження майнових активів, за договором від 15.03.2014 б/н, між ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів», в особі ліквідатора ОСОБА_1 та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» в особі ліквідатора ОСОБА_1 не існує в природі фізично. Також, відповідач не повідомив позивача, що в ході здійснення перевірки виникло питання щодо зупинення обігу акцій емітента ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів», що є неправомірною бездіяльністю суб`єктів владних повноважень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання неправомірними, протиправними та незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, при призначенні, проведенні планової виїзної перевірки діяльності позивача та складанні документів за результатами її проведення з боку відповідача не було допущено порушень прав позивача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог в повному обсязі. Так, судом першої інстанції встановлено, що акт №24 від 30.09.2016 є підставою для порушення дисциплінарного провадження щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, у зв`язку з чим ухвалою від 16 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі. Дії відповідача щодо проведення перевірки є правомірними, порушення закону у діяльності арбітражного керуючого виявлене, тому у відповідача були правові підстави для звернення до Дисциплінарної комісії з поданням щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення. Щодо доводів позивача стосовно порушень Порядку №1284/5, а саме проведення перевірки не за місцем знаходження контори (офісу арбітражного керуючого) та перевірки Договору про забезпечення зберігання майнових активів від 15.03.2014 б/н, то суди зазначили, що 12.09.2016 відповідач прибув у місце проведення перевірки за адресою: Луганська область м. Рубіжне, вул. Визволителів буд.75. Крім того, Порядком №1284/5 не передбачено знаходження комісії увесь час проведення перевірки за місцем знаходження офісу арбітражного керуючого. Договір про забезпечення зберігання майнових активів від 15.03.2014 б/н був чинним і на час проведення оскаржуваної перевірки, предметом якої ,зокрема, документи які підтверджують здійснення заходів щодо захисту майна боржника. Також суди вказали, що позивач, укладаючи від імені ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та від ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» договір про забезпечення збереження майнових активів від 14.03.2014, який діяв і в період, за який проводилася перевірка, допустив порушення положень пунктів 1 та 7-1 частини 2 статті 98 Закону № 2343- XII, оскільки діяв в умовах конфлікту інтересів, які сам створив. За відсутності визначення Законом № 2343- XII поняття «конфлікту інтересів», суд першої інстанції, з посиланням на приписи ч. 7 ст. 9 КАС України та положення ст. 2 Закону № 2343-XII застосував аналогію закону та використовує інший закон, який визначає поняття «конфлікту інтересів», а саме ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Висновок відповідача в акті перевірки від 30.09.2016 № 24 про наявність порушень з боку позивача положень Закону України № 2343- XII при укладенні та виконанні договору про забезпечення збереження майнових активів від 14.03.2014 відповідає фактичним даним та вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

03 березня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій адміністративну справу розглянуто поверхово, не з`ясовано чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, і взагалі не звернуто уваги на обґрунтування вимог позивачем; залишено без з`ясування якими доказами підтверджуються заперечення, і чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; при виборі до застосування правової норми не враховано викладених висновків Верховного Суду України і Європейського суду з прав людини, і застосовано до правовідносин сторін правову норму, яку не належало застосовувати, та застосовано припущення, замість встановлення фактичних обставин. Зокрема, скаржник стверджує, що відповідач не доводив правомірність своїх дій, не надавав ніяких заперечень, пояснень, а натомість суди, замість відповідача взяли на себе обов`язок доказування протиправності діянь суб`єкта владних повноважень. Позивач також зауважує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що він не оскаржує довідку та акт перевірки його діяльності, як рішення відповідача, а оспорює дії та бездіяльність відповідача при проведенні ним зазначеної перевірки на предмет недотримання її проведення. Скаржник зазначає і про порушення відповідачем низки приписів, визначених Порядком контролю за діяльністю арбітражних керуючих, а саме - терміну його повідомлення про проведення перевірки, місця її проведення. Крім того, відповідачем, в ході здійснення перевірки, виявлено порушення у вигляді невжиття позивачем заходів по забезпеченню збереження майна боржника - ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» за період, який не був охоплений планом проведення перевірки та не було витребувано документів з виявленого порушення, які наявні у позивача, не відібрано жодних пояснень. Скаржником зауважується про те, що зазначення відповідачем у Довідці та Акті порушення позивачем абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не може вважатися правомірним, оскільки дана правова норма не містить у своєму складі дії, не є нормою матеріального права, яку можливо порушити дією або бездіяльністю особи, а лише наводить значення відповідного терміну. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що він, як ліквідатор правомірно представляв інтереси юридичної особи, і укладав правочини від імені та в інтересах цього банкрута, якого він представляє в силу Закону, з іншою юридичною особою, представником якої він є також є в силу цього ж Закону, як ліквідатор, що відповідає нормам ч.3 ст. 238 ЦК України. До того, на думку скаржника, суди описуючи дане порушення, неправомірно вийшли за межі позовних вимог та встановили нове порушення позивача - дії останнього в умовах конфлікту інтересів, які сам собі створив.

Відповідачем відзиву чи заперечення на вказану касаційну скаргу не подані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

ОСОБА_1 здійснює діяльність арбітражного керуючого на підставі свідоцтва №636 виданого 17.07.2013 Міністерством юстиції України про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) (а.с.89).

Відповідно до Закону 2343-XII, Порядку № 1284/5 та згідно з планом - графіком перевірок, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2016 № 595/7 у період з 12 вересня 2016 року до 21 вересня 2016 року проведено перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 щодо додержання останнім вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншого законодавства з питань банкрутства та законодавства про оплату праці під час здійснення повноважень ліквідатора у справі № 10/110б про банкрутство ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» за період з 10.06.2014 по 11.09.2016, у справі № 12/164б про банкрутство ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» за період з 10.06.2014 по 11.09.2016 (том 1 а.с.21-23).

Листом від 29.08.2016 за вих. №5/26/3262 «Про проведення планової виїзної перевірки», надісланим Відповідачем 29.08.2016 (згідно поштового штемпелю на конверті) рекомендованою кореспонденцією №9340403035511 на адресу офісу Позивача направлено повідомлення про проведення перевірки.

В довідці про результати планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 21.09.2016 №23 комісією органу контролю встановлено порушення у діяльності позивача абз.14 ч.2 ст. 41 Закону 2343-XII щодо відсутності підтверджуючих документів стосовно вжиття заходів по забезпеченню збереження майна банкрута - ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» по справі №12/1646 за період з березня 2015 по цей час, тобто станом по день складання даної Довідки, яку складено 21.09.2016. Перевірку відповідач, як зазначено в вищезазначеному Посвідченні та згідно Повідомлення про проведення планової виїзної перевірки від 29.08.2016 №29, повинен був здійснювати тільки за період з 10.06.2014 по 11.09.2016.

У комісії в ході проведення перевірки діяльності позивача виникло додаткове питання стосовно вжиття заходів позивачем по забезпеченню збереження майна боржника - ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» по справі №12/1646 за період з березня 2015 по цей час, а саме: щодо відсутності надання позивачем відповідачу в перший день перевірки підтверджуючих документів про вжиття цих заходів.

21.09.2016 відповідачем складено довідку №23 «Про результати планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого», відповідно до якої зазначено, що перевіркою встановлено порушення законодавства, а саме, зокрема: абзацу 14 частини 2 статті 41 Закону 2343-XII щодо відсутності підтверджуючих документів стосовно вжиття заходів по забезпеченню збереження майна банкрута - ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» по справі №12/1646 за період з березня 2015 по цей час; абзацу 6 частини 1 статті 1 Закону 2343-XII щодо здійснення діяльності арбітражного керуючого - заінтересованої особи відносно ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод»; ч. 6 ст. 46 Закону 2343-XII щодо ненадання доказів стосовно зупинення обігу акцій емітента, які підлягають обов`язковому зупиненню по справі №12/1646 про банкрутство ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» (том 1 а. с. 35-46).

Визначено строк для надання позивачем пояснень, зауважень, заперечень до довідки, - до 28.09.2016 (том 1 а. с. 46).

26.09.2016 позивачем надано заперечення до Довідки від 21.09.2016 (а.с.47-52).

30.09.2016 відповідачем складено акт, за результатами планової виїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого № 24, у якому з урахуванням заперечень позивача, зазначено порушення абзацу 6 частини 1 статті 1 Закону 2343-XII щодо здійснення діяльності арбітражного керуючого - заінтересованої особи відносно ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» (том 1 а. с. 56-58) та є підстави для внесення до Дисциплінарної комісії подання щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення (том 1 а. с. 181-183).

15.03.2014 був укладений договір про забезпечення збереження майнових активів між ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод», де від обох підприємств представником визначений арбітражний керуючий ОСОБА_1 (том 1 а. с. 56-58). Листами від 05.02.2015 та від 04.02.2015 врегульовувалося питання щодо продовження дії вказаного договору (том 1 а. с. 56-58).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 71 частини 2 статті 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (далі-Закон № 2343-XII): Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний: вживати заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти суду про наявність такого конфлікту.

Абзац 6 частини 1 статті 1 Закону № 2343-XII: заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Частина 1 статті 106 Закону № 2343-XII: <…> Планові перевірки здійснюються за певний період не частіше одного разу на два роки за місцезнаходженням державного органу з питань банкрутства або суб`єкта, щодо якого арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) здійснює свої повноваження, або у приміщенні, де знаходиться контора (офіс) арбітражного керуючого, з обов`язковим повідомленням арбітражного керуючого про час і місце проведення перевірки. <…>

Пункт 2.7 розділу II Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 № 1284/5 (далі - Наказ № 1284/5): Орган контролю проводить перевірки за умови письмового повідомлення арбітражного керуючого про проведення перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня початку планової перевірки та не пізніше ніж за п`ять днів до дня початку позапланової перевірки з урахуванням особливостей, визначених у цьому Порядку. При обчисленні зазначених строків при повідомленні арбітражного керуючого про проведення перевірки повинен враховуватись час на перебіг поштової кореспонденції, установлений законодавством.

Пункт 2.10 розділу II Порядку № 1284/5: <…> Місцем проведення перевірки є:

місцезнаходження органу контролю (невиїзна перевірка);

контора (офіс) арбітражного керуючого або місцезнаходження суб`єкта чи його майна, щодо якого арбітражний керуючий здійснює свої повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора (виїзна перевірка).

Місце проведення перевірки визначається органом контролю у дорученні на проведення перевірки <…>.

Підпункт 6.6.3 пункту 6.6 розділу VI Порядку № 1284/5: У резолютивній частині акта перевірки комісією з урахуванням Довідки та пояснень, зауважень, заперечень і документів, наданих арбітражним керуючим, або усунених порушень, а також Висновку (у разі якщо територіальний орган з питань банкрутства було зобов`язано надіслати Довідку до Мін`юсту для проведення її аналізу) робиться висновок щодо наявності (відсутності) порушень законодавства з питань банкрутства в діяльності арбітражного керуючого.

У разі виявлення за результатами перевірки порушень у резолютивній частині акта перевірки зазначаються всі порушення з посиланням на конкретні структурні одиниці нормативно-правових актів. Довільне викладення або трактування вимог нормативно-правових актів не допускається. Порушення, усунені арбітражним керуючим до моменту складання акта перевірки, вважаються такими, що не вчинені, та в резолютивній частині акта перевірки не вказуються.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Стосовно доводів скаржника про недотримання відповідачем приписів законодавства в частині місця проведення перевірки, то Суд зауважує наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції 12.09.2016 відповідач прибув у місце проведення перевірки за адресою: Луганська область м. Рубіжне. Вул. Визволителів буд.75. Водночас, відповідач не перебував за цією адресою протягом усього періоду перевірки, що, на думку суду апеляційної інстанції, не є протиправним, оскільки обов`язок щодо знаходження контролюючого органу на місці проведення перевірки не передбачено приписами Порядку № 1284/5.

Аналізуючи приписи частини 1 статті 106 Закону № 2343-XII та пункту 2.10 розділу II Порядку № 1284/5, Суд зауважує, що місце проведення перевірки визначається в залежності від характеру та виду перевірки (виїзна чи невиїзна), закріплюється безпосередньо в дорученні на проведення перевірки та обов`язково повідомляється арбітражного керуючого.

Суд зазначає, що судом першої інстанції даний довід скаржника не був досліджений. Водночас, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про правомірність неперебування відповідача за місцем знаходження офісу позивача протягом усього періоду проведення перевірки, з огляду на відсутність такого обов`язку в Порядку № 1284/5, фактично не встановив дійсне місце проведення перевірки, яке зазначене у дорученні на проведення перевірки, не витребував та не дослідив вказаного доручення, а також не з`ясував, яке місце проведення перевірки було повідомлено відповідачем позивача, на виконання приписів частини 1 статті 106 Закону № 2343-XII.

Відтак, Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права в частині нез`ясування фактичних обставин у справі щодо дійсного місця проведення перевірки із дослідженням підтверджуючих документів.

Стосовно доводів позивача про недотримання відповідачем терміну повідомлення Скаржника про початок проведення перевірки, то Суд зауважує наступне.

Приписами пункту 2.7 розділу II Порядку № 1284/5 визначено, що орган контролю проводить перевірки за умови письмового повідомлення арбітражного керуючого про проведення перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня початку планової перевірки та не пізніше ніж за п`ять днів до дня початку позапланової перевірки з урахуванням особливостей, визначених у цьому Порядку. При обчисленні зазначених строків при повідомленні арбітражного керуючого про проведення перевірки повинен враховуватись час на перебіг поштової кореспонденції, установлений законодавством.

Відтак, з наведеної норми вбачається, що станом на початок проведення планової перевірки арбітражний керуючий повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за 10 днів до її початку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 29.08.2016 за вих. №5/26/3262 «Про проведення планової виїзної перевірки», надісланим Відповідачем 29.08.2016 (згідно поштового штемпелю на конверті) рекомендованою кореспонденцією №9340403035511 на адресу офісу Позивача, тобто за 14 календарних днів, з урахуванням терміну, встановленому наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 «Про затвердження термінів нормативів нормативних строків пересилання поштових відправлень».

Суди попередніх інстанцій, висновуючи про повідомлення позивача належним чином, водночас, залишили поза увагою подані скаржником докази у вигляді копій листа УДППЗ «Укрпошта», Журналу реєстрації вхідних документів та не надали їм правової оцінки.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права в частині недослідження зібраних доказів у справі, що є підставою для направлення справи на новий розгляд.

Щодо доводів скаржника стосовно відсутності порушення позивачем абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то Суд зазначає наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що, дійсно, відповідач неповно розкрив правову природу виявлених фактів щодо укладення договору від 15.03.2014, який був і є чинним в період, за який проводилася перевірка.

Водночас, суди вказали, що позивач, укладаючи від імені ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та від ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод» договір про забезпечення збереження майнових активів від 14.03.2014, який діяв і в період, за який проводилася перевірка, допустив порушення положень пунктів 1 та 7-1 частини 2 статті 98 Закону № 2343-XII, оскільки діяв в умовах конфлікту інтересів, які сам створив. За відсутності визначення Законом № 2343- XII поняття «конфлікту інтересів», суд першої інстанції, з посиланням на приписи ч. 7 ст. 9 КАС України та положення ст. 2 Закону № 2343-XII застосував аналогію закону та використовує інший закон, який визначає поняття «конфлікту інтересів», а саме ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

В рамках спірних правовідносин, Суд зауважує, що вжиття заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів є обов`язком арбітражного керуючого, визначений нормами пункту 71 частини 2 статті 98 Закону № 2343-XII, недотримання приписів якого може бути визначене окремим видом порушення при проведенні перевірки діяльності арбітражного керуючого контролюючим органом.

Суд зазначає, що недотримання приписів пункту 71 частини 2 статті 98 Закону № 2343-XII не ставилося у вину позивачу відповідачем при складанні Довідки та Акту. ГТУЮ у Луганській області зазначалося про порушення скаржником абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII щодо здійснення діяльності арбітражного керуючого - заінтересованої особи відносно ВАТ «Сєвєродонецький завод опорів» та ВАТ «Сєвєродонецький приладобудівний завод».

Відтак, суди попередніх інстанцій, підтримуючи висновки щодо правомірності дій відповідача, фактично не з`ясували, в чому полягало порушення позивачем приписів саме абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII, а не пункту 71 частини 2 статті 98 Закону № 2343-XII, порушення якого не встановлювалося відповідачем, а також не з`ясували чи мали місце обставини, на які посилається контролюючий орган, якими доказами вони підтверджені та наявність вини арбітражного керуючого у виявленому порушенні.

Наведене дає підстави стверджувати про невжиття судами належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи та наявність підстав для направлення даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Доводи скаржника стосовно ненадання відповідачем ніяких заперечень та пояснень, Суд відхиляє як необгрунтовані та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи заперечення на позовну заяву та заперечення на апеляційну скаргу, що подані відповідачем.

Крім цього, в контексті спірних правовідносин, Суд вважає за необхідне звернути увагу судів попередніх інстанцій на те, що результати перевірки можуть вплинути на права та обов`язки арбітражного керуючого після винесення на основі даних зазначених в довідці та акті перевірки розпорядження чи припису.

Слід зауважити, що контролюючий орган не позбавлений права викладати в довідці та акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі них, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних порушень.

Натомість, обов`язковою ознакою рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Висновки, викладені у довідці чи акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Проте, такі висновки можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки.

Тобто, вказані довідка та акт є лише засобом документування дій контролюючого органу, а предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів відповідних дій чи бездіяльності.

Суд підкреслює, що як встановлено зі змісту позовної заяви та пояснень позивача судами попередніх інстанцій, оскаржуючи дії відповідача щодо констатування виявлених порушень, позивач фактично не погоджується зі змістом довідки та акту, складених за наслідками перевірки, та висновками, викладеними в них.

Крім цього, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10.09.2013 №21-237а13 дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Відтак, довідка та акт складені в ході перевірки арбітражного керуючого ОСОБА_1 не є правовими документами, які встановлюють відповідальність позивача та, відповідно, не є рішеннями у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказане знаходить своє відображення в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №802/2171/17-а.

Таким чином, з огляду на викладене колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не забезпечено повне та всебічне з`ясування обставин у справі, не вжито усіх, визначених законом заходів щодо з`ясування дійсного місця проведення перевірки, в чому полягало порушення позивачем приписів саме абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII, а не пункту 71 частини 2 статті 98 Закону № 2343-XII, порушення якого не встановлювалося відповідачем, а також чи мали місце обставини, на які посилається контролюючий орган, якими доказами вони підтверджені та наявність вини арбітражного керуючого у виявленому порушенні

<…> Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд <…>.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на викладене, Суд зазначає, що вказані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, позаяк порушення допущені як судом першої, так і апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року - скасувати, а справу № 812/1187/16 направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова