Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 640/28341/21

адміністративне провадження № К/990/792/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Смоковича М.І., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №640/28341/21

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року, постановлену у складі головуючої судді Добрянської Я.І., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, ухвалену у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна позивачки при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №28103326;

- зобов`язати відповідача зняти арешт з усього нерухомого майна позивачки, реєстраційний номер обтяження якого №11512804.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, у відкритті провадження відмовлено з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

3. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення, дії та бездіяльність державного виконавця можуть бути предметом справи адміністративної юрисдикції, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такої особи.

4. Посилаючись на статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення мають оскаржуватися до суду, який видав виконавчий документ.

5. Як установили суди попередніх інстанцій, позивачка оскаржує бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту, накладеного у межах виконавчого провадження №28103326, яке було відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області.

6. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що контроль за виконанням вказаного виконавчого документа має здійснюватися Києво-Святошинським районним судом Київської області у межах механізму, передбаченого статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Уважаючи судове рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

8. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про неможливість розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

9. Як зазначає позивачка, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №815/7269/15 було сформовано правову позицію, відповідно до якої «Коли суд ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно, то є підстави стверджувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень. Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності».

10. Позивачка також зазначає, що бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, була предметом справи №817/928/17, під час розгляду якої судом касаційної інстанції у нього також не виникло сумнівів щодо її публічно-правової природи та підсудності адміністративному суду.

11. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

12. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 06 січня 2022 року. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Уханенку С.А.

13. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

14. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

16. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

17. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

18. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

19. Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

20. Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

IV. Позиція Верховного Суду

21. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

22. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

23. У межах цієї справи позивачка оскаржує бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту, накладеного у межах виконавчого провадження №28103326, яке було відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області.

24. З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства.

25. Суд відхиляє посилання позивачки на висновки Верховного Суду у справах №817/928/17 та №815/7269/15, адже вони не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

26. У справі №817/928/17 позивач оскаржував бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна, який був накладений у виконавчому провадженні, що відкрито на підставі виконавчого листа, виданого окружним адміністративним судом.

27. У справі №815/7269/15 Верховний Суд посилався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №826/14603/17.

28. При цьому обставини цієї справи та справи №826/14603/17 мають істотні відмінності.

29. Так, предметом справи №826/14603/17 була постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка була прийнята державним виконавцем у виконавчому провадженні, що було відкрито на підставі виконавчого листа, виданого місцевим господарським судом.

30. Позивачем у справі №826/14603/17 був банк, який не був стороною у господарській справі, за наслідками розгляду якої був виданий виконавчий документ. Водночас банк був іпотекодержателем майна, на яке оскаржуваною постановою був накладений арешт.

31. Свої вимоги банк мотивував тим, що майно боржника, на яке державним виконавцем було накладено арешт в інтересах іншої особи, є предметом іпотеки, у зв`язку з чим він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок арештованого майна.

32. Вирішуючи питання, до якої юрисдикції відноситься розгляд такого спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: «Після надходження на виконання наказу господарського суду державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

33. Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

34. Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

35. Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

36. За правової ситуації, описаної в касаційній скарзі ПАТ «ВТБ Банк», звернення останнього як юридичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до господарського суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав юридичної особи, не можна вважати зверненням до належного суду. Передусім така особа не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 1212 та частини першої статті 339 ГПК в редакції до і після 15 грудня 2017 року, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення державного виконавця до господарського суду».

37. Таким чином, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі №826/14603/17, застосовується у випадку оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця особою, яка не була учасником судового провадження і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні.

38. Як установлено судами попередніх інстанцій та випливає з касаційної скарги, позивачка є боржником у виконавчому провадженні №28103326, у межах якого було накладено оскаржуваний арешт, та була стороною у справі (відповідачем), за наслідками розгляду якої Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист №2-449.

39. З урахуванням викладеного, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №826/14603/17 не підлягають застосуванню до цієї справи, адже були зроблені за істотно інших обставин справи.

40. Отже, суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, предмет і підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

41. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

43. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

44. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

45. Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

46. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

47. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі №640/28341/21 залишити без змін.

48. Судові витрати не розподіляються.

49. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: М.І. Смокович

С.А. Уханенко