Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.04.2020 року у справі №420/3757/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №420/3757/19

адміністративне провадження №К/9901/2227/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №420/3757/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року (прийняте у складі - головуючий суддя Токмілова Л.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Шевчук О.А.; суддів - Бойка А.В., Федусика А.Г.) у справі №420/3757/19

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 112 від 13.06.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позову зазначає, що у травні 2019 року він звернувся до Управління з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні, проте відповідачем протиправно відмовлено в оформлені документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 112 від 13.06.2019 у відповідності з яким на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Позивач вважає, що Наказ Головного управління ДМС в Одеській області № 112 від 13.06.2019 є необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби він звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Встановлено, що позивач не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, а з особової справи №2019OD0100 встановлено, що позивач не був членом жодних політичних, релігійних, громадських або військових організацій, а на території Батьківщини у позивача не виникало жодних конфліктів з представниками антидержавних формувань.

5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи встановлено, що за захистом в Україні позивач звернувся лише в травні 2019 року, а прибув в України у 2008 році, тобто після 11 років проживання на території України, в тому числі 8 років нелегального перебування. Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо незацікавленості позивача в питанні найшвидшого отримання будь-якої форми захисту, а також те, що звернення позивача обумовлено пошуком кращого життя та бажанням отримати документ для легального перебування в Україні.

6. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що позивачем порушено приписиабзацу 1 ч. 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відповідно до яких особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких він не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаним біженцем в України або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до закінчення строку перебування на території України.

7. Судами також встановлено, що позивач оформив новий паспортний документ гр. Камерун в 2016 році. Згідно отриманих пояснень, відповідно додаткового протоколу співбесіди від 13.06.2019, в 2016 році у м. Києві позивачем було здійснено звернення до представників Посольства Камерун у м. Москва із відповідною заявою про отримання нового паспортного документу. Оформлення відбулось на підставі ксерокопії старого паспортного документу, фотокартки позивача та дактилоскопії. Зі слів особи, жодних проблем із оформленням нового паспортного документу у нього не виникало. Позивач чітко вказав, що оформлення нового паспортного документу було здійснено задля підтвердження громадянства дитини, що в подальшому надасть змогу позивачу легалізувати власне перебування на території України.

Таким чином, незважаючи на потребу в міжнародному захисті та висловлене побоювання повертатись на Батьківщину, спостерігається елемент усвідомленого продовження позивачем подальшого користування захистом своєї країни.

8. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при прийнятті рішення проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, що свідчить про обґрунтованість прийнятого наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

9. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 14.03.2018 по справі №820/1502/17, згідно якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

10. Також суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що інформація по країні походження не підтверджує наявність у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Камеруну, оскільки ні він, ані його родичі, не мають відношення до політичної, наукової або студентської спільноти Республіки Камерун, крім того позивач не має жодного відношення до вказаного ним конфлікту в заяві про звернення за захистом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. ОСОБА_1 17.01.2020 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

12. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наявність інформації про країну походження, не врахували, що позивач виїжджав із країни походження через побоювання за своє життя та здоров`я, та не підпадає під визначення, перелічені в п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-УІ, на який відповідач посилається, тобто у позивача наявні умови, зазначені п.13 ч. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-УІ, і саме тому заява позивача про звернення за захистом в Україні не може вважатися необгрунтованою.

14. Крім того, скаржник зазначив, що відповідачем не було надано відповідну оцінку фактам, які були повідомлені позивачем під час протоколів співбесід.

15. Також скаржник наголошує, що у випадку його повернення до країни походження, він може стати жертвою невибіркового насильства у ситуації внутрішнього збройного конфлікту, що підтверджується інформацією з країни походження, а тому відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-УІ відповідач не мав права приймати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Республіки Камерун, згідно паспортних документів позивача серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , місцем народження позивача зазначено - м. Дуала, яке належить до Прибережного регіону. Позивач останні 4 роки перед виїздом проживав у зазначеному місті. Позивачем додатково зазначено, що у м. Дуала проживає франкомовне населення, а він сам та його сім`я належить до франкомовного населення.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до Конституції Камеруну, офіційними та рівними по своєму значенню являються англійська та французька мови. Також, усі закони країни також публікуються відповідно на англійській та французькій мовах.

19. Також з особової справи №2019OD0100 вбачається, що позивач не був членом жодних політичних, релігійних, громадських або військових організацій. На території Батьківщини у позивача не виникало жодних конфліктів з представниками антидержавних формувань.

20. Позивач 10.11.2008 легально вибув з Республіки Камерун, після чого, ним було здійснено в`їзд на територію України авіасполученням Дуала (Камерун) - Лагос (Нігерія) - Стамбул (Туреччина) - Київ «Бориспіль» (Україна). В транзитних пунктах Лагос (Нігерія) та Стамбул (Туреччина) позивач перебував протягом 6 годин.

21. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу гр. Камеруну та оформленої студентської одноразової візи типу «О». Починаючи з 11.11.2008, позивач жодних виїздів за межі України не здійснював.

22. Після прибуття в Україну позивач вступив на факультет інформацій, радіоелектроніки та наносистем Вінницького національного технічного університету в листопаді 2008 року, де навчався протягом 2-х років. Навчання не закінчив у зв`язку з тим, що у сестри позивача, яка фінансувала його навчання, виникли фінансові труднощі.

23. Позивачем у 2016 році був оформлений новий паспортний документ гр. Камерун. Згідно отриманих пояснень, відповідно додаткового протоколу співбесіди від 13.06.2019, в 2016 році у м. Києві позивачем було здійснено звернення до представників Посольства Камерун у м. Москва із відповідною заявою про отримання нового паспортного документу. Оформлення відбулось на підставі ксерокопії старого паспортного документу, фотокартки позивача та дактилоскопії.

24. У травні 2019 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні.

25. Наказом відповідача № 112 від 13.06.2019 на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26. Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 13.06.2019 № 5/1-172, що отримано позивачем 19.06.2019.

27. Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

28. Ухвалою Верховного Cуду від 30.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №420/3757/19.

29. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2020 для розгляду справи № 420/3757/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

30. Ухвалою судді Верховного Суду дану від 27.04.2020 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)

31. Конституція України.

31.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

32.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

32.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

32.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

32.4. Згідно частини п`ятої статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

32.5. Відповідно до положень частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

32.6. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

32.7. За змістом частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

32.8. Згідно вимог частини четвертої статті 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

32.9. Відповідно до положень частин шостої та сьомої статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

33. Конвенція про статус біженців 1951 року.

33.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

34. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

34.1. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

34.2. Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

36. При цьому заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

37. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

38. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 2008 року перебував на території України, навчався протягом двох років у навчальному закладі, країну походження з 2008 року не відвідував. Позивач лише у травні 2019 року звернувся до із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що останній підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні. При цьому в матеріалах справи відсутнє підтвердження щодо існування будь-яких ризиків або загроз життю позивача у разі повернення до Республіки Камерун.

40. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.

41. Водночас, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні походження.

42. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не зазнавав переслідувань та насильства. Також позивач не був членом жодних політичних партій, не брав участь в політичних заходах та не зазнавав переслідувань та насильства за політичними переконаннями.

43.Таким чином, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

44. В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

45. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.

46. Крім того, позивач прибув на територію України легально та за час перебування в країні на законних підставах за захистом не звертався. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 14.03.2018 по справі №820/1502/17, згідно якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

47. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

48. З огляду на викладене, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства яке регулює вказану сферу правовідносин.

49. Доводи скаржника про те, що позивач виїжджав із країни походження через побоювання за своє життя та здоров`я, та не підпадає під визначення, перелічені в п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-УІ, а також те, що позивач може стати жертвою невибіркового насилля в країні походження колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи було досліджено судами першої та апеляційної інстанції та встановлено, що позивач добровільно покинув країну походження у 2008 році, а доводи заяви позивача про можливе переслідування в Республіці Камерун не підтверджено жодними доказами.

50. Враховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

51. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

52. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною є остаточною і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Жук А. В.

Мартинюк Н. М.

Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Верховного Суду