Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2018 року

Київ

справа №823/630/16

адміністративне провадження №К/9901/11807/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ Нацполіції) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 823/630/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Нацполіції про стягнення одноразової грошової допомоги та компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Нацполіції, у якому просив стягнути з відповідача:

- одноразову грошову допомогу у розмірі 59 850 грн;

- компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 21 687 грн 24 коп. з підстав, передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, а позовні вимоги задовольнив частково:

- стягнув з ГУ Нацполіції (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, 57, код ЄДРПОУ 40108667) на користь позивача (ІПН НОМЕР_1) одноразове грошове забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ у розмірі 59 850 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн;

- стягнув з відповідача (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, 57, код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47 121 (сорок сім тисяч сто двадцять одну) грн 33 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв'язку з чим стягнув з відповідача одноразове грошове забезпечення на користь позивача. При цьому, апеляційний суд також дійшов висновку щодо стягнення з ГУ Нацполіції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, останній подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати у цій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року.

Заперечень від ОСОБА_1 на касаційну скаргу ГУ Нацполіції не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що ні Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку територіальним органом Національної поліції) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також дане питання не врегульовано й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Крім того, у випадку наявності спору щодо належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у статті 117 КЗпП відшкодування у випадку вирішення спору на користь працівника.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо порушення відповідачем строків виплати одноразового грошового забезпечення при звільненні з органів Національної поліції через хворобу, оскільки, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, матеріалами справи не підтверджено проведення розрахунку з позивачем належних йому сум при звільненні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року у справі № 823/630/16 - залишити без змін.

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець