Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2018 року у справі №814/1209/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2020 року

Київ

справа №814/1209/16

адміністративне провадження №К/9901/29982/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Яковенко М.М.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.)

у справі №814/1209/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області

про зобов`язання вчинити певні дії.

І. Історія справи

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області (надалі також - «ТУ ДСА в Миколаївській області»), в якому просив нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищену на 50 відсотків заробітну плату за час перебування в районі проведення антитерористичної операції, а саме: з 5 листопада 2015 року до 17 грудня 2015 року, з 25 грудня 2015 року до 13 лютого 2016 року, з 18 лютого 2016 року до 4 березня 2016 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 липня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 липня 2016 року ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 липня 2016 року скасовано і прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ТУ ДСА у Миколаївській області вжити заходи для нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищеної на 50 відсотків заробітної плати за час перебування в районі проведення антитерористичної операції, а саме: з 5 листопада 2015 року до 17 грудня 2015 року, з 25 грудня 2015 року до 13 лютого 2016 року, з 18 лютого 2016 року до 4 березня 2016 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року №522 «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції».

У жовтні 2019 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ТУ ДСА у Миколаївській області про роз`яснення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року в частині правильності нарахування і виплати позивачу на підставі здійсненого розрахунку підвищеної на 50 відсотків заробітної плати за час перебування в районі проведення антитерористичної операції у сумі: 19 713,20 грн.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про роз`яснення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про роз`яснення рішення суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року є повною і чітко викладеною, як для осіб, стосовно яких вона ухвалена, так і для осіб, які будуть здійснювати її виконання, оскільки не містить жодних положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо її розуміння.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що вирішення процесуальних питань, які випливають з судового рішення, чи надання правових порад щодо дій учасників справи після ухвалення судового рішення, не відповідає меті роз`яснення, а отже у межах процедури роз`яснення судового рішення є неможливим.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу суду апеляційної інстанції і прийняти нову ухвалу, якою відмовити у роз`ясненні постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року з тих підстав, що зазначена постанова вже виконана.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив норми процесуального права, а саме частину другу статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). Зазначеною нормою передбачено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Проте, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення частини другої статті 254 КАС України і ту обставину, що постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року вже виконано.

ТУ ДСА у Миколаївській області не подало відзив на касаційну скаргу.

Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити частково касаційну скаргу з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України (тут і надалі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин другої і третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Системне тлумачення положень вказаної статті дозволяє дійти висновку, що рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.

Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Водночас подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина друга статті 254 КАС України).

Як зазначає позивач у своїй касаційній скарзі, що також підтверджується матеріалами справи, він двічі звертався до суду апеляційної інстанції з заявами від 9 жовтня 2019 року і від 23 жовтня 2019 року, в яких звертав увагу на те, що рішення суду, яке просить роз`яснити відповідач, вже виконано, а тому підстав для його роз`яснення немає. Разом із вказаними заявами позивач подав копію листа ТУ ДСА у Миколаївській області від 8 жовтня 2019 року №7/1-1560/19.

Зі змісту зазначеного листа вбачається, що відповідач повідомив позивача про виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року. А саме про перерахування позивачу на його картковий рахунок підвищеної на 50 відсотків заробітної плати за час перебування в районі проведення антитерористичної операції у сумі: 24 488,45 грн згідно платіжного доручення №7757 від 7 жовтня 2019 року.

Ці обставини щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року суд апеляційної інстанції не дослідив.

Так, апеляційний суд залишив поза увагою заяви позивача від 9 жовтня 2019 року і 23 жовтня 2019 року, якими від повідомляв про виконання рішення суду, і не встановив, чи дійсно постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року виконана відповідачем.

Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду заяви відповідача про роз`яснення судового рішення не встановив, чи була виконана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, Верховний Суд не має права встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваній ухвалі.

А тому, урахуванням вказаного, оскаржувана ухвала про відмову у роз`ясненні судового рішення не може бути визнані законною і обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, допустив порушення норм процесуального права.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, і якими доказами вони підтверджуються.

Крім того, враховуючи положення частини другої статті 254 КАС України суд апеляційної інстанції під час розгляду заяви відповідача про роз`яснення судового рішення повинен був встановити, чи виконано таке рішення або чи не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання, проте не зробив цього.

Отже, суд апеляційної інстанції не виконав обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Розглянувши доводи касаційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до порушення гарантованих і передбачених процесуальним законодавством прав скаржника.

Встановлені Верховним Судом порушення процесуального права, які допустив суд апеляційної інстанції, свідчить про необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у роз`яснення судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час розгляду цієї справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати.

Справу №814/1209/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області про зобов`язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

М.М. Яковенко,

Судді Верховного Суду