Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №812/1136/16

адміністративне провадження №К/9901/42112/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуКомунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд»на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 (суддя - Чиркін С.М.)та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016(колегія у складі суддів: Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронова Г.М.) у справі№ 812/1136/16за позовомДержавної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській областідо Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд»простягнення коштів за податковим боргом ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - ДПІ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду із позовною до Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд» (далі - Підприємство) про стягнення коштів за податковим боргом з податку на додану вартість в розмірі 776255,00 грн. з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у Підприємства у зв'язку з не сплатою самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість з 02.02.2015 збільшилась сума податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 776255,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 позовна заява була задоволена. Стягнуто в дохід Державного бюджету України кошти Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд» за податковим боргом за грудень 2014 року, травень - липень 2015 року, вересень - грудень 2015 року, березень - липень 2016 року з податку на додану вартість у розмірі 776255 (сімсот сімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят п'ять) гривень з рахунків у банках, які обслуговують такого платника податків.

Задовольняючи позовну заяву ДПІ, суди попередніх інстанцій зазначили, що податковий борг у відповідача виник ще у 2001 році, про що свідчить не оскаржені податкові вимоги, тоді як станом на 2015 рік сума боргу зросла за рахунок несплати узгоджених ним сум податкових зобов'язань всього на суму 776255,00 гривень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, відмовивши у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що судами не було враховано того, що за фактом виникнення податкового боргу у 2015 році, позивачем не виносились нові вимоги. При цьому стверджує, що у позивача не виникає повноважень стягувати заявлені суми у позові з його електронного рахунку, оскільки такі були задекларовані ще до лютого 2015 року.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України поставлено питання про залишення її без задоволення, а оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 ПК України відповідач протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, самостійно суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначену у податкових деклараціях (згідно дат та номерів, які досліджені судами в рішеннях), повністю не сплатив, внаслідок чого за платником податків утворився податковий борг з податку на додану вартість в сумі 776255,00 грн., що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника.

Також судами встановлено, що податковий борг за відповідачем рахувався ще з 2001 року, про що йому вручена перша податкова вимога від 08.10.2001 № 1/73 та друга податкова вимога від 10.12.2001 № 2/158, що підтверджується корінцями податкових вимог, які містяться в матеріалах справи.

Вказані події стали підставою для позивача звернутись до суду.

Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Аналізуючи наведені норми ПК України, враховуючи наявність у відповідача непогашеного податкового боргу за 2001 рік (матеріали справи не місять заперечень щодо безперервного існування такого боргу) та наявність вчасно не сплачених ним узгоджених сум податкового зобов'язання з ПДВ за 2015 рік, Суд вважає правильними рішення судів попередніх інстанцій, згідно яких позовна вимога задоволена.

При цьому, Суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість стягнення заявлених сум позивачем у позові з його електронного рахунку, так як згідно із другим пунктом резолютивної частини рішення суду першої інстанції у даній справі, суд постановив: стягнути в дохід Державного бюджету України кошти Підприємства за податковим боргом за грудень 2014 року, травень - липень 2015 року, вересень - грудень 2015 року, березень - липень 2016 року з податку на додану вартість у розмірі 776255 (сімсот сімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят п'ять) гривень з рахунків у банках, які обслуговують такого платника податків.

Таким чином, суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд» залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А. Васильєва С.С. ПасічникСудді Верховного Суду