Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.09.2023 року у справі №400/4284/20
Постанова КАС ВП від 27.09.2023 року у справі №400/4284/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа №400/4284/20

адміністративне провадження № К/990/20546/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу №400/4284/20

за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року (головуючий суддя Мороз А.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року (головуючий суддя - Косцова І.П., судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (первинна назва - Військова прокуратура об`єднаних сил) (далі - Спеціалізована прокуратура, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил № 571к від 10 вересня 2020 року, яким на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також - Закон № 2232-XII) (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 10 вересня 2020 року позивача звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення;

- поновити позивача на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 10 вересня 2020 року;

- стягнути із Спеціалізованої прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 вересня 2020 року до дня прийняття судового рішення про поновлення позивача на посаді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що з квітня 2003 року та до дня звільнення безперервно проходив службу на різних посадах у військових прокуратурах, однак наказом № 571к від 10 вересня 2020 року його було звільнено із займаної посади у Військовій прокуратурі об`єднаних сил. Передумовою для видання оскаржуваного наказу слугував наказ Міністра оборони України від 09 вересня 2020 року № 442 про звільнення позивача з військової служби у запас. Своє звільнення з посади позивач уважає незаконним, оскільки Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) не передбачає такої підстави звільнення прокурора, як припинення ним військової служби. Саме у зв`язку із цим, наказ № 571к від 10 вересня 2020 року не містить посилань на Закон № 1697-VII, що створює для позивача ситуацію правової невизначеності з приводу підстави звільнення з прокуратури. Вказані обставини, на думку позивача, є безумовною підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення на посаді із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Військової прокуратури об`єднаних сил № 571к від 10 вересня 2020 року. У задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 10 вересня 2020 року та про стягнення із Спеціалізованої прокуратури на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 1697-VII дійсно не містить прямої норми про звільнення з посади військового прокурора внаслідок втрати ним статусу військовослужбовця. Водночас, на час видання наказу №571к позивач не був працівником прокуратури, а мав лише статус військовослужбовця, який проходить військову службу у військовій прокуратурі, а тому у відповідача були відсутні підстави для його звільнення відповідно до Закону №1697-VII. Понад те, особа, яка підписала оскаржуваний наказ про звільнення, була звільнена із займаної посади 10 вересня 2020 року, що вказує на відсутність повноважень у підписанта на час видання відповідного наказу. Зважаючи на це суд виснував, що в незалежності від інших обставин справи, наказ № 571к є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на відповідній (рівнозначній) посаді та про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих підстав, що для подальшого проходження служби в органах військової прокуратури (після 10 вересня 2020 року), позивач має успішно пройти процедуру атестації, що ним не зроблено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул відмовлено.

Мотиви, які слугували підставою для прийняття апеляційним судом означеного рішення, полягають у тому, що передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно, припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру». Отже, на військовослужбовців, які перебували на посадах прокурорів військових прокуратур, поширюються положення Закону № 1697-VІІ. Водночас, призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов`язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення, здійснювалось відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Відтак, оскільки відносини щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у прокуратурі припинилися, то підстав для його залишення на посаді прокурора уже немає. Тому, звільнення ОСОБА_1 з посади, якому передувало його звільнення з військової служби, є правомірним.

Надалі, суд апеляційної інстанції перевірив правильність висновку Миколаївського окружного адміністративного суду про відсутність повноважень особи, яка підписала спірний наказ, і встановив наступне.

Так, наказ про звільнення ОСОБА_1 підписаний виконуючим обов`язки військового прокурора об`єднаних сил ОСОБА_2.

Матеріали справи містять наказ Генерального прокурора № 281к від 10 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника військового прокурора об`єднаних сил. Підставою для його видання було звільнення ОСОБА_2 з військової служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 10 вересня 2020 року № 449.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників днем звільнення вважається останній день роботи.

Пунктом 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено, що звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

За такого нормативного регулювання суд апеляційної інстанції констатував, що ОСОБА_2 10 вересня 2020 року перебував на військовій службі та обіймав посаду першого заступника військового прокурора об`єднаних сил. Отже, наказ про звільнення позивача підписаний повноважною особою.

За описаних міркувань П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з указаними судовими актами, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року в частині, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено, та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду повністю, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 30 серпня 2021 року у справі №640/8497/20 та від 28 жовтня 2021 року у справі №640/26135/19, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16.

Аргументи касаційної скарги в частині обґрунтувань підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України полягають у відсутності висновку Верховного Суду щодо звільнення з військової служби, як беззаперечної та законної підстави для звільнення з посади прокурора та органів прокуратури (усупереч ст. 15, 16, 51 Закону № 1697-VІІ та Закону № 113-ІХ); щодо визначення статусу та правового становища прокурорів, які перебували на посадах у військових прокуратурах (після внесення змін у Закон № 1697-УІІ у зв`язку з прийняттям Закону №113-ІХ); щодо зазначення та розмежування у наказах про звільнення прокурорів підстав для звільнення з військової служби та звільнення з посади прокурора (з військової служби звільняє Міністр оборони України із зазначенням підстав, передбачених у статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а з посади в органах прокуратури звільняють уповноважені посадові особи із зазначенням підстав, передбачених статтею 51 Закону № 1697-VII).

Загалом, у касаційній скарзі ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що аналіз норм Законів №2232-ХІІ та № 1697-VII свідчить про те, що вирішення питання щодо проходження військовослужбовцями військової служби (зокрема, прийняття та звільнення з неї), у тому числі відряджених до державних органів з військової служби, належить до повноважень Міністра оборони України, в той час, як рішення про звільнення прокурорів з посади приймають уповноважені посадові особи органів прокуратури. Тобто, має місце чітке розмежування між звільненням з військової служби та з посади в органах прокуратури, і, відповідно, звільнення з військової служби не означає звільнення з посади в органах прокуратури.

Окремо позивач відзначає, що на виконання вимог Закону № 113-ІХ подав у строк до 15 жовтня 2019 року заяву встановленого зразка про намір пройти атестацію, однак участь у ній він не прийняв у зв`язку із проходженням стаціонарного лікування, тестування було перенесено на іншу дату. Відповідно, якби позивач не був незаконно звільнений 10 вересня 2020 року, він мав би право взяти участь в атестації прокурорів.

На додаток касатор вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо підписання спірного наказу повноважною особою, оскільки виконувач обов`язків військового прокурора об`єднаних сил полковник юстиції ОСОБА_2 звільнений з посади та органів прокуратури 10 вересня 2020 року.

У підсумку заявник касаційної скарги зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права, як наслідок, висновки судів є хибними та не відповідають обставинам справи, а оскаржуваний наказ не відповідає принципам юридичної визначеності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги № К/990/20546/22 у складі: головуючий суддя - ОСОБА_3, судді: Мацедонська В.Е., Шевцова Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України визнані судом необґрунтованими та відхилені.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10 серпня 2023 року № 815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» та згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10 серпня 2023 року № 2512-К «Про відрахування судді ОСОБА_3 зі штату Верховного Суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 14 серпня 2023 року № 1354/0/78-23, визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги № К/990/20546/22: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Білак М.В., Єресько Л.О.

Ухвалою від 26 вересня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 17 квітня 2003 року ОСОБА_1 проходив службу в органах Військової прокуратури Південного регіону, як військовослужбовець Збройних Сил України, відряджений із залишенням на військовій службі в розпорядження Генерального прокурора України.

26 липня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі пунку «г» частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та з 14 серпня 2012 року звільнено з посади заступника військового прокурора.

З 14 серпня 2012 року по 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника військового прокурора Дніпропетровської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України м. Дніпропетровськ.

03 лютого 2015 року позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку зі вступом на військову службу (пункт 3 частини першої статті36 Кодексу законів про працю України) та з 04 лютого 2015 року обіймав посади в територіальних органах військових прокуратур.

Остання посада позивача перед звільненням - заступник начальника відділу Військової прокуратури об`єднаних сил м. Краматорськ з 17 серпня 2020 року.

У зв`язку з реформуванням органів прокуратури 27 серпня 2020 року з ОСОБА_1 проведено бесіду, в якій він наполягав на звільненні зі Збройних Сил України та не виявив бажання проходити військову службу у резерві.

09 вересня 2020 року наказом Міністра оборони України № 442 на підставі пункту 18 розділу ІІ Закону № 113-ІХ та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ ОСОБА_1 , заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

10 вересня 2020 року виконувачем обов`язки військового прокурора об`єднаних сил ОСОБА_2 видано наказ № 571к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Заводського РВК м. Миколаєва. Підстава: наказ Міністра оборони України від 09 вересня 2020 року № 442.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, яка діяла на дату призначення позивача на посаду військового прокурора) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі.

В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Вищі офіцерські звання військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Військові звання офіцерів військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (теж у раніше чинній редакції) прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.

За змістом частини другої статті 51 Закону № 1697-VII особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є, зокрема, військовий прокурор регіону - стосовно прокурорів відповідної військової прокуратури регіону та прокурорів військових прокуратур гарнізонів, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної військової прокуратури регіону.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням № 1153/2008.

Відповідно до пункту 9 Положення № 1153/2008 військовослужбовці можуть бути відповідно до закону прикомандировані до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевих рад із залишенням їх на військовій службі.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

За текстом пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За текстом пункту 15 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються, зокрема, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 35 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): 1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г», «д», «е», «є», «з» - «й» та «л» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; 2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к» пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в, «ґ», «й» та «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За правилами пункту 243 Положення № 1153/2008, після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов`язані зі звільненням.

Відповідно до пункту 245 Положення № 1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

У разі закінчення строку дії контракту про проходження військової служби військовослужбовці, яких передбачається звільнити з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, але немає можливості використати на військовій службі, звільняються з військової служби наказом посадової особи, яка приймала рішення про їх відрядження, у зв`язку із закінченням строку контракту.

Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв`язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу направляє їх на військовий облік до відповідного військового комісаріату. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

25 вересня 2019 року набрав чинності № 113-IX, яким, серед іншого, виключено частину четверту статті 27 Закону № 1697-VII і абзац одинадцятий частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (текст яких написано вище).

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (тут і далі - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктом 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України «Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

У разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового контролю у цій справі є наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил № 571к від 10 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу Військової прокуратури об`єднаних сил на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що упродовж 2015- 2020 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, востаннє з 17 серпня 2020 року призначений на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил.

Відповідно до аркушу бесіди, проведеної від 27 серпня 2020 року з підполковником юстиції ОСОБА_1 , заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні (з покладанням обов`язків забезпечення повноважень прокурора у провадженнях за фактами безповоротних втрат військовослужбовців у небойовій обстановці), з приводу його звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, позивач бажає звільнитися з військової служби, буде подавати рапорт на звільнення, наполягає на звільненні з лав Збройних Сил України, проходити військову службу у військовому резерві не бажає.

09 вересня 2020 року наказом Міністра оборони України № 442 на підставі пункту 18 розділу ІІ Закону № 113-ІХ та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

10 вересня 2020 року виконувачем обов`язки військового прокурора об`єднаних сил ОСОБА_2 видано наказ № 571к, яким ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас на підставі на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), звільнено із займаної посади з 10 вересня 2020 року.

На тлі цього колегія суддів констатує, що виникнення даного спору зумовлено незгодою позивача зі звільненням його саме з посади прокурора (за наказом виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил № 571к від 10 вересня 2020 року). Щодо звільнення з військової служби (за наказом Міністра оборони України від 09 вересня 2020 року № 442) спору не виникало.

В аспекті порушених у касаційній скарзі питань спірні правовідносини підлягають оцінці крізь призму положень підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зіставленні з частиною першою статті 51 Закону № 1697-VII.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 2232-ХІІ та пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України (частини десята статті 6 Закону України № 2232-ХІІ).

Частина четверта статті 27 Закону № 1697-VII у редакції до 16 липня 2015 року встановлювала, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту (абзац перший). Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі (абзац другий).

Однак, Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» абзац перший частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII доповнено словами «за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі», а абзац другий викладено у новій редакції: «Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України».

Отже, на час вступу ОСОБА_1 на військову службу у 2015 році норми Закону № 1697-VII визначали, що військовим прокурором міг бути громадянин з числа офіцерів, які проходять військову службу за контрактом, а звідси можна виснувати, що військова служба була обов`язковою умовою для призначення і перебування на цій посаді (військового прокурора).

Військові посади військових прокуратур передбачалися Указом Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

Таким чином передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом № 1697-VІІ.

Отже, на військовослужбовців на посадах прокурорів військових прокуратур поширюються положення Закону № 1697-VІІ. Водночас призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов`язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення здійснюється відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №640/1455/20 та від 06 жовтня 2021 року у справі №420/5104/20.

Частина перша статті 51 Закону №1697-VІІ встановлювала, що військовослужбовці можуть бути звільненні з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органах прокуратури України або за власним бажанням.

Таким чином Закон № 1697-VІІ чітко визначав, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур проходять військову службу відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ.

Водночас, Законом № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону № 1697-VІІ щодо діяльності військових прокуратур, зокрема, виключено пункт 4 частини першої статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, і абзац одинадцятий частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, що стосувався звільнення військовослужбовці військової прокуратури з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Одночасно, Законом № 113-ІХ було визначено правове становище прокурорів, які проходили військову службу на посадах у таких прокуратурах, а саме, вони підлягали звільненню з військової служби, однак могли бути переведені до обласних прокуратур у разі успішного проходження атестації.

05 лютого 2020 року Генеральним прокурором України видано наказ № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)», згідно з яким, серед іншого, наказано: перейменувати юридичну особу «Військова прокуратура об`єднаних сил» у «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (пункт 4); Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (на правах обласної прокуратури) забезпечити реалізацію функцій прокуратури відповідно до компетенції на території Луганської та Донецької областей (пункт 4.1); у структурі Спеціалізованої прокуратури (на правах обласної прокуратури) у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил скоротити загальну штатну чисельність 58 одиниць та зарахувати їх до резерву Офісу Генерального прокурора з відповідним фондом заробітної плати (пункт 4.2); військовим прокурорам Центрального, Південного, Західного регіонів та об`єднаних сил розпочати роботу з підготовки до звільнення військовослужбовців військових прокуратур з військової служби з додержанням вимог законодавства у сфері проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 8).

На підставі наведених норм висновується, що внесені Законом № 113-ІХ зміни щодо припинення діяльності військових прокуратур зумовили розірвання контракту з ОСОБА_1 та його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Відповідно до пункту 245 Положення № 1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Тож ураховуючи, що внаслідок реформування системі органів прокуратури України не передбачала існування військових прокуратур, то подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посаді в органі прокуратури, куди останній був відряджений, є неможливим.

Тобто, у площині спірних правовідносин слід виходити з того, що у Військовій прокуратурі об`єднаних сил позивач перебував на посаді, як військовослужбовець, з яким було укладено відповідний контракт про проходження військової служби. Іншими словами, у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на посаду прокурора. Тому, якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, то підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).

Аналогічну правову позицію при вирішення спорів цієї категорії викладено у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 420/5104/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №460/6002/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/1455/20, від 27 жовтня 2022 року у справі №640/1917/20, від 08 листопада 2022 року у справі № 640/1559/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Реагуючи на доводи касаційної скарги про те, що на час видання спірного наказу конструкція статті 51 Закону № 1697-VII не містила такої підстави для звільнення з посади прокурора, як-от звільнення з військової служби, зокрема з підстави, встановленої підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, колегія суддів зауважує, що у розглядуваній ситуації необхідно виходити з особливостей правового становища позивача, який був військовослужбовцем і якого відрядили до прокуратури для проходження військової служби (за контрактом). Відтак, після звільнення з військової служби обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді у військовій прокуратурі не було.

У підсумку є логічним висновок про те, що оскільки звільнення позивача з посади було зумовлено його звільненням з військової служби наказом Міністра оборони України, то правових підстав для зазначення у вступній частині оскаржуваного наказу положень статті 51 Закону № 1697-VII у відповідача не було.

Крім того, Суд відхиляє твердження позивача про недоведеність наявності на момент звільнення передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII підстав, зокрема ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури України та скорочення кількості прокурорів, оскільки, як було зазначено вище, позивача було звільнено з військової служби у запас за інших підстав.

Щодо аргументів скаржника про невиконання відповідачем вимог визначених статтею 42 49-2 Кодексу законів про працю України колегія суддів відзначає, що приписи вказаних статей не розповсюджуються на військовослужбовців, яких відряджено до державних органів, із залишенням на військовій службі та яких увільнено із займаної посади, на яку їх було відряджено, із залишенням на військовій службі, оскільки ці питання врегульовані спеціальним законодавством.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі №640/4210/20.

Надаючи оцінку іншим аргументам заявника касаційної скарги колегія суддів зазначає, що унаслідок внесених Законом № 113-ІХ змін до профільного закону, який регулює статус прокурорів, щодо діяльності військових прокуратур, правове становище прокурорів, які проходили військову службу на посадах у таких прокуратурах, змінилося, зокрема, вони підлягали звільненню з військової служби, однак могли бути переведені до обласних прокуратур у разі успішного проходження атестації.

Отже, розглядати саму можливість переведення позивача на іншу посаду в органах прокуратури можна було б за умови успішного проходження атестації.

Як установлено судами обох інстанцій, з метою проходження запровадженої Законом № 113-ІХ процедури атестації прокурорів ОСОБА_1 було подано Генеральному прокурору заяву, що передбачена пунктом 10 розділу ІІ цього Закону. Однак, як зазначає сам позивач, право на участь у проходженні атестації ним не було реалізовано у зв`язку з хворобою.

Колегія суддів відмічає, що матеріали справи не містять доказів і судами попередніх інстанцій не встановлено, що ОСОБА_1 успішно пройшов атестацію.

Відносно висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо повноважень особи, яка підписала спірний наказ, які є протилежними, варто зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції констатував, що у день видання наказу про звільнення ОСОБА_1 - 10 вересня 2020 року виконувач обов`язків військового прокурора об`єднаних сил ОСОБА_2 вважався звільненим з посади на підставі наказу Генерального прокурора № 281к від 10 вересня 2020 року.

Саме ці висновки Миколаївського окружного адміністративного суду покладені в основу прийнятого рішення та висновку про неправомірність наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Натомість, суд апеляційної інстанції виснував, що 10 вересня 2020 року був останнім днем служби ОСОБА_2 , а відтак, він мав повноваження на підписання наказу про звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду.

Так, як правильно відмітив апеляційний суд, наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади датований 10 вересня 2020 року, водночас у самому наказі, як наприклад у наказі про звільнення позивача, не вказана дата, з якої ОСОБА_2 уважається звільненим з посади першого заступника військового прокурора об`єднаних сил.

Отже, 10 вересня 2020 року вважається останнім робочим днем ОСОБА_2 на посаді першого заступника військового прокурора об`єднаних сил.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 821/1226/16, від 10 вересня у справі № 806/1149/16, від 03 жовтня 2020 року у справі № 140/3179/19, яка у подальшому застосована у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 380/404/20, про те, що день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

Водночас, колегія суддів уважає помилковим посилання апеляційного суду на пункт 245 Положення № 1153/2008, позаяк він регулює питання саме звільнення військовослужбовців, відряджених до державних органів. У той же час, ОСОБА_2 наказом Генерального прокурора № 281к від 10 вересня 2020 року звільнено саме з посади прокурора, а з військової служби він був звільнений наказом Міністра оборони України.

Понад те, наведені обставини не призвели до неправильності остаточного висновку суду апеляційної інстанції по суті вказаного питання.

За такого правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 571к про звільнення ОСОБА_1 виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Виходячи із цього Суд констатує, що під час касаційного розгляду справи не знайшли підтвердження аргументи касатора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - статей 16, 27, 41, 51 Закону № 1697-VII.

Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

У підсумку Суд резюмує, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року, якою скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, - залишити без змін.

VІІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2022 року у справі №400/4284/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько