Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.07.2023 року у справі №260/136/20
Постанова КАС ВП від 27.07.2023 року у справі №260/136/20
Постанова КАС ВП від 27.07.2023 року у справі №260/136/20
Постанова КАС ВП від 27.07.2023 року у справі №260/136/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

справа №260/136/20

адміністративне провадження № К/990/36078/22

адміністративне провадження № К/990/36727/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційними скаргами Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (головуючий суддя - Калинич Я.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.)

у справі № 260/136/20

за позовом ОСОБА_1

до Ради прокурорів України, Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури

про визнання дій протиправними, скасування рішення, наказів, поновлення на роботі та поновлення на адміністративній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 27 квітня 2020 року, просив:

- визнати протиправними (незаконними) дії Ради прокурорів України щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення Ради прокурорів України №174 від 11 грудня 2019 року, прийняте за результатами розгляду вказаного вище звернення Генерального прокурора;

- визнати протиправними (незаконними) дії Офісу Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);

- зобов`язати Генерального прокурора (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво Офісом Генерального прокурора на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 13 грудня 2019 року;

- стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 - різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 13 грудня 2019 року по 27 січня 2020 року;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць;

- стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області;

- визнати протиправними (незаконними) дії Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»;

- визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ №40к від 27 січня 2020 року, виданий прокурором Закарпатської області Гаврилюком В. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області;

- стягнути з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області та стягнення середньої заробітної плати (середнього заробітку) за один місяць;

- судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу стягнути на користь ОСОБА_1 з Прокуратури Закарпатської області.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він працював в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Закарпатської області. 02 січня 2020 року йому стало відомо, що Наказом Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року його звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади. Спірний наказ прийнято на підставі рішення Ради прокурорів України від 11 грудня 2019 року. На думку позивача, вказане рішення Ради прокурорів України та наказ Генерального прокурора є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті без установлення наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», у порядку, визначеному Генеральним прокурором, як того вимагає частина третя зазначеної статті Закону. Крім того, Рада прокурорів України прийняла оспорюване рішення за відсутності на це відповідних повноважень з огляду на приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Також позивач вказує на те, що під час прийняття оспорюваних рішення та наказу відповідачів порушено його гарантії, передбачені частиною третьою статті 41 Закону України «Про прокуратуру».

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Ради прокурорів України №174 від 11 грудня 2019 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Закарпатської області № 40к від 27 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 013 486 (один мільйон тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 32 коп. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць у розмірі 41 099 (сорок одна тисяча дев`яносто дев`ять) грн 83 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

5. Закарпатська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

6. Ухвалами Верховного Суду від 27 грудня 2022 року та 05 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 2002 року ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України.

8. 02 квітня 2015 року наказом Генерального прокурора за №249к позивач призначений заступником прокурора Закарпатської області.

9. Відповідно до наказів Генерального прокурора у період 2018-2019 років проведено ряд перевірок стану організації роботи на основних напрямах прокурорської діяльності у прокуратурі Закарпатської області. Результати перевірок викладені у довідках та складених на їх підставі доповідних записках, згідно висновків яких виявлено суттєві недоліки і прорахунки на окремих напрямках прокурорської діяльності, недостатня особиста роль керівництва прокуратури області у виконанні покладених функцій, підвищенні ефективності прокурорської роботи.

10. Довідки складені за окремими напрямками перевірки та містять інформацію, що організація роботи по вказаному напрямку була покладена на заступника прокурора області ОСОБА_1 .

11. 26 листопада 2019 року прокурор Закарпатської області звернувся до Ради прокурорів України з поданням щодо внесення рекомендації про звільнення з адміністративної посади заступника прокурора області ОСОБА_1 .

12. 26 листопада 2019 року прокурор Закарпатської області звернувся до Генерального прокурора з поданням про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області.

13. У вказаних поданнях зазначено, що ОСОБА_1 , як заступник прокурора області, відповідає за організацію роботи управління представництва інтересів держави в суді та відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходах примусового характеру. У 2018-2019 роках Генеральною прокуратурою України перевірено стан організації роботи прокуратури області, зокрема і в цих підрозділах. За наслідками перевірок виявлено суттєві недоліки і прорахунки на окремих напрямках прокурорської діяльності, недостатню особисту роль керівництва прокуратури області у виконанні покладених функцій, підвищенні ефективності прокурорської роботи.

14. 11 грудня 2019 року Генеральний прокурор звернувся до Ради прокурорів України з проханням визначити можливість звільнення позивача з посади.

15. 11 грудня 2019 року Рада прокурорів прийняла рішення № 174 щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області.

16. Наказом Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). Підстава: рішення Ради прокурорів України від 11 грудня 2019 року.

17. Наказом Прокуратури Закарпатської області №40к від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру». Підстава: наказ Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року, повідомлення про звільнення.

18. Не погоджуючись з таким кадровим рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з такого.

20. По-перше, на час прийняття спірного рішення від 11 грудня 2019 року у Ради прокурорів були відсутні повноваження щодо визначення можливості звільнення ОСОБА_1 ; більше того, на час звільнення позивача за неналежне виконання ним, як прокурором, який обіймає адміністративну посаду, службових обов`язків, Генеральним прокурором не було визначено порядку такого звільнення; тим більше, повноваження Ради прокурорів щодо надання рекомендацій про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених Законом України «Про прокуратуру», прямо передбачені пунктом 1 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, дія якого була зупинена на час прийняття спірного рішення від 11 грудня 2019 року; і, насамкінець, спірне рішення Ради прокурорів прийняте без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, оскільки гарантії позивача, передбачені частиною третьої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», дотримані не були, ні Радою прокурорів, ні Генеральним прокурором не розглянуто по суті та не надано оцінку поданню прокурора Закарпатської області про звільнення ОСОБА_1 ; як наслідок, звільнення позивача з адміністративної посади відбулося без установлення наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», що прямо суперечить вимогам цього Закону та порушує принципи законності та верховенства права. При цьому, поновлюючи позивача на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно наказу про звільнення, ОСОБА_1 був звільнений з посади 13 грудня 2019 року, тобто це є останнім робочим днем позивача.

21. По-друге, у відповідача станом на день звільнення ОСОБА_1 не було доказів повідомлення позивача на виконання частини п`ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» про зміст листа від 16 грудня 2019 року щодо звільнення останнього з посади першого заступника прокурора Закарпатської області, адже останній з таким не ознайомлювався на робочому місці, рекомендоване повідомлення повернулося до відповідача з відповідною довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» 29 січня 2020 року, однак станом на день звільнення таке у відповідача було відсутнє. Тобто, позивач не отримав вказаного листа і про зміст такого останньому відомо не було, а відповідно і надати згоду або відмовитись від призначення на запропоновані вакантні посади в органах прокуратури він не міг. Відповідач, в свою чергу, як роботодавець позивача, повинен був вчинити усі необхідні і можливі дії (зокрема, пересвідчитись в отриманні позивачем листа від 16 грудня 2019 року), спрямовані на дотримання вимог законодавства стосовно порядку звільнення з роботи, а також захисту трудових прав і гарантій свого працівника перед звільненням. Таким чином, суди дійшли висновку, що позивача незаконно звільнено з роботи, що свідчить про наявність підстав для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області. З урахуванням того, що час вимушеного прогулу позивача становив 484 робочих днів, відтак на його користь з Прокуратури Закарпатської області в судовому порядку стягнуто середній заробіток на суму 1 013 486 (один мільйон тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 32 коп.

22. Щодо позовних вимог про визнання протиправними (незаконними) дій щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області, визнання протиправними (незаконними) дій Офісу Генерального прокурора щодо звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області та визнання протиправними (незаконними) дії Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року, судами зазначено, що оскільки позивача звільнено наказом Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року з адміністративної посади та наказом прокурора Закарпатської області №40к від 27 січня 2020 року з органів прокуратури, то належним та достатнім способом захисту для відновлення прав позивача є визнання протиправними та скасування саме оспорюваних наказів.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Закарпатська обласна прокуратура в обґрунтування касаційної скарги вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 23 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункт 3 частини першої статті 41, статтю 65 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якими повноваження членів Ради прокурорів України, призначених на посади до набрання чинності цим Законом, у тому числі достроково припиняються, на наступний день після дня початку роботи окружних прокуратур. Оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора № 40 від 17 лютого 2021 року днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року, то на день прийняття оскаржуваного рішення повноваження Ради прокурорів України не були припинені. Отже, розглядаючи відповідне питання Рада прокурорів України діяла у межах повноважень та завдань органів прокурорського самоврядування щодо вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури з метою участі у визначенні потреб кадрового та іншого забезпечення прокурорів. При цьому обов`язкової участі особи, щодо якої здійснюється розгляд подання, Положенням про Раду прокурорів України, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, не передбачено.

24. Щодо не розроблення Генеральним прокурором порядку розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, Закарпатська обласна прокуратура зазначає, що зазначена норма Закону України «Про прокуратуру» (частина третя статті 41) стосується розгляду звернень стосовно прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур. ОСОБА_1 на час звільнення працював на адміністративній посаді в регіональній прокуратурі.

25. Підсумовуючи викладені у касаційній скарзі доводи Закарпатська обласна прокуратура наголошує, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування указаних норм права, які регламентують повноваження Ради прокурорів України при вирішенні питання про звільнення прокурорів з адміністративних посад у зв`язку із неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади, після набрання чинності з 25 вересня 2019 року положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року.

26. І, насамкінець, заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що поновлення позивача в органах прокуратури з 14 грудня 2019 року протирічить статті 235 Кодексу законів про працю України, адже трудові відносини з ОСОБА_1 тривали до 27 січня 2020 року включно. Внаслідок допущеної помилки у встановленні дати початку вимушеного прогулу судами неправильно розраховано і період вимушеного прогулу (484 дні замість 471 день), і розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу (1 013 486, 32 грн замість 986 264, 58 грн).

27. Відповідний правовий висновок щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України та пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про прокуратуру», якими встановлено порядок визначення дня звільнення з роботи, а відтак період початку вимушеного прогулу, за умови звільнення прокурора з адміністративної посади та подальшого його звільнення з роботи в органах прокуратури, також відсутній в практиці Верховного Суду.

28. Офіс Генерального прокурора в обґрунтування касаційної скарги зазначає ідентичні за змістом аргументи, що й Закарпатська обласна прокуратура.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Стаття 43 Конституції України, в свою чергу, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

32. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року (тут і надалі у редакції Закону №113-IX від 19 вересня 2019 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

33. Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді визначений статтею 41 Закону України «Про прокуратуру».

34. Так, відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав:

1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);

3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади;

4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

35. Відповідні повноваження Генерального прокурора закріплені і в пункті 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», згідно якого Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

36. При цьому наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення (частина третя статті 41 зазначеного Закону).

37. З аналізу норм статті 41 Закону України «Про прокуратуру» слідує, що звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді не є видом дисциплінарного стягнення, а є наслідком реагування на передбачені частиною першою статті 41 цього Закону обставини, у тому числі неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної посади. Водночас, частиною четвертою статті 41 Закону України «Про прокуратуру» обумовлено, що звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

38. Особливість цієї справи полягає у тому, що спірні правовідносини виникли у період, коли процедура звільнення прокурора з адміністративної посади зазнала змін у зв`язку із набранням 25 вересня 2019 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року (далі - Закон №113-ІХ від 19 вересня 2019 року).

39. Так, за приписами частини першої статті 41 Закону №1697-VII у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, визначалося, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України.

40. Частиною третьою статті 41 Закону №1697-VII у цій же редакції передбачалося, що наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється Радою прокурорів України з дотриманням передбачених статтею 47 цього Закону гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.

41. Водночас, до повноважень Ради прокурорів України відносилися, серед інших, такі: внесення рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом, та розгляд звернення щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади (пункти 1, 5 частини дев`ятої статті 71 Закону №1697-VII у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року).

42. З 25 вересня 2019 року, як зазначено вище, частина перша статті 41 Закону №1697-VII викладена в редакції Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, згідно якої звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором; наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, в свою чергу, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.

43. Разом з тим, пунктом 55 розділу І Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року у частині дев`ятій статті 71 Закону №1697-VII виключено пункт 5, який визначав повноваження Ради прокурорів України розглядати звернення щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади.

44. Дія пункту 1 частини дев`ятої статті 71 Закону №1697-VII, який визначав повноваження Ради прокурорів України вносити рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом, зупинена пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року до 01 вересня 2021 року.

45. Пунктом 23 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року визначено, що повноваження членів Ради прокурорів України, обраних на посади до набрання чинності цим Законом, достроково припиняються на наступний день після дня початку роботи окружних прокуратур та рекомендовано всеукраїнській конференції прокурорів вжити заходів щодо формування нового складу Ради прокурорів України після початку роботи окружних прокуратур.

46. З наведеного слідує, що з 25 вересня 2019 року Рада прокурорів України виключена із процедури звільнення прокурора з адміністративної посади, визначеної статтею 41 Закону України «Про прокуратуру», та позбавлена відповідних повноважень.

47. З указаної дати такі повноваження визначені за Генеральним прокурором, який відповідно до частини третьої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року зобов`язаний був визначити порядок для встановлення наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення. Фактично йдеться про реалізацію гарантій, які і забезпечують справедливу процедуру (fair procedures), тобто справедливе ставлення суб"єкта владних повноважень до особи, яка є частиною принципу правовладдя (верховенства права) (стаття 8 Контитції України).

48. Водночас з матеріалів справи слідує, що на час звільнення позивача за неналежне виконання ним, як прокурором, який обіймає адміністративну посаду, службових обов`язків, Генеральним прокурором не було визначено порядку такого звільнення.

49. За такої умови, Генеральний прокурор, звертаючись 11 грудня 2019 року до Ради прокурорів з проханням визначити можливість звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області, не врахував законодавчих змін, які полягають у відсутності участі Ради прокурорів, як органу прокурорського самоврядування, у процесі звільнення прокурора з адміністративної посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та відсутності у такому випадку необхідності рекомендації Ради прокурорів щодо звільнення прокурора.

50. За обставинами цієї справи Рада прокурорів розглянула це звернення на засіданні 11 грудня 2019 року і результати цього розгляду оформила рішенням, згідно з яким визначено можливість звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про прокуратуру».

51. Це рішення Ради прокурорів Генеральний прокурор визначив підставою наказу №524к від 13 грудня 2019 року про звільнення позивача з адміністративної посади.

52. Доводи Офісу Генерального прокурора про те, що Рада прокурорів діяла в межах повноважень на підставі пункту 23 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Законом №113-ІХ від 19 вересня 2019 року та виходячи із загальних завдань прокурорського самоврядування, визначених статтею 65 цього Закону, зокрема, участі у визначенні потреб кадрового забезпечення прокурорів, не спростовує того факту, що Рада прокурорів у цій ситуації виконала функцію органу, який встановлює наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, у процедурі звільнення прокурора з адміністративної посади, бо саме це питання поставлене перед нею у зверненні, та прийняла рішення з питань, виключених з її повноважень.

53. Таким чином, Рада прокурорів діяла за відсутності законодавчого дозволу на вчинення таких повноважень з недотриманням принципу законності (стаття 19 Конституції України, стаття 2 КАС України) у оспорюваний період.

54. Аналогічний правовий висновок щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2021 у справі №200/1256/20-а та від 09 лютого 2023 у справі №640/585/20.

55. При цьому ні під час звернення Генерального прокурора до Ради прокурорів 11 грудня 2019 року, ні під час розгляду цього звернення Радою прокурорів на засіданні 11 грудня 2019 року, а ні під час винесення Генеральним прокурором наказу від 13 рудня 2019 року не були дотримані гарантії, надані прокурору частиною третьою статті 41 Закону України «Про прокуратуру» у частині дотримання процедурних гарантій (щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення). Такі дії Генерального прокурора призвели до винесення оскаржуваного наказу без належного установлення наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», а отже з порушенням принципу правовладдя (верховенства права) (стаття 8 Конституції України).

56. Верховний Суд відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора про те, що частина третя статті 41 Закону України «Про прокуратуру» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки, на його думку, зазначена норма Закону стосується прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур. Натомість позивач на час звільнення обіймав адміністративну посаду регіональної прокуратури, з огляду на таке.

57. Положеннями абзацу 1 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

58. За прокурорами та керівниками регіональних […] прокуратур […] зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (абзац 3 пункту 3 розділу ІІ Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року).

59. Прокурори та керівники, зокрема, регіональних прокуратур при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури чи окружної прокуратури не були позбавлені гарантій незалежності прокурора, складовою яких є гарантії, надані прокурору у процедурі звільнення з адміністративної посади, передбачені частиною третьою статті 41 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, які також закріплювалися у цій же частині указаної статті Закону України «Про прокуратуру» і у редакції до 25 вересня 2019 року у кореспонденції зі статтею 47 цього ж Закону.

60. Тож, приймаючи до уваги, що до позивача не було застосовано гарантій справедливої процедури, зокрема, не був обізнаним ані про внесення прокурором Закарпатської області до Генерального прокурора подання про його звільнення з адміністративної посади, ані про звернення Генерального прокурора до Ради прокурорів, ані про засідання Ради прокурорів 11 грудня 2019 року, на якому розглядалося відповідне звернення Генерального прокурора, його не запрошували на засідання Ради прокурорів 11 грудня 2019 року та не повідомляли про прийняте рішення, у нього не відбиралися будь-які пояснення, висновки судів попередніх інстанцій є правильними. Позивач у цій процедурі був позбавлений можливості висловити свої аргументи та доводи, які, у свою чергу, могли б спростувати обставини, які ставилися йому у провину, користуватися правовою допомогою, заявляти клопотання тощо, тобто усіх гарантій, передбачених законом, для забезпечення змагальності цієї процедури. Отже незастосування справедливої процедури суб"єктом владних повноважень стосовно позивача свідчить про те, що особа не була почута, що порушує гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

61. За наведених обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в тій частині, що вказані порушення є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного рішення Ради прокурорів України та наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з адміністративної посади.

62. Щодо правомірності звільнення позивача з органів прокуратури слід зазначити таке.

63. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

64. Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

65. У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

66. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

67. Таким чином, законодавець у статті 41 Закону України «Про прокуратуру» визначив чіткі гарантії держави в правовому захисті прокурора від незаконного звільнення після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді. Зокрема в контексті спірних правовідносин після припинення повноважень позивача на адміністративній посаді, до нього мали б бути застосовані вказані гарантії, тобто умови, за яких приймається рішення про призначення на посаду.

68. Такими гарантіями є призначення прокурора на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури у визначений термін - не пізніше одного місяця. Або ж переведення прокурора, в разі відсутності вакантних посад, на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня, і тільки у разі його письмової згоди на таке переведення, також не пізніше одного місяця.

69. Рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

70. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16 грудня 2019 року Прокуратурою Закарпатської області позивачу направлено лист за №11-1141вих.19, яким повідомлено, що наказом Генерального прокурора №542к від 13 грудня 2019 року його звільнено з посади першого заступника прокурора Закарпатської області. Позивачу запропоновано призначення на наявну у регіональній прокуратурі вакантну посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні. Крім того, позивача поінформовано про інші наявні тимчасово вакантні посади в органах прокуратури Закарпатської області (7 посад). Позивачу запропоновано подати відповідну письмову заяву (згоду на призначення або відмову від призначення) в строк до 12 січня 2020 року.

71. Зазначений лист було направлено ОСОБА_1 16 грудня 2019 року відповідачем рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

72. Вказане рекомендоване повідомлення повернулося до відповідача з відповідною довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» 29 січня 2020 року, тобто вже після звільнення позивача з посади 27 січня 2020 року.

73. Тобто, позивач не отримав вказаного листа і про зміст такого останньому відомо не було, а відповідно і надати згоду або відмовитись від призначення на запропоновані посади він не міг.

74. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 09 грудня 2019 року по 29 грудня 2019 року позивач перебував на лікарняному (листки непрацездатності серії АКА №№042461, 042909). Згідно з наказом №895к від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував у відпустці з 02 січня 2020 року по 12 січня 2020 року включно. З 13 січня 2020 року по 24 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному і до роботи приступив 27 січня 2020 року (листок непрацездатності серії АКА №043206).

75. В матеріалах справи міститься довідка від 18 грудня 2019 року, складена начальником відділу роботи з кадрами, згідно якої останній особисто запропонував позивачу ознайомитись з наказом Генерального прокурора №524к від 13 грудня 2019 року та листом №11-1141вих-19 від 16 грудня 2019 року, однак ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з перебуванням на лікарняному.

76. 02 січня 2020 року начальником відділу роботи з кадрами, головним спеціалістом відділу роботи з кадрами та прокурором відділу роботи з кадрами складено акт про відмову розглянути пропозицію про призначення на запропоновані посади, згідно з яким позивача 02 січня 2020 року ознайомлено з наказом №995к про надання йому відпустки від 27 грудня 2019 року. При цьому ознайомлюватись з листом №11-1141вих-19 від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з перебуванням у відпустці.

77. З урахування викладеного, суди дійшли вірного висновку, що у відповідача станом на день звільнення не було доказів повідомлення позивача про зміст листа №11-1141вих-19 від 16 грудня 2019 року, адже останній з таким не ознайомлювався на робочому місці, рекомендоване повідомлення повернулося до відповідача з відповідною довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» 29 січня 2020 року, однак станом на день звільнення таке у відповідача було відсутнє, в той час, коли відповідач, як роботодавець позивача, повинен був вчинити усі необхідні і можливі дії (зокрема, пересвідчитись в отриманні позивачем листа від 16 грудня 2019 року), спрямовані на дотримання вимог законодавства стосовно порядку звільнення з роботи, а також захисту трудових прав і гарантій свого працівника перед звільненням.

78. За таких обставин, з огляду на те, що ОСОБА_1 незаконно звільнено з роботи, наявні всі підстави для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача в органах прокуратури Закарпатської області.

79. Щодо поновлення позивача на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та в органах прокуратури слід зазначити таке.

80. Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

81. Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

82. Рішенням суду першої інстанції поновлено ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури. При цьому суд виходив з того, що згідно з наказом про звільнення, ОСОБА_1 був звільнений з посади 13 грудня 2019 року, тобто це є останнім робочим днем позивача.

83. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що з органів прокуратури зі здійсненням усіх належних виплат при звільненні ОСОБА_1 звільнено з 27 січня 2020 року.

84. У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

85. Тобто, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

86. Вказане також підтверджується правовим висновком, зробленим в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №560/796/17.

87. Таким чином, оскільки день звільнення є останнім робочим днем, то останнім робочим днем ОСОБА_1 в органах прокуратури є 27 січня 2020 року.

88. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, поновлюючи ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року, протиправно поновили позивача в органах прокуратури тією ж датою, а не з 28 січня 2020 року (перший робочий день після звільнення позивача з органів прокуратури). Адже, як зазначено вище, звільнення прокурора з адміністративної посади не припиняє його повноважень прокурора.

89. Невірно розраховано судами і середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, а саме замість 471 робочих днів, нараховано 484 робочі дні, у зв`язку з чим з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 2 093, 98 грн, замість 986 264 (дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн 58 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, протиправно нараховано до стягнення з відповідача 1 013 486, 32 (один мільйон тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 32 коп.

90. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

91. За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року і викладення абзаців п`ятого та шостого в такій редакції: « 5. Поновити ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури з 28 січня 2020 року. 6. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 986 264 (дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн 58 коп.».

Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Змінити резолютивну частину рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі №260/136/20 і викласти абзаци п`ятий та шостий в такій редакції:

« 5. Поновити ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури з 28 січня 2020 року.

6. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 986 264 (дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн 58 коп.»

В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі №260/136/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду