Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №820/2767/17
Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №820/2767/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 лютого 2018 року

справа №820/2767/17

адміністративне провадження №К/9901/3851/17, №К/9901/3900/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 820/2767/17 (головуючий суддя - Зеленський В.В., судді - П'янова Я. В., Чалий І.С.) за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - платник податків, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі по тексту - відповідач, податковий орган) про скасування рішень про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року №0001474001, № 0001464001, № 0001494001, № 0001484001.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у задоволенні позову платника податків відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про застосування фінансових санкцій прийняті відповідачем на підставі та у межах повноважень суб'єкта владних повноважень, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі по тексту - Закон № 481/95-BP), оскільки судом встановлено відсутність ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у період з 06 квітня 2017 року по 19 квітня 2017 року. У цей же проміжок часу констатовано зберігання алкогольних товарів та тютюнових виробів у місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

15 вересня 2017 року позивач подав апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, в якій доводить наявність ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, вказує, що навіть за умови їх відсутності, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій має розглядатися як одне правопорушення, а отже, має бути виписане лише одне рішення про застосування фінансових санкцій на цій підставі. Крім того, зазначає, що до Єдиного реєстру вносять тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року по справі № 820/2767/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року № 0001484001 у розмірі 17 000 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання та рішення про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року №0001494001 у розмірі 17 000 грн. за зберігання роздрібних партій тютюнових виробів в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання. У цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що законодавець розмежовує такі два окремі правопорушення як торгівля алкогольними напоями без ліцензії та зберігання алкогольних напоїв у місцях, що не внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Обов'язок у суб'єкта господарювання щодо внесення до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів виникає саме після отримання останнім ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами та відповідності такого місця поняттю "місце зберігання" у розумінні Закону України Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

У грудні 2017 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги позивача та відповідача на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 820/2767/17.

Позивачем у касаційній скарзі повторювалися доводи, викладені у позові та апеляційній скарзі. При цьому платник податків просить змінити постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року по справі № 820/2767/17 повністю.

У касаційній скарзі відповідача обґрунтовує наявність порушень норм матеріального і процесуального права, а саме, невірне застосування статті 15 Закону № 481/95-BP, оскільки, на думку податкового органу, позивач не набув права зберігати алкогольні напої та тютюнові вироби в місці реалізації, зазначеному у ліцензії, так як на той час він її не отримав.

Відзиви на касаційні скарги від відповідача та позивача до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг позивача та відповідача.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Відповідачем проведено фактичну перевірку магазину, який розташовано за адресою: м. Харків, вул. Доватора, буд. 11 та належить Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, якою встановлено факт реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензій на їх роздрібну торгівлю та зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів в місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру, про що складено акт від 07 червня 2017 року №4327/20-40-40-01-10/2335602299.

На підставі вищевказаного акту фактичної перевірки податковим органом винесені рішення про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року, кожне у розмірі 17 000, 00 грн.: №0001464001 за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за відсутності ліцензії; № 0001494001 за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії, № 0001484001 за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання; №0001494001 у розмірі 17 000,00 грн. за зберігання роздрібних партій тютюнових виробів в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Щодо доводів касаційної скарги позивача.

У касаційній скарзі позивачем доводиться наявність ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, вказується, що навіть за умови їх відсутності, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій має розглядатися як одне правопорушення, а отже має бути виписане лише одне рішення про застосування фінансових санкцій на цій підставі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, строк дії яких був встановлений до 6 квітня 2017 року.

13 квітня 2017 року платником податків отримано дві нові ліцензії: на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а також на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробам. Строк дії нових ліцензій починався з 19 квітня 2017 року (а.с. 17-18, 20-21).

Таким чином, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у період з 6 квітня 2017 року по 19 квітня 2017 року позивач не мав ліцензій на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, а отже, у нього було відсутнє право реалізації таких товарів у цей період.

Фактичною перевіркою податкового органу встановлено факт реалізації тютюнових виробів та алкогольних напоїв 06 квітня 2017 року та 07 квітня 2017 року, що підтверджується електронним звітом по РРО ЕКСЕЛЛІО ДР-25, заводський номер 00006704, що належить ОСОБА_1 (а.с. 34).

Отже, судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що мав місце факт реалізації тютюнових виробів та алкогольних напоїв в період, коли діючі ліцензії, які надають право продажу таких товарів, у позивача були відсутні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності винесення рішень про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року: №0001464001 за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за відсутності ліцензії; № 0001494001 за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії.

Оцінюючи доводи позивача у касаційній скарзі щодо того, що реалізацію таких товарів без наявності ліцензії варто розглядати як одне правопорушення, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Закону 481/95-BP роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Зі змісту статті 15 Закону 481/95-BP вбачається, що законодавець встановлює обов'язок отримувати ліцензію на кожний окремий вид діяльності - окремо на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, та окремо на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Абзацом другим частини другої статті 17 Закону 481/95-BP встановлена відповідальність, серед іншого, і за здійснення роздрібної алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій.

Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 р. № 790, визначена форма рішення про застосування фінансових санкцій, в якому необхідно зазначати посилання на частину статті 17 Закону № 481/95-ВР.

В оспорюваних рішеннях про застосування фінансових санкцій № 0001474001 та № 0001474001 вказано на порушення вимог частини 14 статті 15 Закону № 481/95-ВР, оскільки саме ця частина статті 15 встановлює обов'язок суб'єкта господарювання отримати ліцензію на кожний з видів діяльності. До того ж, зміст кожної із ліцензій вказує, що вони надають право лише на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, або лише на роздрібну торгівлю тютюновими виробами. Крім того, за правилами ліцензування це є два різні види діяльності.

З підстав, наведених вище, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивача у цій частині.

Щодо доводів касаційної скарги позивача і відповідача в частині правомірності винесення рішень про застосування фінансових санкцій №0001484001 та №0001494001 від 20 червня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок у суб'єкта господарювання щодо внесення до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів виникає саме після отримання останнім ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами та відповідності такого місця поняттю "місце зберігання" у розумінні Закону України Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт зберігання товарів у магазині позивача у період з 6 квітня 2017 року по 19 квітня 2017 року встановлено опосередковано і доводиться відповідачем виключно на підставі того, що у відповідача були відсутні ліцензії у цей період.

Відповідно до п. 2.2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання до заява про внесення місця зберігання спирту до Єдиного реєстру додається нотаріально посвідчена копія ліцензії на відповідний вид діяльності, копія документа, що підтверджує право користування приміщенням (договір оренди, свідоцтво на право власності та інше).

Як вже зазначалося, ліцензії у період з 6 квітня 2017 року по 19 квітня 2017 року у позивача були відсутні. Але відсутність ліцензій сама по собі не доводить факту зберігання товару у магазині у зазначений період часу.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано скасував з цих підстав рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року № 0001484001 у розмірі 17 000 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, а також рішення про застосування фінансових санкцій від 20 червня 2017 року № 0001494001 у розмірі 17 000 грн. за зберігання роздрібних партій тютюнових виробів в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційні скарги позивача та податкового органу залишаються без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 820/2767/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: С.С. Пасічник

В. П. Юрченко