Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №815/2434/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 лютого 2018 року

справа №815/2434/16

адміністративне провадження №К/9901/5657/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року у складі судді Маріна П.П. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів Осіпова Ю.В., Золотнікова О.С., Скрипченко В.О .

У С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Одеснафтопродукт» (далі - Товариство, позивач у справі, платник податків) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22 лютого 2016 року №0000682201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 25072630 грн. та №0000672201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням 8717 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2179 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття податковим органом.

10 жовтня 2016 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Одеснафтопродукт, внаслідок чого визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 22 лютого 2016 року №0000682201 та №0000672201.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутні підстави для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість і, як наслідок цього, застосування штрафних (фінансових) санкцій та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

30 жовтня 2017 року Державна податкова інспекція у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання належної правової оцінки обставинам справи у їх сукупності, винесення рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог Товариству відмовити у повному обсязі.

Податковий орган зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 47.1 статті 47, пункту 198.2, пункт 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, та порушення норм процесуального права, а саме статей 7, 9, 11, 86, 159 КАС України. При цьому, обґрунтувань щодо порушення судами норм матеріального і процесуального права відповідач не наводить. Мотиви порушення зазначених норм полягають виключно у непогодженні відповідача з висновками судів за результатами дослідження доказів.

23 січня 2018 року від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач посилається на припущення та невірне трактування податковим органом норм матеріального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім оргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у листопаді 2015 року податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05.11.2015 року №7814/15-53-22-01/03482749 на підставі якого, з урахуванням адміністративного апеляційного оскарження прийняті спірні податкові повідомлення - рішення за двома різновидами податків.

Щодо податку на додану вартість.

Податковим повідомленням - рішенням №0000672201 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням 8717 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції 2179 грн.

Податковий орган в касаційній скарзі виключно з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, доводить заниження позивачем податку на додану вартість до сплати в бюджет на суму 8717 грн. внаслідок безпідставного формування податкового кредиту за фактом придбання послуг з економічної безпеки у всіх місячних звітних податкових періодах 2014 року за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Е.Т.».

Оцінюючи спірну ситуацію суди першої та апеляційної інстанцій виходили із доведеності факту отримання позивачем послуг із забезпечення економічної безпеки на підставі договору від 01.06.2010 р., укладеного між ним та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Е.Т.» №62/06/2010/45, відомостей про результати робіт виконавця, актів виконаних робіт, податкових накладних та банківських виписок по р/рахунку з січня по грудень 2014 р., а також аналізу норм пункту 198.1 та пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що посилання податкового органу на факт наявності розбіжностей між сумами податкового кредиту та сумами податкових зобов'язань контрагента позивача не є достатньою підставою для встановлення податкового правопорушення про завищення податкового кредиту покупцем. Сам факт таких розбіжностей має бути доведений з огляду на положення частини другої статті 74 КАС України, згідно яких обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Податковим органом впродовж усього розгляду справи не доведенні порушення позивачем положень статті 201 Податкового кодексу України.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок формування податкового кредиту у сумі 8717 грн. за фактом придбання послуг є безпідставним. Безпідставність визначення податкового зобов'язання доводить протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2179 грн. відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Щодо податку на прибуток.

Податковим повідомленням - рішенням від 22 лютого 2016 року №0000682201 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 25 072 630 грн. за 2014 рік, яке відбулося внаслідок встановлення податковим органом 5 груп порушень.

Щодо висновків податкового органу про заниження позивачем задекларованих доходів у розмірі 8559787 грн. за 2014 рік внаслідок заниження доходів на суму 9557500 грн. - грошові кошти, отримані Товариством (позивачем у справі) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пафіс» згідно договору комісії від 19 лютого 2009 року та завищення доходів у цьому ж звітному податковому періоді у сумі 997713 грн. - умовно нараховані відсотки на суму поворотної фінансової допомоги.

Судами попередніх інстанцій встановленно, що на виконання договору комісії №2009К-13, укладеного 19.02.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пафіс» (Комітент) та Товариством (Комісіонер), за умовами якого «Комітент» перерахував «Комісіонеру» загальну суму авансового платежу в розмірі 13 535 648,11 грн. Товариством в період дії договору комісії жодних умов цього договору не виконано, а саме купівля нафтопродуктів не здійснювалась, звіт комісіонера не складався, усі отримані кошти позивач використовував виключно для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності. Судами також враховано, що дані обставини досліджувались Одеським апеляційним адміністративним судом у справі №815/2634/15 (постанова від 11.08.2016р.) між тими самими сторонами та не підлягають доказуванню в цьому процесі, відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України, що є обставиною звільненою від доказування.

Оцінюючи спірну операцію суди першої та апеляційної інстанцій виходили з положень частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У 2014 році Товариством зараховано у свій дохід умовно нараховані відсотки в сумі 997713 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо неправомірності віднесення податковим органом суми 9557500 грн. до складу доходів Товариства, як фінансової допомоги за договором комісії від 19.02.2009р. до «безнадійної кредиторської заборгованості» та виключенню 997713 грн. зі складу витрат, і як наслідок цього, встановлення заниження задекларованих показників у розмірі 8559787 грн.

Висновки суддів першої та апеляційної інстанцій стосовно правової оцінки цієї операції податковим органом не спростовані.

Колегія суддів вважає, що за положеннями пп.135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України та пп. 14.1.257 п. 14.1 статті 14 цього Кодексу неповернута сума за договором комісії не належить до інших доходів та не має ознак «безповоротної фінансової допомоги», що доводить безпідставність доводів податкового органу стосовно цієї ситуації.

Стосовно взаємовідносин Товариства з Приватним акціонерним товариством «Синтез Ойл». Податковим органом актом перевірки встановлено порушення абзацу 3 пп. 139.1.6 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, яке полягає у завищенні витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 247855 грн. за 2014 рік.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Товариством до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування віднесений податок на додану вартість сплачений у складі витрат на придбання послуг від ПрАТ «Синтез Ойл» із транспортування та обробки (перевалки) вантажів (нафти), що переміщувалися територією України в режимі транзиту на загальну суму 247855 грн. за договором №31/11 від 01.10.2011року.

Податковий орган з посиланням на положення пункту 197.8 статті 197 Податкового кодексу України, доводить, що звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).

Суди попередніх інстанцій, виходячи із дослідження умов договорів №24/10 від 30 квітня 2010р., №31/11 від 01 жовтня 2011р., укладених між Закритим акціонерним товариством «Синтез Ойл» (Виконавець) та Приватним акціонерним товариством «Одеснафтопродукт» (Замовник), факту їх виконання, дослідженням договору №72/13 про перевалку нафти та нафтопродуктів між Товариством та Компанією «UnitedOil (BVI) GroupLimited» від 01.05.2010р. та від 01.05.2013 року та обставин його виконанням вважають, що підстави для віднесення послуг із транспортування та обробки (перевалки) вантажів (нафти) до таких, що звільняються від оподаткування в розумінні пункту 197.8 статті 198 Податкового кодексу України, відсутні.

Оцінюючи спірну ситуацію, суди попередніх інстанцій правомірно послались на наявність обставин у справі, які не потребують доказування відповідно до статті 72 КАС України(в редакції, що діяла у редакції до 15 грудня 2017 року), оскільки в межах іншої адміністративної справи ці самі обставини щодо виконання договору №31/11 від 01.10.2011р. із транспортування та обробки (перевалки) вантажів (нафти) були предметом дослідження та встановлення, а саме постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/2634/15, а тому не підлягають додатковому доведенню в цьому процесі і не можуть заперечуватись сторонами.

Колегія суддів вважає, що одні і ті самі господарські операції в межах перевірки податкового органу досліджувались за 2014 рік, жодних порушень по факту придбання послуг, при формуванні податкової звітності з податку на додану вартість за цими операціями не встановлено. Відтак, посилання податкового органу на порушення норм пункту 197.8 статті 197 Податкового кодексу України стосовно наявності можливості звільнення від оподаткування операції податком на додану вартість є неприйнятним.

Щодо завищення витрат на суму 134400 грн. за 2014 рік за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Е.Т.»

Відсутність в акті перевірки встановлення цього правопорушення, унеможливлює його розгляд на стадії касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи формування податку на додану вартість за взаємовідносинами із цим контрагентом дали комплексну оцінку отримання послуг, разом із тим, основним доказом податкового правопорушення є акт перевірки. Податковий орган позбавлений можливості в суді доводити інші правопорушення від тих, які встановлені ним під час перевірки, у іншому випадку принцип правової визначеності втрачає сенс.

Щодо суми винагороди за користування кредитом у розмірі 4043925 грн.

Зазначена сума є винагородою за користування кредитом у 2014 році, яка віднесена до валових витрат в порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, пп. 139.1.1. п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України. Відповідач доводить, що під час перевірки, позивачем не надано розрахунку сум винагороди за користування кредитом та підтверджуючих первинних документів.

Суд першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши укладений між Товариством та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір від 27 грудня 2013 року №4О13835И із кредитним лімітом - 5000000 грн., за умовами якого за користування кредитними коштами позичальник сплачує відсотки по фіксованій ставці у розмірі 11.7% річних встановив, що за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. їх сума складає - 467580,87 грн. Також, по справі встановлено, що 29.07.2011р. між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено додаткову угоду до Кредитного договору №4О13835И, якою визначено формулу сплати Банку винагороди за користування наданим кредитом, яка складає 4043924,82 грн. На підтвердження здійснення витрат у вигляді плати за користування кредитом Позивачем надано відповідну банківську виписку, яка була предметом судового дослідження.

Колегія суддів погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, що позивачем підтверджений факт здійснення витрат за рахунок сум нарахованих додаткових платежів за кредитним договором - винагороди за користування кредитом, що спростовує висновки податкового органу про завищення позивачем витрат в сумі 4043925 грн.

Щодо від'ємного значення.

За висновками контролюючого органу позивачем порушені приписи п.150.1. ст.150 п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, відповідно до яких, Товариством завищено від`ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду, відображеного у рядку 06.5 Декларацій "Від`ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року (від`ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий рік)» та включені до рядку 06 Декларацій "Інші витрати" в сумі 12151333 грн. за 2014 рік.

Суди попередніх інстанцій встановили, що від`ємне значення об'єкта оподаткування у сумі 12 151 333 грн. (у т.ч. 11867580 грн.) повторно (двічі) зменшено податковим повідомленням - рішенням №0002512205 від 01.12.2014 р., скасованим рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №815/2634/15, яке набрало законної сили 11.08.2016 року.

Колегія суддів, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за вказаних обставин, висновки податкового органу про завищення позивачем від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток попереднього звітного періоду є необґрунтованими та безпідставними, підстави для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість за 2014 рік відсутні.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №815/2434/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А. Васильєвої

С.С. Пасічник