Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №604/328/17

адміністративне провадження №К/9901/3083/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Лановецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьмича С.М., Запотічного І.І., Улицького В.З. від 10 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив: визнати неправомірними дії Лановецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати Лановецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити йому вказану пенсію з 09 травня 2016 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що з 1984 року по 2008 рік, він пропрацював газоелектрозварювальником у Підволочиській госпрозрахунковій будівельно-монтажній дільниці тресту «Тернопільагроспецмонтаж». З огляду на вказане, він має право на призначення йому пенсії по віку на пільгових умовах.

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Лановецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов`язано Лановецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 18 жовтня 2016 року.

В частині вимог про зобов`язання Лановецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 09 травня 2016 року по 17 жовтня 2016 року - позов залишено без розгляду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач був зайнятий повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасовано постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року та прийнято нове рішення, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Судове рішення обґрунтовано тим, що у відповідача не було підстав для оформлення позивачу пенсії на пільгових умовах, оскільки необхідною умовою для призначення такого виду пенсії є наявність результатів атестації робочого місця за умовами праці на підприємстві.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Як встановлено судами, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2 згідно абзацу 1 пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частини другої розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

07 квітня 2017 року Лановецьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області позивачу відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком за Списком № 2, оскільки останнім не було надано пільгової довідки згідно якої він працював на посаді газоелектрозварювальника з 01 червня 1984 року по 12 травня 2008 року та не надано наказів, висновків про проведення атестації робочого місця з 01 серпня 1992 року по 12 травня 2008 року.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними позивач звернувся з даним позовом до суду.

За змістом статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці (далі - Порядок) та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з пунктом 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці України разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документи, які можуть підтверджувати результати атестації робочого місця за умовами праці, є: наказ про підсумки атестації робочих місць за умовами праці, карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Таким чином, відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Верховний Суд України у постановах від 10 березня 2015 року (справа № 21-51а15), від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13), від 02 грудня 2015 року (справа № 21-1329а15), від 12 квітня 2016 (справа № 21-6501а15), а також Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року (справа № 732/2003/14) висловлювали правову позицію стосовно відсутності законних підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Стосовно зарахування періоду роботи позивача з 01 серпня 1992 року по 12 травня 2008 року до пільгового стажу за Списком № 2, суд апеляційної інстанції вказує на те, що трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 від 08 вересня 1982 року підтверджено, що з 01 червня 1984 року по 12 травня 2008 року ОСОБА_2 працював газоелектрозварювальником, а саме на посаді, яка згідно списку №2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» дає право на пенсію на пільгових умовах. Проте, відсутні докази, які б підтвердили проведення атестації робочого місця з 01серпня 1992 року по 12 травня 2008 року.

Отже, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пільгової пенсії за Списком № 2, оскільки в останнього недостатньо пільгового стажу для призначення такої пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов правильного висновку про те, що зібрані у справі докази не підтверджують обставини, які б породжували у позивача виникнення права на зарахування його пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини у пункті 53 рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (№68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко