Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.04.2018 року у справі №164/2375/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2019 року

Київ

справа №164/2375/17

касаційне провадження №К/9901/46928/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Єзерова А. А., Саприкіної І. В.,

розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Маневицької селищної ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 (головуючий суддя: Кузьмич С. М., судді:

Гулид Р. М., Улицький В. З. ) у справі №164/2375/17 за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправним і скасувати рішення Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області № 21/19 від 03.08.2017 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 1,9200 га. ;

зобов'язати Маневицьку селищну раду Маневицького району Волинської області на найближчій сесії повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 1,9200 га за кадастровим номером 0723655100:01:001:1127.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 03.08.2017 Маневицька селищна рада на пленарному засіданні сесії прийняла рішення за № 21/19, яким відмовила йому у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Вказане рішення вважає протиправним, оскільки генеральним планом смт. Маневичі та детальним планом території, який затверджено рішенням Маневицької селищної ради № 21/8 від 03.08.2017 визначено частину території населеного пункту, що включає землі по вул. Лоше хутір, як територію, призначену для громадської забудови. Втім, земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:1127 не охоплена містобудівною документацією та відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 12.12.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно пояснень представника відповідача на даний час ще остаточно не внесені зміни в генеральний план селища, однак при внесенні змін у межі населеного пункту в смт.

Маневичі не передбачено виділення земель для ведення особистого селянського господарства, а тому відсутні підстави для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лоше хутір, площею 1,9200 га. Позивачу рекомендовано звернутися до відповідача із даними клопотаннями після внесення змін у генеральний план смт. Маневичі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 скасовано постанову Маневицького районного суду Волинської області від
12.12.2017 та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що бажана земельна ділянка не охоплена генеральним планом смт. Маневичі та детальним планом території, затверджені рішенням Маневицької селищної ради №21/8 від
03.08.2017, а відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Ці обставини підтверджується відповідним висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та кадастровим планом, витягом з Державного земельного кадастру. Також суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем протягом 2017 року земельні ділянки по вул. Лоше хутір передавались у власність інших осіб без будь-яких обмежень.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Маневицька селищна рада подала касаційну скаргу, у якій просила Верховний Суд скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та залишити в силі постанову Маневицького районного суду Волинської області від 12.12.2017. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказав на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції були взяті до уваги докази, які не надавались до суду першої інстанції; у судовому рішенні зазначено, що судове засідання проводилось за участі уповноваженого представника позивача, однак такий у судовому засіданні присутнім не був; радою не приймалось рішення про внесення змін в генеральний план смт. Маневичі щодо виділення земель для ведення особистого селянського господарства. Також скаржник вказав на те, що надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою не означає позитивного вирішення питання щодо надання земельної ділянки у власність.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

На адресу суду касаційної інстанції від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 27.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що рішенням Маневицькою селищною радою №48/12 від 24.09.2015 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га в АДРЕСА_1 хутір для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Маневицької селищної ради № 21/19 від 03.08.2017 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на вул. Лоше хутір, площею 1,9200 га, кадастровий номер 0723655100:01:001:1127, а також у передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки на вул. Лоше хутір, площею 1,9200 га, кадастровим номером 0723655100:01:001:1127 для ведення особистого селянського господарства.

Одночасно позивачу рекомендовано звернутися до відповідача із даними клопотаннями після внесення змін у генеральний план смт. Маневичі.

Зазначене рішення і є предметом спору у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з частиною 1 статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин 1 -3 , 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частин 1 -3 , 5 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених частин 1 -3 , 5 статті 116 ЗК України.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин 8 -10 статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому частин 8 -10 статті 118 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частин 8 -10 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, зміст наведених норм права свідчить, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку, визначеному статтею 186-1 Земельного кодексу України, норми статтею 186-1 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що проект землеустрою погоджений позивачем з усіма інстанціями у порядку встановленому земельним законодавством.

Відповідачем ця обставин не заперечується.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що місце розташування земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1, відповідає генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації, про що свідчить висновок сектору містобудування та архітектури управління регіонального розвитку Маневицькоїрайдержадмністрації №189/11/2-16 від 20.09.2016.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який стосується прав та обов'язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об'єктивну правову оцінку такому акту.

В спірному випадку, оскаржуване рішення відповідача не містить обґрунтувань підстав відмови, а визначає лише результат вирішення порушено позивачем питання.

Судом апеляційної інстанції з пояснень представника відповідача встановлено, що фактично позивачу відмовлено з підстав, що на виконання рішення Волинської обласної ради № 3/21 від 03.03.2011 у межі населеного пункту в смт. Маневичі плануються внести зміни, які не передбачають виділення земель для ведення особистого селянського господарства.

У той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що генеральним планом смт. Маневичі та детальним планом території, які затверджені рішенням Маневицької селищної ради №21/8 від 03.08.2017 визначено частину території населеного пункту, що включає землі по вул. Лоше хутір, як територію призначену для громадської забудови. При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером undefined, на яку претендує позивач, не охоплена згаданою вище містобудівною документацією та відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Даний факт підтверджується відповідним висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та кадастровим планом, витягом з Державного земельного кадастру.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом 2017 року земельні ділянки, які розташовані по вул. Лоше хутір передавались відповідачем у власність інших осіб.

Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції в межах, визначених статтею 308 КАС України, повноважень прийняв та оцінив докази, які не подавались у суд першої інстанції та з їх врахуванням прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Допущена описка щодо участі у судовому засіданні представника позивача, який фактично був відсутній при постановленні рішення, не спростовує правильності висновків суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Верховний Суд враховує, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені під час апеляційного розгляду справи та з урахуванням яких суд попередньої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції - відсутні.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маневицької селищної ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі №164/2375/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна