Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №826/1401/15

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №826/1401/15

адміністративне провадження №К/9901/6004/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року (суддя Гарник К. Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року (колегія у складі суддів: Мельничука В. П., Грищенко Т. М., Лічевецького І. О.) у справі № 826/1401/15 за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що не погоджується із сумою, яку податковий органа визначає як узгоджене зобов'язання, та не погоджується із правомірністю нарахування штрафних санкцій, оскільки відносно позивача порушено справу про банкрутство.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на кінець жовтня 2014 року за позивачем згідно даних картки особового рахунку обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 529 704,67 грн та пеня в сумі 23 814,56 грн, відповідачем правомірно 5 листопада 2014 року було складено та направлено позивачу вимогу.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відзив податкового органу на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на адресу позивача надійшла вимога ДПІ у Києво-Святошинському районі від 5 листопада 2014 року № Ю-577-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 529
704,67 грн та пені в сумі 23 814,56 грн.

Відповідачем на підтвердження правильності визначення суми пені в оскаржуваній позивачем вимозі надано копію картки особового рахунку, зі змісту якої вбачається, що станом на 31 жовтня 2014 року недоїмка зі сплати єдиного внеску складає 529 704,67 грн.

Крім того, податковим органом до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості по єдиному соціальному внеску за період квітень-жовтень, з якого вбачається що сума боргу у жовтні складає 553 519,23 грн (арк. с. 55).

В свою чергу, Підприємством суду надана довідка, відповідно до якої сума заборгованості станом на жовтень 2014 року складає 164 293,72 (арк. с. 38).

Судом першої інстанції вказана розбіжність не усунута, не провірена правильність нарахування суми заборгованості та факт узгодженості суми боргу. Оцінку доводам позивача не надано. Суд апеляційної інстанції помилку не виправив.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про правомірність податкової вимоги з огляду на його передчасність.

Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу Підприємства в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року у справі № 826/1401/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду