Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №821/4899/14

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №821/4899/14

адміністративне провадження №К/9901/6701/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2015 року (суддя Бездрабко О. І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року (колегія у складі суддів: Шляхтицького О. І., Джабурія О. В., Крусяна А. В. ) у справі № 821/4899/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" (надалі позивач, Товариство) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податковим органом протиправно збільшено розмір орендної плати за договором оренди у розрахунку 3 % нормативної грошової оцінки землі, так як договором розмір орендної плати встановлено 1,5 %. Також позивач вважає безпідставним застосування відповідачем коефіцієнту 1,756 при розрахунку орендної плати по чотирьох договорах оренди.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, позов задоволено частково. Визнано частково протиправним та частково скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 9 грудня 2014 року № 0002222200 на суму 23 316,96 грн, з яких за основним платежем на 18653,57 грн, за штрафними санкціями 4663,39 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що донарахування позивачу за податковим повідомленням-рішенням № 0002222200 орендної плати за договором оренди від 14 грудня 2011 року № 652060004000997 за період з квітня по жовтень 2014 року у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки на підставі внесених з 1 січня 2014 року змін до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України не може вважатися правомірним.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відзив податкового органу на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом у період з 26 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по орендній платі за землю за період з 1 квітня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, за результатами якої складено акт від 5 грудня 2014 року № 214/21-02-22-014/33277131.

Висновками акта встановлено порушення вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, пункту 289.3 статті 289 Податкового кодексу України в частині заниження розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, в результаті чого донараховано орендної плати за землю станом на 30 жовтня 2014 року у сумі 159 108,60 грн.

На підставі висновків акта податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 9 грудня 2014 року:

- № 0002222200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з орендної плати на 116 744,10 грн, з яких за основним платежем 93 395,30 грн, за штрафними санкціями на 23 348,80 грн.,

- № 0002232200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з орендної плати на 82 141,60 грн., з яких за основним платежем 65 713,30 грн, за штрафними санкціями на 16 428,30 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 грудня 2011 року між Бериславською районною державною адміністрацією та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки № 652060004000997. Відповідно до умов договору в оренду передано земельну ділянку площею 179,0018 га, строком на 25 років, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 249 103,47 грн. Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, що складає 63 736,55 грн.

30 серпня 2010 року між Бериславською районною державною адміністрацією та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки, № 4АА002364-041071500028.

Відповідно до умов договору в оренду передано земельну ділянку площею 148,6621 га, строком на 5 років, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 325 653,53 грн. Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, що складає 37 557,42 грн.

3 червня 2009 року між Бериславською районною державною адміністрацією та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки, № 4АА002364-04097150034.

Відповідно до умов договору в оренду передано земельну ділянку площею 139,70 га, строком на 15 років, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 555
358,31 грн. Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, в розмірі 3,1 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, що складає 48 216,11 грн.

19 січня 2006 року між Бериславською районною державною адміністрацією та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки № 4АА002364-040671500001.

Відповідно до умов договору в оренду передано земельну ділянку площею 242,48 га, строком на 10 років, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 437
203,40 грн. Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 85 грн за один гектар на рік. 26 січня 2012 року сторонами прийнято зміни до вказаного договору, якими внесено зміни у пункти 2 та 5 договору стосовно площі земельної ділянки (замінено на 150,6275 га) та нормативної грошової оцінки земельної ділянки (змінено на 1 716 709,31 грн).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування грошових зобов'язань з орендної плати податковий орган зазначив те, що Товариством при розрахунку орендної плати не застосовано коефіцієнт 1,756 по чотирьох договорах оренди, та встановлення за договором від 14 грудня 2011 року № 652060004000997 розміру орендної плати меншої, ніж визначено законодавством (1,5 % від нормативної грошової оцінки землі, замість 3 %).

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спірним питанням даної справи є правомірність застосування податковим органом коефіцієнта 1,756 при розрахунку грошових зобов'язань з орендної плати.

Приймаючи рішення в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185 "Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" передбачено, що для врахування змін у рентному доході, який створюється при виробництві зернових культур, до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведеної станом на 1 липня 1995 року (з урахуванням індексації), застосовується коефіцієнт 1,756.

Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213.

Пунктом 21 зазначеної Методики встановлено, що дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Пунктом 5 Методики встановлено, що в основу розрахунку нормативної грошової оцінки земель враховується рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.

Для врахування змін у рентному доході, який створюється при виробництві зернових культур, до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведеної станом на 1 липня 1995 р. (з урахуванням індексації), застосовується коефіцієнт 1,756.

Суд погоджується з доводом касаційної скарги, що коефіцієнт 1,756 повинен враховуватись саме при проведенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не при нарахуванні орендної плати на підставі такої оцінки.

Судами попередніх інстанцій не перевірено застосування вказаного коефіцієнта, оскільки в матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про правомірність податкових повідомлень-рішень в цій частині з огляду на його передчасність.

Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Злато Таврії" задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року у справі № 821/4899/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва,

С. С. Пасічник

Судді Верховного Суду