Історія справи

Постанова КАС ВП від 21.06.2018 року у справі №803/1385/14
Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №803/1385/14
Ухвала КАС ВП від 06.06.2018 року у справі №803/1385/14
Ухвала КАС ВП від 21.06.2018 року у справі №803/1385/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №803/1385/14

адміністративне провадження №К/9901/33177/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

за участю секретаря - Калініна О.С.,

учасники справи:

представники позивача - Горбачук М.Я., Ніколайчик А.П.,

представник відповідача - Ярошик Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області та Приватного акціонерного товариства "Камінь-Каширська ПМК-70"

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 (суддя Ксензюк А.Я.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді Большакова О.О., Гуляк В.В., Макарик В.Я.)

у справі № 803/1385/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Камінь-Каширська ПМК-70"

до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Камінь-Каширська ПМК-70», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Камінь-Каширська ПМК-70» (далі - Товариство) звернулось з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.2008 Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової адміністрації України, правонаступником якої є Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській (далі - ДПІ).

Свої вимоги позивач мотивував помилковістю висновків ДПІ про порушення Товариством вимог закону щодо обліку готівкових коштів, відтак відповідач не мав під став для прийняття оскаржуваного рішення.

Справа неодноразово розглядалася судами різних рівнів, за наслідками чого, судом касаційної інстанції скасовувались судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.06.2014 скасовано постанову Господарського суду Волинської області від 09.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2014, якими було задоволено позов та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.08.2016 скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.08.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2014, якими було задоволено позов та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017, позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано рішення Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової адміністрації України від 20 березня 2008 року №0000082301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині 8 515 680 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями Товариство та ДПІ звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами.

У своїй касаційній скарзі Товариство, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та повністю задовольнити адміністративний позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про наявність у діях Товариства порушення законодавства щодо обліку готівкових коштів та не врахували, що штрафні санкції до позивача було застосовано поза межами встановленого статтею 250 ГК України строку.

ДПІ, також посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильну оцінку доказів та обставин справи, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та відмовити в позові. При цьому відповідач зазначив, що судами помилково зроблено висновок про те, що до спірних правовідносин може бути застосовано положення статті 250 ГК України.

В запереченнях на касаційні скарги сторони вважають доводи своїх опонентів помилковими та такими, що не відповідають матеріалам справи.

03.03.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а скарга ДПІ частковому задоволенню, з огляду на таке.

За наслідками проведеної виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2007 року, ДПІ складено акт № 58/23-01036690 від 19 лютого 2008 року, в якому відображено висновки контролюючого органу порушення позивачем п.п. 2.6, 3.3, 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15 грудня 2004 року №637 - не оподаткування у касу готівкових коштів на суму 1 723 136 грн.

На цій підставі відповідачем 20.03.2008 прийнято рішення №0000082301 про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 615 680 грн.

Свої дії щодо цього ДПІ в акті перевірки мотивувала тим, що протягом 2006-2007років Товариство отримало від кооперативів 1 723 136 грн. готівкових коштів по виконаних роботах по прокладенню вуличних газопроводів, проте кошти не було оприбутковано у касі підприємства.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство здійснювало у 2006-2007 роках роботи з будівництва вуличних газопроводів на підставі укладених з кооперативами контрактів. При цьому умовами контрактів передбачено, що придбання необхідних матеріалів та обладнання здійснюється за рахунок замовника (кооперативу). Головний інженер Товариства ОСОБА_5, діючи як представник Товариства, отримував від кооперативів готівкові кошти за виконані роботи з будівництва вуличних газопроводів і ці кошти надходили до каси позивача та відповідним чином обліковувались. Він же, діючи вже як фізична особа - посередник в інтересах кооперативів, прийняв від останніх 1 723 136 грн. готівкових коштів та придбав за ці кошти матеріали та обладнання, необхідні для здійснення будівництва газопроводів. При цьому ОСОБА_5 використовував печатку Товариства при складанні документів що підтверджували отримання ним 1 723 136 грн. Вказану суму ОСОБА_5 у Товаристві не обліковував та розпоряджався нею самостійно.

Відповідно до приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ці положення кореспондуються з вимогами частини 2 статті 77 та частини 4 статті 78 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2017).

В підтвердження того, що при отриманні від кооперативів 1 723 136 грн. готівкових коштів для подальшого придбання обладнання та матеріалів, які повинні використовуватися при роботах з газифікації, головний інженер Товариства ОСОБА_5 діяв не як вповноважений представник позивача, а як фізична особа, позивач надав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (т. 1 а.с.115-116) та послався на судові рішення у справі №9/52-2А (т. 3 а.с.23-28).

При цьому в постанові від 10.04.2008 слідчий СВ ПМ ДПА у Волинській області дійшов висновку про те, що кошти в сумі 1 723 136 грн. в розпорядження позивача не надходили, у його господарській діяльності не використовувалися, а головний інженер Товариства ОСОБА_5 при розпорядженні цими коштами діяв як фізична особа-посередник в інтересах кооперативів.

Зі змісту постанови Господарського суду Волинської області від 26.12.2008, ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010 та Вищого адміністративного суду від 11.11.2013 у справі №9/52-2А за позовом Товариства до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень вбачається, що під час розгляду справи суди встановили наступне.

Кошти на закупівлю матеріалів для прокладання вуличних газопроводів отримувались від замовників робіт (вуличних кооперативів) головним інженером Товариства ОСОБА_5 як фізичною особою, після чого ним же, як фізичною особою, здійснювалось придбання матеріалів для виконання робіт. В подальшому, придбане обладнання від імені кооперативів передавалось Товариству на зберігання та використання під час робіт з будівництва газопроводів.

На цій підставі судами зроблено висновок про те, що у Товариства були відсутні підстави для включення зазначених коштів до валового доходу та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що акт № 58/23-01036690 від 19 лютого 2008 року, на підставі якого було прийнято оскаржене рішення №0000082301 про застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 615 680 грн. складено без дотримання вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327, оскільки його висновки ґрунтуються на підставі матеріалів отриманих від відділу податкової міліції Ковельської МДПІ (лист від 18.02.2008 №538/26-507), у той час як перевірка проводилась на підприємстві з 28.12.2007 по 12.02.2008.

В той же, під час проведення перевірки ДПІ не зібрано, відтак і не надано судам під час розгляду справи, об'єктивних, належних та допустимих доказів, які спростовують твердження позивача щодо обставин отримання та використання ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 1 723 136 грн. При цьому розписки, складені ОСОБА_5 та завірені ним печаткою Товариства, самі по собі не свідчать, про фактичне надходження цих коштів до позивача та використання їх у господарській діяльності Товариства.

З огляду на це, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено його твердження про порушення Товариством вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 N637 (у відповідній редакції) щодо оприбуткування готівки, у сумі1 723 136 грн. отриманої ОСОБА_5 з метою придбання в інтересах кооперативів обладнання та матеріалів, оскільки вказані суми не отримувались Товариством як суб'єктом господарювання, не надходили до нього та не використовувались у його господарській діяльності.

Отже, у позивача не виникло обв'язку здійснювати у відповідності до вищенаведеного Положення N637 оприбуткування вказаної готівки.

Наведене унеможливлює застосування до Товариства передбачених положеннями Указу Президента України від 12 червня 1995 року N436/95 штрафних санкцій за неоприбуткування у касах готівки.

Використання ОСОБА_5 при виготовленні документів, що підтверджують факт отримання ним коштів для подальшого придбання матеріалів та обладнання, печаток Товариства не породжує у позивача обов'язку здійснювати облік вказаних коштів, оскільки матеріалами справи встановлено, що ці кошти до Товариства не надходили і останнє, як суб'єкт господарювання, не приймало участі у розпорядженні цими коштами. Наведене обумовлює застосування до посадової особи Товариства заходів дисциплінарної, адміністративної, тощо, відповідальності, та унеможливлює застосовування до Товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу на підставі Указу Президента України N436/95.

Доводи касаційної скарги ДПІ цих висновків не спростовують та не дають підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Ці обставини не враховано судами попередніх інстанцій, які, виконуючи вимоги викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 17.06.2014 та 11.08.2016 не здійснили системного аналізу наданих сторонами доказів та дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості застосування до Товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу за порушення вимог Положення N637.

Клопотання позивача про зупинення судом касаційної інстанції провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №157/1037/16-ц задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У справі №157/1037/16-ц розглядається позов Товариства до ОСОБА_5 про визнання правочину (розписки від 05.09.2007) недійсним, визнання дій головного інженера Товариства, щодо завірення його підпису та підпису ОСОБА_6 на розписці від 05 вересня 2007 року печаткою Товариства неправомірними, визнання правочину (розписки) недійсним через відсутність повноважень у посадової особи - головного інженера Товариства на його укладення.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства. Проте суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, що є предметом судового розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 11.07.2017 залишено без змін рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10.05.2017 про відмову в задоволенні позову Товариства.

Зібрані під час розгляду справи №803/1385/14 докази дозволяють суду касаційної інстанції дати належну оцінку обставинам справи, що є предметом адміністративного позову, натомість ці обставини під час розгляду справи №157/1037/16-ц не досліджувались, що унеможливлює задоволення клопотання про зупинення провадження у справі що розглядається.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається : неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 349, 344, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Камінь-Каширська ПМК-70" задовольнити, касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Камінь-Каширська ПМК-70" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової адміністрації України від 20 березня 2008 року №0000082301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 615 680 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер