Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.05.2019 року у справі №810/5633/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2019 року

Київ

справа №810/5633/14

адміністративне провадження №К/9901/5650/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я.

здійснивши попередній перегляд касаційної скарги приватного підприємства "ВІВ"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 (колегія суддів: головуючий суддя - Шелест С. Б., судді - Пилипенко О. Є., Романчук О. М. )

у справі № 810/5633/14

за позовом Приватного підприємства "ВІВ"

до Ставищенського відділення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ

У березні 2013 року Приватне підприємство "ВІВ" (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ставищенського відділення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) від 25.02.2013 №0000032200, №0000042200, №0000052200 та №0000062200.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про помилковість висновків контролюючого органу, що господарські правовідносини позивача з його контрагентами не мали реального характеру та носили безтоварний характер, а висновки відповідача з цього приводу спростовуються наданими під час перевірки документами. Відтак, у відповідача не було правових підстав вважати, що позивачем неправильно визначено його податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, комунального податку, а також підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "ВІВ" відмовлено.

Рішенням Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2014 року касаційну скаргу приватного підприємства "ВіВ" задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

За наслідками повторного розгляду справи, постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 (суддя - Балаклицький А. І.), адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 25.02.2013 №0000032200, №0000042200, №0000052200 та №0000062200; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ВіВ" сплачений судовий збір у розмірі 2 328 грн. 41 коп.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 апеляційну скаргу ДПІ задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2014. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи, не давши при цьому належної оцінки наданим позивачем доказам.

ДПІ відзиву на касаційну скаргу не надала, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.01.2015 відкрито касаційне провадження.

18.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

За результатами перевірки складено акт від 07.02.2013 №47/220/31542453.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

- ст. 5 та ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від
28.12.1994 №334/94-ВР, ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток за 4 квартал 2009 року на суму 97 894 грн., за 1 квартал 2010 - на суму 16 250 грн., за 2 квартал 2010 - на суму 247 406 грн., за 3 квартал 2010 - на суму 148 436 грн., за 4 квартал 2010 - на суму 91 251 грн., за 2 квартал 2011 року - на суму 215 876
грн., за 3 квартал 2011 року - на суму 66 150 грн., за 4 квартал 2011 року - на суму 29 150 грн., за 3 квартал 2012 року - на суму 121 374 грн. ;

- ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело за заниження позивачем податку на додану вартість всього в сумі 867 172 грн., в тому числі за жовтень 2009 року в сумі 24 083 грн., за грудень 2009 року в сумі 54 232 грн., за січень 2010 року в сумі 1 005 грн., за березень 2010 року в сумі 11 730 грн., за квітень 2010 року в сумі 55 800 грн., за травень 2010 року в сумі 27 935 грн., за червень 2010 року в сумі 114 190 грн., за липень 2010 року в сумі 118 095 грн., за вересень 2010 року в сумі 654 грн., за жовтень 2010 року в сумі 123 грн., за листопад 2010 року в сумі 1 936 грн., за грудень 2010 року в сумі 70 942 грн., за квітень 2011 року в сумі 25 710 грн., за травень 2011 року в сумі 54 266 грн., за червень 2011 року в сумі 107 742 грн., за серпень 2011 року в сумі 31 235 грн., за вересень 2011 року в сумі 26 287 грн., за грудень 2011 року в сумі 25 348
грн., за липень 2012 року в сумі 115 594 грн.

- ст. 15 та ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки та збори", оскільки позивачем в підзвітний період не нараховувався комунальний податок, в результаті чого позивачем було занижено зазначений податок всього на суму 59,50 грн., в тому числі за IV кв. 2009 року на суму 11,90 грн., І кв. 2010 року на суму 11,90 грн., І кв. 2010 року на суму 11,90 грн., ІІІ кв. 2010 року на суму 11,90 грн., ІV кв. 2010 року на суму 11,90 грн. ;

- ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки позивачем у підзвітний період не подавались обов'язкові розрахунки комунального податку за період з
0.10.2009 по 31.12.2010;

- ст. 44 Податкового кодексу України, оскільки позивачем не було надано до перевірки всього пакету документів з питань обчислення і сплати податків і зборів, необхідних для проведення перевірки у зв'язку з їх втратою.

На підставі акту, 25.02.2013 ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000032200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 939 144,75 грн. (788 857 грн. - за основним платежем; 150 287,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- №0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 1 092 072,25 грн., з яких: 935 893 грн. - за основним платежем; 156 179,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000052200, яким до позивача застосовано адміністративний штраф за порушення п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України в розмірі 510 грн. ;

- №0000062200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "комунальний податок" у сумі 737,36 грн., з яких: 45,90 грн. - за основним платежем; 691,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що під час перевірки встановлено нереальність господарських операцій при взаємовідносинах Підприємства з його контрагентами: ТОВ "Інтернет в кожен дім" та ТОВ "ІГ "Каспій-Дон".

Крім того, позивачем сформовано податкові зобов'язання з урахуванням господарських операцій з ТОВ "Самброс ", ТОВ "Ракана ", ТОВ "Бассет", ТОВ "Автор-Студія ", ТОВ "Аврораттейд ", ТОВ "ТД Агрохім", ТОВ "Аван-Тайм.

Зовнішторг", ТОВ "Трейд-Агро-К ", ПП "Інформзв'язок" та ТОВ "Термо Вуд", проте, пославшись на втрату всіх документів бухгалтерської звітності, Підприємство не надало жодного доказу щодо реальності операцій з вищевказаними контрагентами.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки та збори" (в частині, що стосується сплати комунального податку) та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових внормовано положеннями статтями 14, 44, 138, 139, 198 ПК України та статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій щодо обставин виконання господарських договорів, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що 03.05.2011 між Підприємством (Покупець) та ТОВ "Інтернет в кожен дім" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність позивача товар (фумігант фостоксин).

Крім того, протягом 2012 року між позивачем та ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" (Перевізник) укладались договори перевезення, відповідно умов яких Перевізник зобов'язався надати послуги перевезення автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання умов договорів купівлі-продажу та надання транспортних послуг, позивачем надано податкові накладні, акти виконаних робіт та докази перерахування коштів на рахунки контрагентів.

Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи за своїм змістом та формою відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відтак є належними та достатніми доказами, що підтверджують реальність виконання господарських угод та спростовують висновки контролюючого органу з цього приводу.

Натомість, здійснивши системний аналіз залучених до матеріалів справи доказів та правильно застосувавши норми права, що регламентують спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку не свідчать про реальне виконання умов господарських договорів та не спростовують висновків контролюючого органу щодо безтоварності відносин між Підприємством та його контрагентами.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Підприємством не здійснено дій, передбачених приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
24.05.1995 N88 щодо вжиття заходів з відновлення втрачених, за твердженням позивача, документів бухгалтерського обліку.

Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не було надано належних та достатніх доказів реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами.

Також судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок щодо неподання позивачем податкового розрахунку комунального податку за період з 01.10.09 по
31.12.10, що призвело до заниження суми податку на 59,5 грн. і вказана обставини не заперечується самим Підприємством.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивача не спростовують правильність доводів, якими мотивовано постанову суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, належний аналіз яким було дано під час апеляційного перегляду справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини та не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "ВІВ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова