Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.02.2019 року у справі №826/9188/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 березня 2019 року

справа №826/9188/17

адміністративне провадження №К/9901/3717/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у складі суддів Ганечко О.М., Федотова І.В., Коротких А.Ю.

у справі № 826/9188/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС України у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною та скасувати податкову вимогу з єдиного податку фізичних осіб, визнати протиправним та скасувати рішення податкового органу про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, зобов'язати податковий орган врахувати в інтегрованій картці позивача наявну оплату єдиного податку за перший квартал 2016 року та відсутність податкового боргу.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2018 року адміністративний позов задовольнив повністю. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що платник податку звільняється від відповідальності за порушення банками порядку своєчасного перерахування коштів зі сплати єдиного податку до бюджету, в той час позивачем свій обов'язок платника єдиного податку виконано, оскільки податкове зобов'язання сплачено у встановлені законодавством строки, що підтверджується матеріалами справи, проте з незалежних від нього обставин кошти по сплаті єдиного податку не надійшли до контролюючого органу, тому прийняті відповідачем податкова вимога та, відповідно, рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку є протиправними.

Постановою від 15 січня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий кодекс України звільняє платника податків від сплати пені і штрафних санкцій, але не звільняє від обов'язку сплатити основної суми узгодженого податкового зобов'язання у випадках, коли така сума не дійшла до бюджету, у тому числі з вини банку.

У лютому 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Податковий орган надав відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є платником єдиного податку 3 групи з 13 лютого 2015 року.

Позивачем самостійно у встановлені строки сплачено суми узгодженого податкового зобов'язання по єдиному податку, що підтверджується копіями платіжних доручень від 17 травня 2016 року № 30 на суму 81 000,00 грн, від 20 травня 2016 року № 56 на суму 145 624,67 грн.

Сплата грошового зобов'язання в сумі 81 000,00 грн згідно платіжного доручення від 17 травня 2016 року № 30 здійснена через ПАТ «Фідобанк», а в сумі 145 624,67 грн згідно платіжного доручення від 20 травня 2016 року № 56 - через АТ «Банк Богуслав».

Згідно виписки з ПАТ «Фідобанк» по особовому рахунку у позивача були наявні кошти на рахунку, яких достатньо для сплати відповідних податкових зобов'язань, проте вказані вище кошти до бюджету не перераховані.

Повідомленням від 20 травня 2016 року позивач повідомив відповідача про сплату ним єдиного податку та про невиконання банком свого обов'язку щодо перерахунку коштів до бюджету.

Податковим органом винесено податкову вимогу від 24 травня 2016 року № 926-16, згідно якої станом на 23 травня 2016 року у позивача виник податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язаннями з єдиного податку з фізичних осіб, який становить 225 709,69 грн.

У зв'язку з тим, що за позивачем обліковується податковий борг, контролюючим органом прийнято рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку від 31 грудня 2016 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

В матеріалах справи містяться копії письмових доказів, зокрема, платіжні доручення, виписка з банківського рахунку, договір банківського рахунку, жодна з яких не засвідчена належним чином. В матеріалах справи відсутні відомості щодо дослідження судами оригіналів письмових доказів.

Суд першої інстанції встановив, що сплата грошового зобов'язання в сумі 81 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 17 травня 2016 року № 30 здійснена через ПАТ «Фідобанк». Згідно з відміткою банка на платіжному дорученні платіж проведено банками.

Разом з тим, Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем здійснено сплату податку на додану вартість у сумі 81 000,00 грн, а доказом здійснення її є платіжне доручення від 17 травня 2015 року № 30, з відміткою «прийнято до виконання».

Тобто, і суд першої і суд апеляційної інстанції не дослідили копію платіжного доручення № 30 від 17 травня 2016 року, оскільки вказаним платіжним дорученням податковому органу перераховувався єдиний податок, згідно з відміткою банку платіжне доручення отримано банком 17 травня 2016 року. Відмітка «проведено банком» відсутня.

Приймаючи вказане платіжне доручення як доказ, судами попередніх інстанцій не досліджено правильність заповнення реквізитів, не досліджено, чи вірно вказано отримувача платежу та його реквізити.

Крім того, як зазначено у повідомленні про здійснення оплати, платіжне доручення передано банку за допомогою системи дистанційного обслуговування, але на копії платіжного доручення разом з датою прийняття банком міститься підпис невстановленої особи, та в наявності підпис позивача.

Не встановлення правильності заповнення платіжного доручення позбавляє Суд можливості оцінити висновок судів попередніх інстанцій щодо здійснення позивачем всіх необхідних дій для своєчасної сплати податкового зобов'язання.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінку договору банківського рахунку № 606805 від 11 березня 2015 року. Зокрема, не досліджено відповідальність сторін та ким здійснюється контроль за своєчасним проведенням розрахунків з іншими суб'єктами господарювання.

Встановлення всіх вищезазначених обставин є необхідним для висновку, чи виконано позивачем обов'язок щодо своєчасного перерахування єдиного податку. Враховуючи те, що вирішення позовних вимог щодо скасування рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку неможливо без встановлення факту наявності (чи відсутності) податкового боргу, Суд позбавлений можливості переглянути судове рішення в цій частині.

Аналогічно, Суд позбавлений можливості оцінити висновки суду щодо внесення змін до інтегрованої картки платника, оскільки розгляд вказаної позовної вимоги залежить від встановлення повноти та правильності дій позивача щодо сплати податкового зобов'язання, які не встановлено судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів.

За приписами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Як встановлено частиною третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 826/9188/17 скасувати.

Адміністративну справу № 826/9188/17 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер