Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2018 року

Київ

справа №815/1016/16

адміністративне провадження №К/9901/7753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В., судді Бойко О.Я., Тарасишина О.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Жук С.І., судді Потапчук В.О. та Семенюк Г.В.), -

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року громадянин Грузії ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач), Державної міграційної служби України, в якому, просив суд:

1) визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року, оформлений повідомленням № 40 від 29 січня 2016 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту;

2) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для її скасування.

Позов мотивований тим, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є необґрунтованим та незаконним, та таким що прийнято із порушення процедурних вимог, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року N 3671-VI (далі - Закон), оскільки це рішення приймалося без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року. Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.01.2016 року. В іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення за наслідками розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту має бути обґрунтованим. Відповідачем при розгляді заяви позивача прийнято необґрунтоване та передчасне рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року касаційна скарга Державної міграційної служби України надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 01 лютого 2018 року прийнята до провадження та 23 лютого 2018 року призначена до попереднього розгляду у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

У своїй касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначає, що проведення процедури співробітником відділу по роботі з біженцями вчинялось згідно з вимогами національного законодавства. Відповідач наголошує, що у рамках даного адміністративного спору не порушується питання про примусове видворення позивача за межі України, а йому лише відмовлено в наданні притулку в Україні, що не позбавляє його можливості залишитись на території України, якщо він має для цього законні підстави.

Касаційна скарга має бути залишена без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Грузії, в січні 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

29 січня 2016 року Головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства Голотенко В.А. складено висновок по справі №2016OD0001.

Висновком було встановлено, що звернення особи не містить ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до пп. 1, 13 частини 1 статті 1 Закону, оскільки позивач є громадянином Грузії але побоюється екстрадиції до Вірменії, яка не є країною його громадянської належності. Вказано, що іноземець намагається видати себе за іншу особу, звертаючись із відповідною заявою до відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС в Одеській області. Враховуючи вищевикладене, на підставі п.6 ст.5 Закону, було визнано доцільним прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви громадянина Грузії ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом №19 від 29 січня 2016 року Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області відповідно до п.6 статті 5 Закону, приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Голотенка В.А., відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Грузії ОСОБА_4. Позивачу надано письмове повідомлення про відмову у прийнятті заяви.

Повідомленням ГУДМС України в Одеській області № 40 від 29 січня 2016 року позивача повідомлено про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши підставі викладені у висновку від 29 січня 2016 року.

Вищевказаний Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п.6 ст. 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, існують дві підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

По-перше, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо, по-друге, заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У висновку на підставі якого було видано наказ зазначається про відсутність у позивача умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону. При складанні такого висновку не було взято до уваги, що названа норма Закону передбачає відмову за таких обставин лише у разі попереднього розгляду заяви про визнання особи біженцем або особою яка потребує додаткового захисту по суті, та якщо у випадку подальшого звернення зазначені умови не змінились.

Відповідачем не надано доказів про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що посилаючись на відсутність у заяві позивача умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відповідач фактично намагався розглянути звернення позивача по суті, що не відповідає визначеній законом процедурі.

Відповідач, посилаючись на наявні в нього дані, вказує на те, що позивач розшукується правоохоронними органами Республіки Вірменія для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст.ст.34-305, ч.2 ст. 235 Кримінального кодексу Республіки Вірменія (замах на вбивство).

Відповідач посилається у висновку від 29 січня 2016 року по справі № 2016OD0001, як на підставу для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, на те, що позивач видає себе за іншу особу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вказав на помилковість та безпідставність такого твердження відповідача, оскільки доказів вказаного останнім не надано. Зазначене твердження фактично ґрунтується на суб'єктивному баченні відповідачем щодо відповідності позивача умовам, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем порушено процедуру розгляду заяви позивача, у зв'язку із чим зроблено хибні та передчасні висновки. При розгляді заяви позивача у відповідача були відсутні підстави для відмови в оформленні документів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За такого правового регулювання та обставин справи Суд відхиляє доводи скаржника про те, що позивачу законно було відмовлено в прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Доводи, які містяться у касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий (підпис) В.М. Бевзенко

Судді (підпис) Н.А. Данилевич

(підпис) В.М. Шарапа

З оригіналом згідно

Помічник судді С.Л. Семяніста