Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №815/7180/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2019 року

Київ

справа №815/7180/16

адміністративне провадження №К/9901/24268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року (головуючий суддя - Андрухів В.В., судді: Глуханчук О.В., Стеценко О.О.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (головуючий суддя - Суховаров А.В., судді: Головко О.В., Ясенова Т.І.)

у справі № 815/7180/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення.

I. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення №560-16 від 9 листопада 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 2014 році він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 12 серпня 2015 року № 481-15 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, рішення ДМС України від 12 серпня 2015 року № 481-15 скасовано. 9 грудня 2016 року він повторно отримав повідомлення № 445 від 25 листопада 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області на підставі рішення ДМС України від 9 листопада 2016 року № 560-16. Вважає вказане рішення неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що він є громадянином Сирії та постійно мешкав в місті Ракка. У 1999 році він прибув на територію України з метою продовження навчання. У 2011 році в Сирії почався внутрішній збройний конфлікт, і в разі повернення до країни походження, він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні та може бути призваний до служби в армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Він не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців. На його думку, заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв.

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №560-16 від 9 листопада 2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволені іншої частині позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії, уродженцем міста Ракка, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманін-суніт. Вперше прибув до України 18 листопада 1993 року, на підставі національного паспорту та навчальної візи. Державний кордон України перетнув у пункті перетину - міжнародний аеропорт Бориспіль. Після отримання ступеня бакалавра в 1998 році позивач повернувся до Сирії та проживав там протягом півтора роки, після чого повернувся до України з метою продовження освіти. Останній виїзд з Сирії відбувся в 2000 році на підставі національного паспорту та навчальної візи. Одружений із громадянкою України ОСОБА_2 , 1977 року народження, має сина ОСОБА_2 2013 року народження. Через фінансові труднощі позивач не зміг продовжити навчання та працевлаштувався реалізатором на проминок. В Сирію позивач повернутися не може в зв`язку з бойовими діями на території країни походження.

7. 9 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні. Щодо причин виїзду з Сирії в Україну повідомив, що прибув на територію України, бажаючи здобути вищу освіту. Після отримання ступеня бакалавра в 1998 році повернувся до Сирії та проживав там протягом півтора роки, після чого повернувся до України з метою продовження навчання. Через фінансові труднощі не зміг продовжити навчання та працевлаштувався реалізатором на проминок. В Сирію позивач повернутися не може в зв`язку з бойовими діями на території країни походження.

8. За результатами розгляду особової справи заявника №2014OD0221 управління дійшло висновку про доцільність відмови громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абзацом 4 пункту 1 статті 6 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI). Так, зокрема, аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження шукача притулку можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також відповідачем не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського походження або катування у разі повернення на Батьківщину. Згідно з висновком міграційного органу, загострення ситуації в Сирії не розглядається в якості підстави для отримання міжнародного захисту. Заявник виїхав на територію України до початку загострення ситуації на Батьківщині з метою отримання вищої освіти, під час максимально активної фази військових дій за захистом не звертався.

9. Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №481-15 з посиланням на статтю 10 Закону № 3671-VI, висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10. Позивач не погодився із зазначеним рішенням та оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду.

11. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року у справі №815/5792/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №481-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов`язано повторно розглянути його заяву.

12. Рішенням Державної міграційної служби України №17-16 від 14 березня 2016 року, на виконання зазначеної постанови суду зобов`язано ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин зазначених в рішенні суду.

13. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС в Одеській області складено висновок від 3 листопада 2016 року по справі №2014OD0221 про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Рішенням Державної міграційної служби України від 9 листопада 2016 року № 560-16, з посиланням на пункти 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI підтримано зазначений висновок та відмовлено громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15. 9 грудня 2016 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №445 від 25 листопада 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від 9 листопада 2016 року №560-16.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження, навпаки, підтверджує реальність такого ризику. У зв`язку з чим, судами попередніх інстанцій встановлені підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених пунктом 13 частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до Сирії внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Відповідач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають суттєве значення для справи. Вважає, що у позивача не має реального побоювання зазнати переслідування беручи до уваги інформацію по країні походження та він вирішив покинути країну свого походження не під впливом висловлюваних побоювань. Позивачем не надано жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу його життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання в Сирії. Позивач проживає на території України з 1993 року. З 1998-1999 року до моменту звернення за захистом 16 вересня 2014 року він проживав на території України нелегально. Під час активної фази громадянської війни в Сирії, перебуваючи на території України позивач за захистом не звертався. Близькі родичі позивача, а саме: мати, сестра та племінник переїхали та проживають поблизу міста Ракка. Також на території Сирії залишилися проживати два брати з родинами та ще два брати виїхали до Туреччини. Наголошує на тому, що аналіз наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

19. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

20. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом № 3671-VI.

21. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

22. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття «біженець», який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

23. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року...» та слів «...внаслідок таких подій» у статті 1A (2).

24. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

25. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

26. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

27. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону З№ 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

30. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

31. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

32. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

33. При розгляді цієї справи Суд ураховує, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця.

34. Водночас «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», що є оціночним судженням та свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

35. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.

36. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника.

37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Сирії.

38. В Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)» ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

39. Крім цього, в Рекомендаціях зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб . Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

40. ООН, правозахисні організації та засоби масової інформацію продовжують повідомляти про непереривне насилля та масові вбивства в Сирії. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року - УВКБ ОНН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, допоки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться та не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки та поваги до людської гідності. УВКБ ОНН в своїх рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку закликає усі країни забезпечити, що б особи, які залишають Сирію, у тому числі Палестинці та інші особи, які проживали в Сирії та які потребують міжнародного захисту як біженці, мали право шукати притулок та допускались на їх територію.

41. Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

42. Пунктом 36 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що клопотання про міжнародний захист громадян Сирії та інших осіб, які залишають країну необхідно розглядати на основі справедливих та ефективних процедур. УВКБ ООН уважає, що більшість громадян Сирії, що звертаються за міжнародним захистом, ймовірніше, відповідають критеріям поняття «біженець», наведеного в ст.1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки в них будуть достатньо обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією із ознак, указаних в Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, залишивши Сирію, зв`язок з однією із ознак, указаних в Конвенції 1951 року, буде полягати в прямому або опосередкованому, реальному або приписаному зв`язку з однією із сторін конфлікту.

43. Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним і загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

44. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку

про обґрунтованість доводів позивача, що у разі повернення до Сирії існує реальна загроза його життю, безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини.

45. Згідно з пунктом 27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

46. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

47. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

48. При цьому, відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені підпунктом 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

49. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на те, що суд вже зобов`язував ДМС України повторно розглянути заяву про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, однак, відповідач при новому розгляді заяви позивача усіх встановлених судом обставин та актуальну інформацію по країні походження, яка на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення свідчить лише про погіршення ситуації з безпеки у Сирії, не врахував та повторно прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в наданні захисту в Україні.

50. За таких обставин, оцінюючи ситуацію в країні походження позивача, загальновідомі факти військової, соціально-економічної, гуманітарної ситуації в Сирії, суди дійшли правильного висновку про наявність у позивача ознак особи, яка потребує додаткового захисту.

51. Щодо посилань скаржника на той факт, що суд першої інстанції при винесенні рішення про зобов`язання відповідача надати позивачу статус особи, яка потребує додаткового захисту, перебрав на себе виключні повноваження державного органу, до компетенції якого віднесено питання надання іноземцям та особам без громадянства такого статусу, слід зазначити наступне.

52. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

53. Відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року (із змінами та доповненнями) до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неповноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

54. У мотивувальних частинах оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, суди детально та чітко виклали мотиви, з яких дійшли висновку про наявність достатніх підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, обрано правильний спосіб захисту порушених прав позивача.

55. За такого правового регулювання та обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.

56. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

57. З огляду на наведене, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

58. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі № 815/7180/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду