Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №826/3459/16

адміністративне провадження №К/9901/55097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа, Банк ,Фонд відповідно) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року (суддя Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (судді Горяйнов А.М., Сорочко Є.О., Файдюк В.В.) у справі № 826/3459/16 за позовом Уповноваженої особи до Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради, треті особи: ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрометалсервісгруп» (далі - Товариство) Янчук О.М., Національний банк України, Фонд, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У березні 2016 року Уповноважена особа звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила:

- визнати нечинним та скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) від 11 лютого 2016 року № 10711390028033849 про державну реєстрацію припинення Товариства (04071, м. Київ, вул. Межигірська, б. 22, код ЄДРПОУ 33074306);

- зобов'язати відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського районну реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести до ЄДР відомості про скасування запису державного реєстратора від 11 лютого 2016 року № 10711390028033849 про припинення Товариства.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 липня 2016 року, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 січня 2017 року вказані судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову від 17 травня 2017 року про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди у цій справі встановили таке.

Між Банком та Товариством був укладений договір кредитної лінії від 21 березня 2011 року № НКЛ-2006078/1, договір кредитної лінії від 21 березня 2011 року № ВКЛ-2006078/2 та договір кредитної лінії від 19 березня 2013 року № НКЛ-2006078/3, згідно з якими Товариству надані у користування під відсотки кредитні кошти.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між вказаними сторонами укладені також іпотечні договори та договори застави, зокрема іпотечні договори від 17 грудня 2013 року № 2006078/S/18 та від 23 вересня 2011 року № 2006078/S/14. Відповідно до вказаних договорів в іпотеку були передані нежитлове приміщення, що розташовано за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бригадна, б. 11, загальною площею 587, 00 кв.м. та 5 паркувальних місць за тією ж адресою та будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Правди, буд. 30/1-30/6.

Правління Національного банку України постановою від 02 лютого 2015 року № 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідувало Банк.

На виконання цієї постанови Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації вказаного банку та призначено Уповноважену особу, визначених статтями 37, 38, 47-51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), Кадирова В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 серпня 2015 року у справі № 826/15145/15 задовольнив позов Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві до Товариства про припинення юридичної особи - припинив Товариство та призначив ліквідатором юридичної особи арбітражного керуючого Янчука О.М. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 травня 2016 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року цю постанову залишив без змін.

У бюлетені державної реєстрації 21 вересня 2015 року опубліковано оголошення про припинення Товариства за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року № 826/15145/15.

Листом від 04 листопада 2015 року № 18.5/596 позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про невчинення дій щодо зняття з реєстрації Товариства.

Листом від 12 листопада 2015 року № 18.5/645 позивач звернувся до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зупинення проведення державної реєстрації припинення Товариства.

Також 06 листопада 2015 року Банк звернувся до голови ліквідаційної комісії з припинення Товариства із заявою, в якій просило розглянути та визнати кредиторські вимоги Банку в розмірі 3 641 631 472 грн 47 коп.

Листом від 09 грудня 2015 року № 11 ліквідатор Товариства Янчук О.М. запропонував Банку повідомити, чи є остаточним розмір грошових вимог та чи має Банк намір в межах визначених Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», як кредитор, кредиторські вимоги якого забезпечені іпотекою/заставою майна підприємства - Товариства, що перебуває в процедурі ліквідації, в безспірному порядку переоформити на себе право власності на майно, яке є предметом іпотеки/застави в рахунок погашення боргу, який підлягав сплаті (відсотків за користування кредитом/штрафних санкцій).

Державний реєстратор відділу Державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Ірпінського міського управління юстиції у Київській області 11 лютого 2016 року вніс запис за №10711390028033849 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Товариства (04071, м. Київ, вул. Межигірська, б. 22, код ЄДРПОУ 33074306).

Банк вважає, що вказаний запис є протиправним та порушує права Банку як кредитора Товариства, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову Банку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному реєстратору були подані всі документи, визначені у статті 17 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV). Також суд першої інстанції врахував, що Господарський суд м. Києва ухвалою від 02 лютого 2016 року у справі № 910/1516/16 відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства, зокрема й через відсутність безспірної заборгованості та судових рішень, які б підтверджували наявність кредиторської заборгованості перед Банком на суму 3 641 631 742 грн 47 коп. Суд першої інстанції встановив, що при внесенні оскаржуваного реєстраційного запису державний реєстратор діяв відповідно до норм Закону № 755-IV, з огляду на що підстав для задоволення позовних вимог немає.

Уповноважена особа не погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і звернулася з касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Покликається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при неправильній правовій оцінці обставин справи і поданих доказів. Вважає, що державна реєстрація припинення Товариства і вчинений державним реєстратором запис є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Фонд та Національний банк України погодилися з доводами касаційної скарги та просять її задовольнити.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у поточній редакції та на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд судових рішень в якій подано скаргу, спір стосується не стільки правомірності дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, скільки неможливості задоволення вимог кредитора з огляду на реєстрацію припинення Товариства.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У цьому спорі правові висновки виводилися з того, що державний реєстратор, здійснюючи запис про державну реєстрацію припинення Товариства діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 10 Закону № 755-IV встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону).

Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК у чинній редакції.

Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Такого змісту правова позиція викладена, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року (справа № 813/6286/15).

У тій справі, як і у справі, що розглядається, Уповноважена особа Фонду звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дій реєстраційної служби щодо внесення до ЄДР реєстраційного запису про припинення юридичної особи, що в свою чергу свідчить про подібність правовідносин, що виникли між аналогічними суб'єктами.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга Уповноваженої особи підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк» Кадирова В.В. задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року скасувати і закрити провадження у справі № 826/3459/16.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз