Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №814/711/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

справа №814/711/18

адміністративне провадження №К/9901/863/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№72)» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду, прийняту 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого - Яковлєва О.В., суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,

І. Суть спору

1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№72)», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в якому просив:

1.1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо непогодження преміювання ОСОБА_1 за жовтень, листопад та грудень 2017 року, оформлене листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 27 грудня 2017 року № 3.2/10551/Ярм;

1.2. зобов`язати Міністерство погодити преміювання ОСОБА_1 за жовтень, листопад та грудень 2017 року, оформлене листом Управління від 27 грудня 2017 року № 3.2/10551/Ярм;

1.3. зобов`язати Державну установу «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за жовтень, листопад та грудень 2017 року, оформлену листом Управління від 27 грудня 2017 року № 3.2/10551/Ярм.

2. В мотивування позову зазначав що протиправна бездіяльність Міністерства юстиції України призвела до того, що ОСОБА_1 не отримав премію за жовтень, листопад та грудень 2017 року, і ця обставина безпосереднім чином впливатиме на розмір пенсії позивача.

3. Відповідач - Міністерство юстиції України позовні вимоги не визнали та зазначили, що премія не є складовою грошового забезпечення, тому її надання є правом, а не обов`язком. Крім того в період з 01 жовтня 2017 року по 30 листопада 2017 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні та перебував у відпустці у зв`язку з хворобою, тому підстави для преміювання відсутні.

3.1. Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції не дотрималося вимог Порядку погодження надання матеріальних допомог, встановлення надбавок, доплат, підвищень посадових окладів і преміювання керівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підпорядкованих міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства від 08 червня 2017 року № 1835/5 (надалі - Порядок).

3.2. Відповідач також зазначає, що у зв`язку із закінченням бюджетного періоду підстави для погодження Міністерством премії відсутні.

4. Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління у запереченнях на позов, з посиланням на затверджену наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07 жовтня 2009 року № 222 Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (надалі - Інструкція 222), вказало, що премія не має постійного характеру, її розмір визначається в залежності від особистого вкладу працівника в загальний результат служби та в межах визначеного фонду преміювання. Крім того, на момент звернення ОСОБА_1 з позовом закінчився бюджетний період (2017 рік), тому Міністерство позбавлено можливості нарахувати та виплатити премію за жовтень-грудень 2017 року.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 6 червня 2018 року, позов задовольнив частково.

5.1. Визнав протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо непогодження подання Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про преміювання ОСОБА_1 за жовтень, листопад та грудень 2017 року, оформленого листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 27 грудня 2017 року № 3,2/10551/Ярм «Про погодження премій начальникам установ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції».

5.2. Зобов`язав Державну установу «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07 жовтня 2009 року № 222, та на підставі листа Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 27 грудня 2017 року № 3.2/10551/Ярм «Про погодження премій начальникам установ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції», премію за жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року.

5.3. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

6. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що позивач має право на отримання спірних премій.

7. П`ятий апеляційний адміністративний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 червня 2018 року та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

7.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, преміювання працівників, не має обов`язкового характеру та є правом начальників відповідних органів і установ (вищих начальників), реалізація якого залежить від якості та характеру роботи працівника. Крім того, таке право може бути реалізоване лише щодо працюючих працівників, а виплата відповідних премій має бути здійсненна у день їхнього звільнення.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

8.1. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що протиправна бездіяльність Міністерства юстиції України призвела до того, що він не отримав премію за жовтень, листопад та грудень 2017 року, і ця обставина безпосереднім чином впливатиме на розмір його пенсії.

8.2. У скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

9. Представник відповідача - Міністерства юстиції України, та представник третьої особи - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції подали відзиви на касаційну скаргу в яких посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останньої просять скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

10. Наказом Державного секретаря Міністерства юстиції України від 10 жовтня 2017 року № 3997/к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено зі служби ОСОБА_1 12 жовтня 2017 року , через хворобу, відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» та пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

11. 22 листопада 2017 року наказом № 4611/к доповнено наказ № 3997/к пунктом 2 такого змісту: «У разі відсутності ОСОБА_1 на службі у зв`язку з перебуванням на листу непрацездатності датою звільнення вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, що не перевищує встановленого законодавством строку».

11.1. Згідно з довідками Миколаївської обласної клінічної лікарні від 11 жовтня 2017 року, 21 листопада 2017 року, 22 листопада 2017 року та наказом Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№72) від 6 жовтня 2017 року ОСОБА_1 з 1 жовтня 2017 року по 31 листопада 2017 рок знаходився на стаціонарному лікуванні в обласному кардіологічному центрі та перебував у відпустці у зв`язку з хворобою відповідно, тому фактично позивача звільнено 01 грудня 2017 року.

12. Між тим, 19 грудня 2017 року Державна установа «Вознесенська виправна колонія (№72)» листом № 72/3-2784 від 19 грудня 2017 року звернулась до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з проханням направити на погодження пропозиції щодо преміювання позивача за жовтень, листопад, грудень 2017 року.

13. В свою чергу, 27 грудня 2017 року Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції звернулося до Міністерства юстиції України з листом № 3.2/10551/Ярм «Про погодження премій начальникам установ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції», в якому просило погодити премію позивачу за жовтень, листопад, грудень 2017 року.

14. Відповідь на зазначений лист надано не було, преміювання також не погоджено.

14.1. Не погоджуючись з бездіяльністю Міністерства юстиції України щодо задоволення вказаного подання, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

21. Пунктом 4 Розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» визначено що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

22. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

23. Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

24. Пунктом 2 частини п`ятої цієї ж Постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

25. На виконання зазначеної постанови Державним департаментом України з питань виконання покарань було видано наказ № 222 від 07 жовтня 2009 року, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Інструкція).

27. Відповідно до п. 1.4 Інструкції грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

28. Грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу, які утримуються за рахунок коштів бюджету, виплачується лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для бюджетних органів і установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів (п. 1.20 Інструкції).

29. Згідно п. 8.1 вказаної Інструкції, начальники (керівники) органів і установ мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

30. Преміювання здійснюється згідно із положенням про преміювання, що затверджується в кожному органі та установі, в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення з урахуванням фактичних обсягів фінансування, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, а також фінансових можливостей підприємств установ виконання покарань (п.8.2 Інструкції).

31. Відповідно до пунктом 8.3 Інструкції, премія виплачується разом з виплатою грошового забезпечення в поточному місяці за результатами оперативно-службової діяльності за минулий місяць. Розмір премій встановлюється на підставі поданих рапортів начальників структурних підрозділів щодо преміювання осіб рядового і начальницького складу і затверджується начальником органу або установи (начальникам органів і установ - вищими начальниками).

VI. Позиція Верховного Суду

32. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

33. Позивачем оскаржено бездіяльність Міністерства юстиції України, що на його думку виникла за наслідком залишення без розгляду отриманого подання Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 27 грудня 2017 року про його преміювання за жовтень, листопад та грудень 2017 року.

34. В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивача 01 грудня 2017 року звільнено з посади начальника зобов`язання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» Державної кримінально-виконавчої служби України.

35. При цьому, вищевикладеними положеннями чинного законодавства та підзаконних нормативних актів встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, зокрема премії, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення.

36. В свою чергу, преміювання працівників, не має обов`язкового характеру та є правом начальників відповідних органів і установ (вищих начальників), реалізація якого залежить від якості та характеру роботи працівника.

37. Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що таке право може бути реалізоване лише щодо працюючих працівників, а виплата відповідних премій має бути здійсненна у день їхнього звільнення.

38. При цьому, судами встановлено, що подання Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про преміювання позивача за жовтень, листопад та грудень 2017 року подано до міністерства лише 27 грудня 2017 року, тобто майже через місяць після звільнення позивача зі служби.

39. З урахуванням встановлених обставин, враховуючи, що відповідне подання щодо позивача не подавалось Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції до міністерства під час перебування позивача на посаді, те що премія не має постійного характеру та її призначення є правом, а не обов`язком роботодавця, а також те, що позивача відповідно до наказу № 3997/к від 10 жовтня 2017 року було звільнено з посади через хворобу ще 12 жовтня 2017 року, однак оскільки позивач перебував на лікарняному, до вказаного наказу було внесено зміни згідно якого датою звільнення позивача слід вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, Верховний Суд вважає правильними висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не має права на отримання відповідних премій після звільнення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

40. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

41. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова