Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.01.2018 року у справі №806/608/16
Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №806/608/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1738/18 К/9901/1735/18 806/608/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №806/608/16

за позовом: ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 07.04.2016 р. № 29-0 "Про звільнення ОСОБА_2" та наказ ГУ ДФС в Житомирській області від 07.04.2016 р. №117-0 "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України";

- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС в Житомирській області з 07.04.2016 р.;

- стягнути на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.04.2016 р. по день постановлення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2014 року позивач обіймала посаду заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області. В липні 2015 року розпочато реорганізацію Житомирської ОДПІ у відповідності до наказу Міністерства доходів і зборів України від 20.07.2015 № 81 і її як заступника начальника Житомирської ОДПІ призначено головою комісії з реорганізації. 29.07.15 у встановленому законодавством порядку попереджено про реорганізацію та одночасно запропоновано аналогічну (рівнозначну) посаду в Житомирській ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області - заступника начальника інспекції, на яку вона погодилася, подавши відповідну заяву на ім'я Голови ДФС України разом із всіма документами, які витребувалися кадровою службою ГУ ДФС у Житомирській області.

01 жовтня 2015 року було завершено реорганізацію Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області. Так як до цього часу питання щодо працевлаштування ОСОБА_2 вирішено не було, трудові відносити між позивачем і Житомирською ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області не припинено, відносно неї та інших працівників по яким сплинув 2-х місячний термін з моменту попередження про звільнення, права та обов'язки, передбачені КЗпП України, передані до Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області як правонаступнику. На момент звільнення - 07.04.16 позивач аргументованої відмови у призначенні її на посаду заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області не отримала. Натомість після ліквідації Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області і до 07.04.2016 перебувала на робочому місці, отримувала заробітну плату як заступник начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, тобто, на думку позивача, її фактично призначено на посаду за мовчазною згодою. Також указувала, що про жодні зміни в істотних умовах праці її повідомлено не було. За наведених обставин, ОСОБА_2 вважає, що її звільнення є незаконним, а накази відповідачів протиправними.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 07.04.2016 р. №29-0 "Про звільнення ОСОБА_2.". Визнано протиправним і скасовано наказ ГУ ДФС в Житомирській області від 07.04.2016 р. №117-0 "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України". Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області з 07 квітня 2016 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4523 грн. 79 коп. В решті - постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним, оскільки проведено відповідачами без визначених законом підстав і в порушення установленого порядку вивільнення працівника, встановленого ст.ст.32, 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того що позивач з 19.05.2016 р. по день вирішення спору працювала на посаді начальника контрольно-аналітичного відділу Житомирської міської ради і середньоденна заробітна плата за місцем нової роботи склала 307,55 грн., що підтверджено довідками Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.09.16 № 26/679 та №90.

Враховуючи, що за новим місцем роботи з 19.05.2016 року по 27.09.2016 року позивачем отримано 27987,06 грн., що більше ніж сума 24569 грн.96 коп., яка б підлягала стягненню за період, визначений як час вимушеного прогулу з 08.04.2016 року по 27.09.2016 року, то суд відмовив в її стягненні.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом не вірно визначено період часу вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Міністерство доходів і зборів України, Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та ОСОБА_2 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять: Міністерство доходів і зборів України, Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області - скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; ОСОБА_2 - змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині щодо задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

04 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стрелець Т.Г. касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року прийнято до провадження.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції, а касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з червня 2007 р. до квітня 2016 р. ОСОБА_2 працювала в органах державної податкової служби. З січня 2014 р. обіймала посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06.08.2014 р. №311, яка набрала законної сили 12.08.2014 р., реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів реорганізована шляхом приєднання до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області.

Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. №1074 (далі - Порядок №1074), відповідно до якого у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється (п.15 Порядку №1074), а пунктом 21 Порядку №1074 визначено, що Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України, 29.07.2015 р. заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_2 Головним управління Міндоходів у Житомирській області попереджено про переведення на іншу посаду у зв'язку з реорганізацією Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області або наступне звільнення із займаної посади 30.09.2015 р. згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Також позивачу запропоновано переведення на вакантну посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області.

29.07.2015 р. позивач надала згоду на зайняття посади заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області, про що зазначила у попередженні про наступне вивільнення.

30.07.2015 р. ГУ ДФС у Житомирській області направлено Голові Державної фіскальної служби України лист "Про призначення ОСОБА_2.", в якому зазначено про те, що у зв'язку з проведенням реорганізації ГУ ДФС у Житомирській області просить призначити у порядку переведення ОСОБА_2, заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, на посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області.

В подальшому, а саме 09.11.2015 р., ОСОБА_2 ознайомилася із повідомленням Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому останнє у зв'язку із реорганізацією та зміною істотних умов праці пропонувало їй роботу відповідно до її фаху на наступних вакантних посадах:

- заступника начальника інспекції - начальника Радомишльського відділення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- заступника начальника відділу податку на прибуток управління оподаткування юридичних осіб Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- тимчасово вакантну посаду (на період відпустки для догляду за дитиною) головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДФС у Житомирській області;

- головного державного інспектора відділу адміністрування єдиного соціального внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області.

Позивач відмовилася від запропонованих посад, оскільки 29.07.2015 р. їй уже запропоновано рівнозначну посаду на яку вона погодилася, а також зважаючи на те, що її не попереджено та не ознайомлено з істотними змінами праці. Вказане зазначено ОСОБА_2 у повідомлені ГУ ДФС у Житомирській області.

27.01.2016 р. позивач відмовилася від підпису сформованого Головним управлінням ДФС у Житомирській області повідомлення про пропозицію ОСОБА_2 у зв'язку із реорганізацією та зміною істотних умов праці роботи на таких посадах:

- заступник начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- заступника начальника інспекції - начальника Радомишльського відділення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- начальника та заступника начальника відділу податкового аудиту Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- тимчасово вакантну посаду (на період відпустки для догляду за дитиною) головного державного інспектора відділу аналізу та моніторингу забезпечення доходів і зборів координаційно-моніторингового управління Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області.

Разом з тим, свою відмову позивач мотивувала такими ж обставинами, які були викладені під час відмови від посад, запропонованих у повідомленні від 09.11.2015 р., що підтверджується повідомленням. Водночас ОСОБА_2 під час ознайомлення 27.01.2016 р. із повідомленням указала, що від призначення на посаду заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС в Житомирській області не відмовляється і раніше підписані документи не відкликає.

03.02.2016 р. за вих. №508/8/06-30-04-22 Головним управлінням ДФС у Житомирській області направлено лист до голови Державної фіскальної служби України з проханням, у зв'язку з проведенням реорганізації, призначити у порядку переведення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, звільнивши з посади заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

25.03.2016 р. в.о. директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом повідомив листом Головне управління ДФС у Житомирській області, що за результатами розгляду матеріалів, кандидатура ОСОБА_2 для призначення на посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області не підтримана, про що позивач ознайомлена 29.03.2016 р.

Відповідно до повідомлення 29.03.2016 р. позивач відмовилася від підпису пред'явленого їй повідомлення Головного управління ДФС у Житомирській області про пропозицію роботи на наступних вакантних посадах:

- начальника управління податків і зборів з фізичних осіб Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- тимчасово вакантну посаду (на період відпустки для догляду за дитиною) начальника відділу організації роботи Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області;

- тимчасово вакантну посаду (на період відпустки для догляду за дитиною) заступника начальника відділу координації бюджетного процесу управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем Головного управління ДФС у Житомирській області;

- тимчасово вакантну посаду (на період відпустки для догляду за дитиною) головного державного інспектора відділу аналізу та моніторингу забезпечення доходів і зборів координаційно-моніторингового управління Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області;

- головного державного ревізора - інспектора сектору проактивного аналізу управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем Головного управління ДФС у Житомирській області.

Судами встановлено, що позивач відмовилася від зазначених посад через те, що відмови у призначенні її на посаду заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області за результатами розгляду власноруч написаної нею 29.07.2015 р. заяви про призначення на вказану посаду не було.

07.04.2016 р. Головою комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України винесено наказ №29-о, яким звільнено ОСОБА_2 з посади заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області у зв'язку із реорганізацією та зміною істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

На виконання зазначеного наказу Головним управління ДФС у Житомирській області видано наказ №117-0 від 07.04.2016 р., яким оголошено наказ Міністерства доходів і зборів України від 07.04.2016 р. №29-о та наказано вважати ОСОБА_2 такою, що звільнена 07.04.2016 р. з посади заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області у зв'язку із реорганізацією та зміною істотних умов праці, п.6 ст.36 КЗпП України та провести її розрахунок.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Часиною 1 ст.30 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України .

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці .

Згідно з п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, припиняється трудовий договір у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено судам, що припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Верховний Суд України у справі № 6-2748цс15 (постанова від 23.03.2016р.) дійшов правового висновку, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (ч. 4 ст. 32 КЗпП).

Зі змісту зазначеної норми видно, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Суди встановили, що жодне із повідомлень Головного управління ДФС у Житомирській області заступнику начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області ОСОБА_2 від 09.11.2015 р., 27.01.2016 р., 29.03.2016 р., які визначені Міністерством доходів і зборів України як підстави для прийняття наказу №29-о від 07.04.2016 р., не містять інформації про те, які саме відбудуться зміни істотних умов праці, зокрема позивача.

Щодо посилань касаторів на те, що за наслідками проведення реорганізації Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області змінилась структура податкової інспекції, а судами першої та апеляційної інстанцій не враховано інші зміни в організації праці, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. №1074, визначено, що права та обов'язки органів виконавчої влади у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

Крім того, як встановлено судами, положення про Житомирську ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, затверджене наказом ДФС від 20.08.2014 р. № 56, та Положення про Житомирську ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області, затверджене наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.2013 р. №48, містять аналогічні за змістом основні завдання та повноваження ДПІ. Утримання ДПІ в обох Положеннях визначено за рахунок державного бюджету.

Згідно з частиною другою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно з положеннями частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідачем не виконало, а отже, трудові гарантії позивачки були порушені.

Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 жовтня 2012 року по справі №21-267а12.

Суди вірно зазначили, що посилання відповідача як на підставу звільнення ОСОБА_2 на відмову останньої від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці не є виправданим. Попередження про наступне вивільнення, з яким позивач ознайомлена 29.07.2015 р., ОСОБА_2 попереджено про переведення на іншу посаду у зв'язку з реорганізацією Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області або наступне звільнення із займаної посади згідно з п.6 ст.36 КЗпП України, тобто в разі відмови ОСОБА_2 від запропонованої посади заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області.

Однак ані Міністерством доходів і зборів України, ані Головним управлінням ДФС у Житомирській області доказів відмови позивача від переведення на запропоновану посаду до суду надано не було, натомість, під час судового розгляду справи судом беззаперечно з'ясовано, що ОСОБА_2 погодилася на переведення на посаду заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області та до звільнення своєї згоди не відкликала.

Відкликання відповідачем документів про призначення позивача у порядку переведення на посаду заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області спричинило порушення її трудових прав і в подальшому встановлений порядок її звільнення на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, так як, зокрема, відповідно до довідки Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 01.08.2016 р. №10792/8/04 посада заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області була вакантною в період з 01.10.2015 р. по 25.03.2016 р.

Крім того, 01.10.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис №13051120010009666 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області. Разом з цим, позивач після припинення вказаної юридичної особи працевлаштована не була.

30.09.2015 р. Головою Комісії з реорганізації Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області ОСОБА_2 затверджено передавальний акт, згідно з яким Житомирська ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області передає своєму правонаступникові - Житомирській ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області все майно, яке обліковується на балансі, всі майнові права пов'язані з майном, що передається, а також майнові права, які хоча і пов'язані з майном органу, але належать Житомирській ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області відповідно до законодавства та правочинів, права власності на всі інші права та обов'язки перед всіма боржниками та кредиторами Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області.

До 07 квітня 2016 року (день звільнення) ОСОБА_2 ходила на роботу до Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області та отримувала заробітну плату, про що свідчать табеля обліку використаного робочого часу Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області за жовтень 2015 року - квітень 2016 року.

Чинним законодавством дотримано принцип правонаступництва в трудових відносинах у разі реорганізації юридичної особи та гарантує працівнику в такому разі продовження трудового договору.

Колегія суддів зазначає, що реорганізація підприємства не може бути самостійною підставою для звільнення працівника на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, оскільки вказана норма такої підстави для звільнення працівника не містить, тому посилання в оскаржуваних наказах відповідачів як на одну із підстав звільнення позивача "у зв'язку із реорганізацією" в контексті п.6 ст.36 КЗпП України є безпідставним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним, оскільки проведено відповідачами без визначених законом підстав і в порушення установленого порядку вивільнення працівника, встановленого ст.ст.32, 36 КЗпП України, тому наказ Голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 07.04.2016р. №29-0 та виданий на його виконання наказ ГУ ДФС у Житомирській області від 07.04.2016р. №117-0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012 р. у справі №21-267а12 дійшов висновку, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

Відповідно, як вірно встановлено судами, позивач повинна бути поновлена на посаді з якої вона незаконно звільнена, а саме на посаді заступника начальника Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, а не на посаді заступника начальника Житомирської ОДПІ ГУ ДФС в Житомирській області як просить позивач, з 07.04.2016 р. на яку її, у визначеному порядку, не було переведено (прийнято).

За правилами ч.2 ст.235 зазначеного КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період (п.5 розд. ІV Порядку).

Абз. 2 п.8 Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абз.3 п.8 Порядку, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства.

У пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Згідно довідки Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 16.08.2016р. № 11799/к/06-25-05 (а.с.152) заробітна плата ОСОБА_2 за два останні повні місяці роботи (лютий та березень 2016р.) становить 8260,85 грн., кількість відпрацьованих днів у цьому періоді - 39, а тому середньоденний заробіток складає 211,81 грн.

Судами встановлено, що позивач з 19.05.2016 р. по день вирішення спору, працювала на посаді начальника контрольно-аналітичного відділу Житомирської міської ради і середньоденна заробітна плата за місцем нової роботи склала 307,55 грн., що підтверджено довідками Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.09.16 № 26/679 та №90. За новим місцем роботи з 19.05.2016 року по 27.09.2016 року (день постановлення рішення про поновлення на роботі) позивачем отримано 27987,06 грн., що більше ніж сума 24569 грн.96 коп., яка б підлягала стягненню за період визначений як час вимушеного прогулу з 08.04.2016 року по 27.09.2016 року.

Відповідно, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, період, за який має бути проведено стягнення коштів за час вимушеного прогулу починається з 08.04.2016 року та закінчується 19.05.2016 року (день, який передував працевлаштуванню позивача, де за новим місцем роботи середньоденний заробіток останньої перевищував відповідний заробіток, який підлягав би стягненню за цей же період).

Таким чином, за квітень місяць, виходячи з середньомісячної заробітної плати позивача (4130,42 грн.) за виключенням отриманої суми заробітної плати по 07.04.2016 р. (1482,67 грн.) залишок недотриманих коштів складатиме 2547,75 грн.. За травень місяць, виходячи знову ж таки з середньомісячної заробітної плати позивача (4130,42 грн.) та вирахуванням суми отриманої в травні за новим місцем роботи (2154,38 грн.) залишок недотриманих коштів складатиме 2547,75 грн., а загальна сума - 4523 грн. 79 коп..

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить - 4523 грн. 79 коп.

Згідно ч.1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 341, 350, 349, 343, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх