Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.06.2018 року у справі №820/5819/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №820/5819/17

адміністративне провадження №К/9901/52012/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (головуючий суддя - Мельнікова Л. В., судді - Бенедик А. П., Гуцал М. І.)

у справі № 820/5819/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області,

третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі також "ТУ ДСА України у Харківській області"), третя особа:

Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування їй як судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року;

- стягнути з ТУ ДСА України у Харківській області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові в сумі ~money0~

Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, і має становити 10 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначатися Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а не Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 11 січня 2018 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року;

-зобов'язав ТУ ДСА України у Харківській області перерахувати позивачу несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі ~money1~, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Цим порушив право позивача на передбачену Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року суддівську винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", що є конституційною гарантією незалежності судді.

Також рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незастосування відповідачем вимог пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у пункті 23 рішення від 10 березня 2011 року (заява 10972/05) у справі "Сук проти України".

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував:

- в частині, якою задоволені позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог;

- в частині, якою відповідача зобов'язано перерахувати позивачу несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі ~money2~, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишено без змін.

Свою постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом і положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року не регулюють відносини судоустрою. Водночас, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини. Суд також вказав, що у цьому випадку не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився. До того ж, Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу ~money3~ не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року, яким не змінено ні статтю 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, ні статтю 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року. Вважає, що виплата суддівської винагороди у меншому розмірі порушує принципи незалежності судді та "якості закону".

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Указом Президента України "Про призначення суддів" № 1201/97 від 27 жовтня 1997 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області строком на п'ять років.

6 листопада 1997 року позивача зараховано до штату Лозівського міського суду Харківської області на посаду судді.

Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 629-VI "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.

На підставі Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів" наказом начальника ТУ ДСА України у Харківській області від 29 березня 2004 року № 02-5/14 позивач зарахована до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 27 березня 2004 року як суддя, яку обрано безстроково.

Згідно довідки ТУ ДСА України у Харківській області від 17 листопада 2017 року № 04-50/515, сума суддівської винагороди, яка була нарахована та виплачена позивачу за квітень - жовтень 2017 року становить ~money4~, виплачена заробітна плата з відрахуванням податків - ~money5~ Тобто, позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу ~money6~

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 була працюючою суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Призначена на посаду до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" і не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року суддівська винагорода регулюється частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року.

За правилами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року.

Частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин 1 , 4 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено судами, позивач є суддею, яку призначено на посаду до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, і яка (на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) не проходила кваліфікаційного оцінювання.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року.

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі випливає, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачем частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як от пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3 ~money7~ ) після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається відповідачем з розрахункової величини ~money8~

Відповідно до положень Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року і від 2 червня 2016 року, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

До 1 січня 2017 року обидва закони визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов'язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т. д.

Досліджуючи мету прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Наслідком змін, внесених ~law39~, стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка почала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року і 2 червня 2016 року є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Тому, з огляду на предмет спору (виплата суддівської винагороди (окладу) в меншому розмірі), а також доводи скаржника про порушення принципів незалежності суддів та "якості закону", суд касаційної інстанції вважає за необхідне визначити, чи відбулася зміна (зменшення) розміру суддівської винагороди (окладу) позивача з 1 квітня 2017 року.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 грудня 2016 року становить ~money9~ і розмір мінімальної заробітної плати також становить ~money10~

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2017 року становить ~money11~, а розмір мінімальної заробітної плати - ~money12~

Так, до 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив ~money13~ (10 х ~money14~ мінімальної заробітної плати), з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становить ~money15~ (10 х ~money16~).

Отже, вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини, що свідчить про відсутність порушення гарантії судді щодо її матеріального забезпечення, а також принципів незалежності суддів та "якості закону".

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції, яке є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 804/3789/17 і від 25 липня 2019 року у справі № 823/1695/17.

Отже, зважаючи на викладене та приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Водночас колегія суддів звертає увагу на таке.

Рішенням від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону України Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 положення частин 3 , 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

На момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, а також під час розгляду справи судами, правове регулювання було іншим. Позаяк рішення Конституційного Суду України має перспективну дію, при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд, керувався тими положеннями законодавства, які на час розгляду справи були чинними.

На час касаційного перегляду судового рішення у цій справі положення, зокрема, частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року) вже втратили чинність. Між тим, під час касаційного перегляду судових рішень суд касаційної інстанції не може перевіряти чи правильно суди попередніх інстанцій застосували положення, зокрема, матеріального права, в редакції, яка діє на час касаційного перегляду.

З огляду на зазначене, при прийнятті цієї постанови суд касаційної інстанції не брав до уваги Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018. Однак, за правилами пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України вказане рішення Конституційного Суду України може слугувати підставою для перегляду судових рішень в цій справі у зв'язку з виключними обставинами.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Н. М. Мартинюк

Судді А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко