Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.06.2020 року у справі №804/5786/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

справа №804/5786/16

адміністративне провадження №К/9901/43609/18

Верховний Суд у складі колегії суддів другої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Берназюка Я.О.,

суддів: Коваленко Н.В., Чиркіна С.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області , третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Олійника В. М. від 8 листопада 2016 року та на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., Чередниченка В.Є. від 9 лютого 2017 року.

І. Суть спору

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області (далі - Департамент ДАБІ у Дніпропетровській області, відповідач), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації № 148-ск від 22 липня 2016 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 22 липня 2016 року відповідачем було прийняте протиправне рішення про скасування реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, які зареєстровані за № № ДП 142133521200 від 18 грудня 2013 року; ДП 142133030040 від 30 жовтня 2013 року; ДП 142132821087 від 9 жовтня 2013 року; ДП 142133050077 від 1 листопада 2013 року. За твердженнями позивача, зі змісту спірного рішення не зрозуміло, які саме зазначені у декларації дані на думку інспекції є недостовірними. Також у рішенні не наведено підстав, за якими було встановлено, що побудовані об`єкти слід вважати самочинним будівництвом. Також ОСОБА_1 посилається на те, що дія статті 39-1, якою доповнено Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», та пункту 22 Постанови Кабінету Міністрів України № 462 від 13 квітня 2011 року не можуть поширюватись на правовідносини, що існували або виникли до набрання ними чинності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів є загальним принципом права. У зв`язку із цим, позивач вважає, що недоцільно перевіряти факт порушення декларантом законодавства у сфері містобудування, адже на час виникнення спірних правовідносин таких наслідків як скасування декларації про початок виконання будівельних робіт за подачу недостовірних даних у декларації, не існувало.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із судовими рішеннями, які набрали законної сили, належним землекористувачем залишилось Міністерство оборони України, а дії позивача на спірній земельній ділянці від самого початку були протиправними, оскільки вчинялись на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року скасовано та прийнято нову про задоволення адміністративного позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактично скасовані відповідачем реєстрації декларацій про готовність об`єкта до експлуатації на момент прийняття відповідного рішення вже вичерпали свою дію з огляду на оформлення права власності на об`єкти нерухомості, у зв`язку з чим перевірка даних, внесених до таких декларацій на предмет їх недостовірності, з огляду на встановлені обставини є протиправною.

Також суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що скасування реєстрацій вказаних декларацій вже не породжує жодних наслідків для відповідача, оскільки захист порушеного права у разі набуття третьою особою ОСОБА_2 права власності на об`єкти нерухомості має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Військова прокуратура звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, розглянувши справу та не залучивши до її розгляду Міністерство оборони України, на землях якого проведено спірне будівництво, фактично вирішили питання про права та обов`язки особи, не залученої до розгляду справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки у цій статті чітко зазначено, що ДАБІ України зобов`язано скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, якщо зазначені у ній недостовірні відомості дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництво, зокрема, якщо він будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу Військової прокуратури, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим, оскільки суд дійшов до правильного висновку про те, що декларація про готовність об`єкта будівництва до експлуатації вичерпує свою дію реєстрацією права власності на збудований об`єкт; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу до суду подано 20 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/5786/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 804/5786/16 за касаційною скаргою Військової прокуратури суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі зібраних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до державного акта на право безстрокового користування земельною ділянкою, виданого у 1988 році, земельна ділянка площею 20 447,0 га, в межі якої входить у тому числі і спірна земельна ділянка площею 4,2 га, що розташована по АДРЕСА_1 , передана Дніпропетровській Квартирно-експлуатаційній частині (правонаступник - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська). У зв`язку з цим, з 1988 року зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України.

У червні 2007 року позивач звернувся до голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про виділення земельної ділянки площею 42 000 кв. км в оренду на 49 років під належним йому на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2007 року нерухомим майном, з наступним викупом для рекреаційних цілей.

Рішенням земельної комісії від 6 липня 2007 року, зафіксованим у протоколі № 6/2, ОСОБА_1 було відмовлено у відведенні земельної ділянки, у зв`язку із тим, що земельна ділянка входить до складу воєнлісгоспу.

29 листопада 2007 року Черкаська селищна рада прийняла рішення № 6, яким зобов`язала виконком Черкаської селищної ради підготувати клопотання командувачу Південного оперативного командування на відчуження земельної ділянки на території Черкаської селищної ради за межами населеного пункту загальною площею 4,2 га (територія колишнього літнього табору «Юноармієць») у відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо прийняття Черкаською селищною радою земельної ділянки, загальною площею 42 000 кв. км, із земель Міністерства оборони України.

Тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного департаменту надлишкового майна та земель на звернення Черкаської селищної ради повідомив, що у зв`язку з дорученням Кабінету Міністрів України № 48889/3/1-07 Міністерству оборони України запропоновано зупинити операції з реалізації та передачі земель оборони (у тому числі під об`єктами нерухомості), а розгляд питання передачі зазначеної у зверненні земельної ділянки загальною площею 4,2 га буде здійснено після скасування вказаного доручення.

Однак, у лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та Відділу земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, з позовними вимогами про зобов`язання Відділу земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вилучити земельну ділянку площею 4,2 га зі складу земель оборони і перевести її в землі запасу для рекреаційних цілей, а також про зобов`язання Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області укласти з ним договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року, справа № 2а-448/08, позов ОСОБА_1 було задоволено та зобов`язано Відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вилучити земельну ділянку площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 Дніпропетровської області зі складу земель Міністерства оборони України і перевести в землі запасу для рекреаційних цілей; зобов`язано Відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області внести відповідні зміни до обліку земель; зобов`язано Новомосковську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення у квітні 2008 року головою Новомосковської райдержадміністрації було видано розпорядження про вилучення земельної ділянки площею 4,2 га зі складу земель Міністерства оборони України і про переведення її в землі рекреаційного призначення на території Черкаської селищної ради.

15 липня 2008 року відповідно до технічної документації, виготовленої на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року, справа № 2а-448/08, а також згідно з розпорядженням голови Новомосковської райдержадміністрації Дніпропетровської області № 1080-р-08 від 2 липня 2008 року, Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області з ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га під будівлями та спорудами. На виконання вказаного договору оренди актом прийому-передачі від 15 липня 2008 року вказана земельна ділянка була передана зазначеному орендарю.

Рішенням виконкому Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 39 від 5 червня 2009 року, яке було прийнято у відповідь на заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на реконструкцію об`єкту, що знаходиться на земельній ділянці площею 4,2 га за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням договору оренди земельної ділянки від 15 липня 2008 року, укладеного ОСОБА_1 з Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, було рекомендовано заявнику звернутись до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області для отримання дозволу на реконструкцію зазначеного об`єкта, та не заперечувалось проти реконструкції об`єкта, який знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Розпорядженням голови Новомосковської районної адміністрації Дніпропетровської області від 16 червня 2009 року № 846-р-09 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було дозволене виконання проектних робіт з реконструкції бази відпочинку за вказаною адресою.

Розпорядженням голови Новомосковської районної адміністрації Дніпропетровської області від 21 серпня 2009 року № 1075-р-09 надано завдання на виконання проектних робіт по реконструкції заміської бази відпочинку в смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

31 березня 2010 року філією Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба української державної будівельної експертизи» у Дніпропетровській області (ДП «Дніпропетровськдержбудекспертиза») було затверджено позитивний висновок комплексної державної експертизи № 04-224-10(1178) по робочому проекту реконструкції заміської бази відпочинку. У зв`язку із цим, Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області Якимчуку Ю.Й. та Федько Т.М. надано дозвіл № 196/2010-04 на виконання будівельних робіт з реконструкції бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи також містяться копії загального журналу по реконструкції заміської бази відпочинку (І черга будівництва) та журналу авторського нагляду за будівництвом, дата початку робіт з 8 червня 2010 року, дата закінчення - 20 жовтня 2011 року.

В той же час, постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року у справі № 448/08 була оскаржена в апеляційному порядку Новомосковським міжрайонним прокурором Дніпропетровської області та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року, справа № 2а-448/08/0427, його скаргу було задоволено, а вищевказану постанову - скасовано.

Вказаною постановою апеляційного суду було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Відділу земельних ресурсів Новомосковської райдержадміністрації вилучити земельну ділянку площею 4,2 га зі складу земель Міністерства оборони України і перевести її в землі запасу для рекреаційних цілей, внести відповідні зміни до обліку земель, а також про зобов`язання Новомосковської райдержадміністрації укласти договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га. Суд мотивував своє рішення тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України, а Відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області не віднесено до органів, до компетенції яких входить право на вилучення земельних ділянок. При цьому рішення про відмову від землекористування спірною земельною ділянкою Міністерство оборони України не приймало. Крім того, позовні вимоги про зобов`язання Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області укласти договір оренди з позивачем визнані передчасними, адже рішення компетентним органом про вилучення земельної ділянки не приймалось, проект відведення земельної ділянки не виготовлявся, не узгоджувався та не затверджувався у встановленому Законом порядку, а також рішення про передачу земельної ділянки в оренду не приймалось. Вказане рішення суду набрало законної сили станом на 1 березня 2011 року.

Крім того, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2013 року, провадження № 22-ц/774/1626/13, категорія 19/23 (набрало законної сили станом на 29 листопада 2013 року), договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га, укладений 15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ОСОБА_1 - визнано недійсним, а також зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 4,2 га належному землекористувачеві - Квартирно-експлуатаційному відділу м. Дніпропетровська. Суд мотивував своє рішення тим, що укладення спірного договору оренди стало можливим з огляду на постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року по справі № 2а-448/08, яка згодом була скасована постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2011 року. Також судом враховано, що відповідно до Державного акта на право користування землею від 1988 року, спірна земельна ділянка, яка за своїм цільовим призначенням віднесена до земель оборони, належить на праві постійного користування Квартирно-експлуатаційному відділу м. Дніпропетровська, згоди якого на її вилучення відповідно до положень статті 149 Земельного кодексу України не було, як і не було згоди на це Міністерства оборони України.

На зазначеній земельній ділянці, що орендувалась за вищевказаним договором оренди, проводились будівельні роботи, в результаті чого були побудовані котеджі № № 2, 4, 6, 8, та Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області зареєстровані декларації про готовність цих об`єктів до експлуатації, а саме:

- побудованого котеджу № 4, розташованого АДРЕСА_1 , дата початку будівництва - 8 червня 2010 року, дата закінчення будівництва - 20 квітня 2011 року, дата введення в експлуатацію - жовтень 2013 року. Декларація зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області - 30 жовтня 2013 року;

- побудованого котеджу № 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , дата початку будівництва - 8 червня 2010 року, дата закінчення будівництва - 20 квітня 2011 року, дата введення в експлуатацію - грудень 2013 року. Декларація зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області - 18 грудня 2013 року;

- побудованого котеджу № 8, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , дата початку будівництва - 8 червня 2010 року, дата закінчення будівництва - 20 квітня 2011 року, дата введення в експлуатацію - жовтень 2013 року. Декларація зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області - 1 листопада 2013 року;

- побудованого котеджу № 6, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , дата початку будівництва - 8 червня 2010 року, дата закінчення будівництва - 20 квітня 2011 року, дата введення в експлуатацію - жовтень 2013 року. Декларація зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області - 9 жовтня 2013 року.

Зі змісту наданої до суду першої інстанції копії свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно від 8 вересня 2014 року, індексний номер: 26508904, на об`єкт нерухомого майна - котедж № 2, адреса об`єкта: АДРЕСА_3 , загальна площа - 73, 9 кв. м, житлова площа - 24, 2 кв. м, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , судами встановлено, що ОСОБА_2 оформила право власності на усі побудовані котеджі за №№ 2, 4, 6, 8.

Так, декларації про готовність вищевказаних об`єктів до експлуатації були зареєстровані Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області 9 жовтня 2013 року, 30 жовтня 2013 року, 1 листопада 2013 року, 18 грудня 2013 року за № № ДП 142132821087, ДП 142133030040, ДП 142133050077, ДП 142133521200 відповідно.

Втім, згодом з листа від військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України від 13 липня 2016 року відповідачу стали відомі обставини, які свідчать про недостовірність даних, зазначених ОСОБА_1 в поданих деклараціях про готовність об`єктів до експлуатації, у зв`язку з чим Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Дніпропетровській області було прийняте рішення про скасування вищевказаних декларацій від 22 липня 2016 року № 148-ск на підставі статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, якою скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З огляду на викладене, реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт. З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 2 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 5 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, на котеджі № № 2, 4, 6, 8, що розміщені по АДРЕСА_1 Новомосковського району, зареєстровано право власності на ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про право власності.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що після реєстрації права власності декларації про готовність вищевказаних об`єктів до експлуатації № № ДП 142132821087, ДП 142133030040, ДП 142133050077, ДП 142133521200 вичерпали свою дію, а тому їх скасування Департаментом ДАБІ у Дніпропетровській області є протиправним.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Суд також виходить з того, що суб`єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між суб`єктом владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Ненормативні правові акти суб`єкта владних повноважень, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб`єктом після їх виконання.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що оскаржуване рішення про скасування вищевказаних декларацій від 22 липня 2016 року № 148-ск суперечить принципу правової визначеності, оскільки рішення суб`єкта владних повноважень про самостійне скасування власного рішення може відповідати ознакам «свавільного» рішення, яке ставить особу (суб`єкта приватного права) в нерівне становище та створює ситуацію незахищеності.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16, а також постановах Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18.

Стосовно доводів скаржника про незалучення до участі у справі Міністерства оборони України, якому належить земельна ділянка з розміщеним на ній спірним будівництвом, та наявність у цьому зв`язку підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зважаючи на зареєстроване за третьою особою право власності на котеджі № № 2, 4, 6, 8, що розміщені по АДРЕСА_1 Новомосковського району, судове рішення, яким скасовано рішення Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області від 22 липня 2016 року № 148-ск про скасування декларацій про готовність цих об`єктів до експлуатації, не впливає на права та інтереси Міністерства оборони України в публічно-правових відносинах.

Що стосується захисту цивільного права на земельну ділянку суд враховує, що відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону у вересні 2015 року звернувся в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення самовільно зайнятої земельної ділянки (справа № 183/5656/15).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року за клопотанням прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України зупинено провадження у справі № 183/5656/15 до закінчення розгляду адміністративної справи № 804/8400/16.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд адміністративної справи № 804/8400/16 закінчено винесенням Верховним Судом постанови від 31 жовтня 2019 року, якою закрито провадження у справі та роз`яснено сторонам, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, захист цивільних прав та інтересів Міністерство оборони України щодо земельної ділянки, на якій розміщені спірні об`єкти, здійснюється Військовою прокуратурою у справі № 183/5656/15, в якій остання звернулась з позовом саме в інтересах Міністерства оборони України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення про скасування вищевказаних декларацій від 22 липня 2016 року № 148-ск є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідні декларації вичерпали свою дію реєстрацією права власності на збудовані об`єкти, а тому їх скасування не можна вважати ефективним способом захисту порушеного суспільного інтересу, у тому числі інтересу держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні судом апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, якою скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін